Завойский Евгений (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ЗАВОЙСЬКИЙ Євген Костянтинович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Фізик. Відкривач явища електронних парамагнітного (1944) і феромагнітного (1947) резонансів.

Винахідник люмінесцентної камери для вивчення ядерних процесів. У фізиці існують наукові

терміни «Парамагнітний резонанс Завойського», «Феромагнітний резонанс Завойського».

З лікарської родини. Батько, Завойський К., – військовий медик; син, Завойський К., – поет,

музикант, журналіст, правозахисник.

Народився 15 (28) вересня 1907 р. в м. Могилів-Подільському Подільської губернії Російської

імперії (нині – районний центр Вінницької області України).

Помер 9 жовтня 1976 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив фізико-математичний факультет Казанського державного університету (1930).

Працював науковим співробітником Центральної радіолабораторії (1930-1933), викладачем

Казанського державного університету (1933-1947), науковим співробітником Інституту атомної

енергії ім. Курчатова (1947-1971).

Академік академії наук СРСР (1964).

Герой Соціалістичної Праці (1969).

Лауреат Державної премії СРСР (1949).

Лауреат Ленінської премії (1957).

Посмертний лауреат премії Міжнародного товариства магнітного резонансу (1977).

Спеціалізувався з проблем термоядерної плазми, електронно-оптичних перетворювачів для

дослідження швидкоплинних світлових процесів, радіоспектроскопії, поглинання енергії

радіочастотного поля розчинами електролітів і газами.

Брав участь в роботах зі створення атомної бомби (Арзамас-16).

Незалежно від Я. Б. Файнберга та інших, відкрив ефекти аномально високого опору плазми за

великої щільності струму і її швидкого (турбулентного) нагріву (1961).

Незалежно від У. Беннета вказав на можливість здійснення керованого термоядерного синтезу за

допомогою релятивістських електронних пучків (1968).

Друкувався в журналах «Атомна енергія», «Доповіді АН СРСР», «Nuclear Fusion», «Special

supplement», «Journal of Physics (USSR)».

Як вчений дебютував доробком «Дослідження суперрегенеративного ефекту і його теорія» (1933).

Потім настала черга праць «Парамагнітна абсорбція в перпендикулярних і паралельних полях для

солей, розчинів і металів» (1944), «Spinmagnetic resonance in paramagnetics» (1945), «Paramagnetic absorption in some salts in perpendicular magnetic fields» (1946), «О вивченні надшвидких світлових

процесів»(1955), «Про застосування багатокаскадних електронно-оптичних підсилювачів світла в

астрофізиці» (1958), «Колективні взаємодії і проблема отримання високотемпературної плазми»

(1963), «Turbulent heating of plasma by means of а current» (1969).

Що стосується особистого життя, то З. рано втратив батька (1919); рідного брата Бориса

розстріляли (1937); чоловіка сестри – заарештували і кинули до одного з сталінських концтаборів

(1937).

Заснована Міжнародна премія ім. Завойського (1991).

Ім’я нашого земляка носять одна з вулиць м. Казань, місцевий фізико-технічний інститут (1984).

Пам’ятник йому встановлено біля фізичного факультету Казанського університету (2004); у вузі

функціонує музей-лабораторія вченого (1997).

У Москві видана книга спогадів про З. «Чарівник експерименту» (1993).

У Казані відбулася міжнародна конференція «Сучасний розвиток магнітного резонансу»,

присвячена 100-річчю з дня народження нашого земляка (2007).

Серед друзів та близьких знайомих З. – С. Фанченко, І. Курчатов, П. Капіца, Г. Остроумов, Є.

Веліхов, А. Олександров, Б. Козирєв, С. Альтшулер, М. Бутслов, Л. Блюменфельд, С.

Вонсовський, М. Марков, І. Тамм, В. Скорюпін, Б. Кадомцев та ін.


***

УЧИТИСЯ ДУМАТИ, з життєвого кредо Є. Завойського


Не втрачати часу, а вчитися і думати.


ВИКИНУЛИ З ЛАБОРАТОРІЇ, зі спогадів Є. Завойського

Комісія увійшла до лабораторії без стукоту в мить, коли я спостерігав ядерний магнітний резонанс

і сидів за установкою...

Комісія перетнула промінь світла від гальванометра і зупинилася, не зважаючи на мої жести; вона

стояла півхвилини і потім прозвучала фраза: «Тут все саморобне і не має ніякої наукової цінності»

(я, очевидно, підпадав теж під це визначення, і в цьому значна частка істини). Я хотів було

заговорити, проте комісія вже йшла до дверей. Все...

Мені було сказано: «Якщо ви завтра не витрусите все з цієї кімнати, то будуть поставлені до

дверей вартові з наказом не пускати вас до кімнати».


ПЕРСПЕКТИВИ ВІДКРИТТЯ РАЗЮЧІ, з відгуку І. Кікоїна на доповідь Є. Завойського про

явище електронного парамагнітного резонансу

Якщо ця гіпотеза дійсно виявиться вірною, то фізика одержить могутній і достатньо простий

метод для визначення магнітних моментів.


ЯК ЦЕ БУЛО, з статті О. Дмитренка «Крок за кроком»

Ознайомившись з роботами К. Я. Гортера з парамагнітної релаксації, вирішив повторити ці

досліди, застосувавши свій високочутливий метод сіткового струму, а потім разом з С.

Альтшулером і Б. Козирєвим почав дослідження з отриманню ядерного магнітного резонансу

(ЯМР). Ученим вдалося зареєструвати сигнали ЯМР. Проте з початком Великої Вітчизняної

війни роботи були перервані, і відновити експерименти вдалося лише в кінці 1943 р.

Об’єктом нових досліджень стали парамагнітні речовини – солі хрому, марганцю тощо.

Завойський здійснив нескладну, проте ефективну модифікацію установки – додав модуляцію

постійного магнітного поля, а також підвищив до 100 Мгц діапазон використовуваних частот.

Зареєстрував піки поглинання СВЧ-поля в безводному хлориді хрому, в сульфатах марганцю

і міді, інших парамагнітних солях.

Так в 1944 було відкрито нове фундаментальне явище – електронний парамагнітний резонанс

(ЕПР).


МАЛО ХТО ЗРОЗУМІВ ПРО ЩО ЙДЕТЬСЯ, з нарису Р. Бікбулатова «Євген Завойський»

Перший публічний виступ Євгена Костянтиновича, присвячений електронному парамагнітному

резонансу, відбувся в Москві, у Фізичному інституті ім. П. Лебедєва, 27 грудня 1944 року, проте

тоді ідея Завойського і результати його досліджень були поставлені під сумнів.

Суть відкриття – в тому, що поміщена в сильне постійне магнітне поле парамагнітна речовина

набуває здатності вибірковості поглинання радіохвиль певної частоти. Це відкриття поклало

початок величезної області досліджень, яку називають магнітною радіоспектроскопією. Видатний

учений підкреслював, що парамагнітний резонанс – не просто нове явище, а, перш за все, новий

метод наукового дослідження.

Як відомо, останній дійсно виявився високоефективним в цілій низці розділів фізики та інших

науках. Його застосовували навіть у космосі – на американському апараті «Вояджер» при

дослідженні космічної плазми. Томографія – один з найсучасніших методів медичної діагностики

– теж наслідок відкриття казанського ученого.

...А ось лауреатом Нобелівської премії він не став. Донька ученого – Н. Є. Завойська, теж

співробітниця Курчатівського інституту, розповідала в інститутській багатотиражці, що,

принаймні, двічі батька висували на цю престижну премію. Один раз – в 1944-му в Казані, другий,

– в 1975-му. Проте справа далі за первинне оформлення документів не пішла.

Друге подання було підписане академіком А. П. Олександровим, який тоді очолював Академію

наук СРСР. Як писала в багатотиражці Наталія Євгенівна, по стенограмі захисту докторської

дисертації вона зрозуміла, що дуже мало хто зрозумів тоді, що таке ЕПР.

У Казані вважали, що Нобелівську премію Завойському не дали із-за секретності, адже він

працював на оборону, проте, як пояснює донька, роботи з ЕПР секретними не були. До того ж, ще

в 1944-1945 роках він опублікував статті про свій метод в зарубіжних журналах. Отже

американські учені Ф. Блок і Е. Перселл, які 1947 року змогли повторити спостереження

російського колеги, напевно їх читали. У 1952 році їм була присуджена Нобелівська премія за...

відкриття ядерного магнітного резонансу.


ЛАВРИ ДІСТАЛИСЯ ІНОЗЕМЦЯМ, з дослідження A. Блоха «Нобеліана» В.І. Векслера и Є. К.

Завойського»

Вітчизняні фізики єдині в переконанні, що відсутність його імені в сузір’ї нобелівських лауреатів

– очевидне упущення Нобелівського комітету і Королівської академії наук.

...У поданні кандидатури Завойського на Ленінську премію президія Казанського філіалу АН

СРСР справедливо відзначила, що ...відкриття Феліксом Блохом і Едуардом Перселлом ядерного

магнітного резонансу (ЯМР), увінчане в 1952 р. Нобелівською премією, за суттю є «в

принциповому відношенні лише розповсюдженням основного відкриття Завойського на ядерні

парамагнетики».

...Навіть академік Л. Арцимович, у якого не склалися особисті відносини із Завойським, в кінці 60-

х років говорив, що «серед наших фізиків найгідніший кандидат на Нобелівську премію – Євген

Костянтинович».

...У архівних документах НКВС СРСР ...Завойський згадується як такий, що «має брата,

заарештованого органами НКВС». А звідси може слідувати лише один непорушний висновок:

представлення Завойського, хто б з радянських учених ні номінував його, не пройшло б в

сталінські роки ні президію АН СРСР, ні, тим паче, цековські структури.


СТАЄ ЗРОЗУМІЛИМ, з кореспонденції І. Силкіна «Фізика в Казанському університеті»

Образливо за Євгена Костянтиновича Завойського, справді, образливо. Так вже вийшло, що

значення його відкриття і масштаб особистості вченого гідно оцінили лише колеги-фізики, рядові

ж обивателі, у тому числі і його земляки-казанці, про праці геніального ученого в кращому разі

«щось чули». Тим часом відкриття електронного парамагнітного резонансу за своїм значенням

прирівнюється до неевклідової геометрії Лобачевського.

Фахівці в університетах всього світу, згадуючи про Казанський університет, пояснюють: «Там

працювали Лобачевський і Завойський». І всім все стає ясно.


ЗАСТЕБНУТИЙ НА ВСІ ГУДЗИКИ, зі спогадів В. Гінзбурга

З віком все рідше поверхове, та до того ж багаторічне знайомство, переростає в тісні відносини,

коли люди цілком відверто обговорюють навіть вельми делікатні питання. Але саме так сталося у

нас з Євгеном Костянтиновичем Завойським. Познайомилися ми в 1941 чи 1942 р., а «по-

справжньому» почали розмовляти лише через 30 років, в найостанніші роки його життя.

Після інфаркту Євген Костянтинович багато жив на дачі в академічному селищі Ново-Дарьїно.

Спочатку я один або з М. Марковим наносив Євгену Костянтиновичу «візити ввічливості»,

дізнавався, як він себе почуває. А потім, «промацавши» один одного, ми з ним перейшли від

медицини і академічного базікання до серйозних розмов про те, що нас хвилювало. Ходили і

ходили доріжками селища, поки Євген Костянтинович не втомлювався і вважав, що потрібно

відпочити.

Повинен констатувати, що до цього у мене було мінливе уявлення про Євгена Костянтиновича.

Хай провиною цьому була моя власна непроникливість, однак зіграли свою роль його стриманість

і неправильна, якщо виразитися м’яко, інформація, яка доходила до мене раніше. Це здається

повчальним: довгі роки начебто знаєш людину, а фактично нічого не знаєш про неї.

...Євген Костянтинович був виключно делікатною і підтягнутою людина. Життя він прожив

неймовірно важке, і, хоча написано про це скупо, легко уявити недомовлене. Таке життя привчило

його бути «застебнутим на всі ґудзики», і він, ймовірно, не часто ділився своїми потаємними

думками.

Його стриманість, можливо, породжувалася також великою скромністю і якоюсь мірою захищала

від безцеремонних вторгнень в його внутрішній світ. Але вона й утрудняла знайомство з ним, а

іноді могла створити мінливе враження про нього самого, як це було, наприклад, зі мною на

самому початку нашого поверхневого знайомства. Проте, коли ми все-таки подружилися і я

дізнався його краще, я відчув до нього велику симпатію.