Заболотный Даниил (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ЗАБОЛОТНИЙ Данило Кирилович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: радянський.

Епідеміолог, мікробіолог. Організатор першої кафедри епідеміології у світі (1920), першої

кафедри бактеріології на теренах Російської імперії (1898).

З селянської родини.

Народився 28 грудня 1866 р. в с. Чоботарці Вінницького повіту Подільської губернії Російської

імперії (нині – с. Заболотне Крижопільського району Вінницької області України).

Помер 15 грудня 1929 р. в м. Києві СРСР (нині – столиця України). За заповітом похований в

рідному селі поруч з дружиною. На надгробку зроблено напис: «Тут поховано тіло померлого

Президента Всеукраїнської Академії наук академіка Данила Кириловича Заболотного, селянина

села Чоботарки».

Закінчив одеську Рiшельєвську гімназію (1885), природничий факультет Новоросійського (1891)

та медичний Київського (1894) університетів.

Працював на Одеській бактеріологічній станції (1889-1891), лікарем в Подільській губернії (1894-

1895), Київському Київському військовому шпиталі (1895-1897), викладачем Петербурзького

жіночого медичного інституту (1898-1928), президентом Всеукраїнської академії наук (1928-1929).

Брав участь в експедиціях з вивчення чуми в Індії, Аравії, Монголії, Китаї, Ірані, Месопотамії,

Туркестані, Шотландії, Маньчжурії.

Дійсний член Всеукраїнської академії наук (1922).

Кавалер французького ордена Почесного Легіону, медалі ім. Л. Пастера.

Спеціалізувався головним чином на вивченні трьох інфекційних хвороб – чуми, холери й сифілісу.

Разом аз експериментатором І. Савченком випробував на собі дію сироватки, заразивши себе

холерою. Ризикований експеримент пройшов успішно. Завдяки йому було доведено, що від

інфекції можна захиститися шляхом введення через рот ослабленої культури вібріонів.

Вивчив збудника чуми, описавши форми хвороби, опрацював питання про виготовлення

протичумних вакцин і сироваток, виявив природні вогнища чуми. Результати його досліджень

дали можливість впровадити раціональні запобіжні заходи і створити мережу протичумних

закладів.

Довів ефективність попередньої імунізації проти захворювання холерою.

Опрацював також актуальні проблеми газової гангрени, дифтерії, черевного та висипного тифу,

дизентерії, малярії, грипу.

Виступив на міжнародних конференціях: з чуми (Мукден, 1911), з чуми, холери, жовтої

лихоманки (Париж, 1912).

Засновник Інституту мікробіології та епідеміології (м. Київ).

З – автор книг «Чума, епідеміологія, патогенез і профілактика» (1907), «Дослідження чуми» (1899-

1901), «Легенева чума в Маньчжурії 1910-1911 рр.».

Всього перу З. належить 230 наукових праць, з яких: 8 підручників i посібників, 50 – на тему

чуми, 24 – про сифіліс, 23 – холеру, 16 – з інших тем епiдемiологiї та мiкробiологiї.

Ім’ям З. названо Вінницький медичний коледж, вулиці в містах Київ (1966) і Одеса.

Пам’ятний знак вченому встановлено на території київського Інституту мікробіології та

епідеміології (1981).

Меморіальні дошки прикрашають будинки Президії НАН України і по. вул. Житомирській

столиці України, в якому З. мешкав.

Серед друзів та близьких знайомих З. – І. Мечников, I. Сєченов, М. Горький, В. Високович, І.

Савченко, І. Кияницин, Г. Глязер, В. Пiдвисоцький, В. Воронін та ін.


***

ІТИ НА ПЛАХУ,

з наукового кредо

Д. Заболотного

Іти на плаху, горіти вогнем. ...Забезпечити людям життя без хвороб, страждань і сліз.

ФАРШИРОВАНІ ГОЛОВИ, зі спогадів Д. Заболотного

Пожежні дзвонять в усі дзвони, гасають містом. І попереду, точнісінько як щедрінський горе-

герой, на білому коні скаче сам градоначальник і репетує: «Паліть, я вам наказую». Цей Угрюм-

Бурчєєв дійшов до того, що зажадав з Бельгійського трамвайного товариства 20 тис. рублів:

мовляв, земля під трамвайними рейками заражена (чумою – авт.) на півметра в глибину.

…Для генерала справжньою втіхою було командувати руйнуванням та спаленням вутлих бараків

на Привозному майданові. Метушився, горлав, бризкав піною – либонь, уявляв себе в Москвi, яку

треба спалити перед нашестям Наполеона.

…Це ж дідько його знає що, монстри якісь з фаршированими головами...


ВЕЛЕТ МЕДИЦИНИ І БІОЛОГІЇ, зі спогадів О. Барояна

Стоячи на плечах інших велетів своє ї доби, як Пастер i Кох, Лiстер i Мечников, він не бажав

розмінювати на дріб’язок те, що створене раніше; він не бажав, та й не міг жити лише за кошт

великих предків, він безперервно шукав свою власну стежку.

Ім’я Данила Кириловича Заболотного назавжди закарбується в історії медицини й біології.


ПЕРЕКЛАДАВ ТРЬОМА МОВАМИ, зі спогадів Г. Заболотної

Данило Кирилович мав особливий талант полонити серця людей. Він мав численних вихованців:

щомісяця розсилав кошти на їх підтримку, всю свою зарплатню відсилав до Ленінграда, Одеси,

роздавав у Києві. Якщо щось залишалося, то це відправлялось на ліки чоботарцям або витрачалося

на книжки.

Щоліта вчений відвідував Чоботарку і привозив багатьох професорів у свій «маєток».

Досить обізнаний у мистецтві, Данило Кирилович захоплювався театром, літературою, володів

латиною, німецькою, французькою, англійською. Між іншим, головуючи на різних міжнародних

зустрічах, вів засідання і легко перекладав одразу трьома мовами.

А ще він ніколи не полишав дослідження навколишньої природи. Пташині гніздечка, опудала

тварин, гербарії, зроблені власноруч, ще й сьогодні прикрашають музей-садибу його імені.


ЗУСТРІЧ З І. МЕЧНИКОВИМ, з нарису В. Калити «Молодим потрібна підтримка»

…Закінчувалося ХІХ століття. У багатьох країнах лютувала холера, проти якої тодішня медицина

була безсилою. На кафедрі професора В. Підвисоцького (Київський університет св. Володимира)

намагалися створити сироватку, яка б захистила хворих від тяжкої недуги. А коли справа дійшла

до її випробування, студент Данило Заболотний у спілці з асистентом Іваном Савченком

зголосився провести ризикований експеримент на собі.

Дослід з розведення живих холерних вібріонів пройшов успішно.

Саме на той час і завітав до Києва Ілля Мечников. Попрохав професора Підвисоцького

познайомити його з молодим дослідником. Заболотний увійшов до кабінету професора

схвильований, зніяковілий.

– Оце прочитав про ваш з паном Савченком справді героїчний дослід – сміливо і плідно, –

Мечников повернув голову у бік наставника. – Молодці!

Зав’язалася розмова. Мечников зацікавлено слухав Заболотного.

– Молодий чоловіче, чи не погодилися б ви попрацювати зі мною у Парижі, в Інституті Пастера?

У студента аж дух перехопило: Інститут Пастера, про який він і мріяти не смів!

– Це зависока честь для мене, Іллє Іллічу. Я вам щиро вдячний за таке запрошення. Але ж як мені

бути? На моїй батьківщині, на Поділлі, люди страждають від пошестей, а лікарської допомоги

жодної, маю на увазі села. Потрібно їм допомогти. Зрештою, добре було б на користь справі

передусім вивчити бактеріологію холери та інших заразних недуг на місцях їх поширення...

Мечников помовчав, зважуючи почуте. Думки молодого колеги не позбавлені логіки, здорового

глузду.

– І це правильно, юначе. То візьмемо пошесті в облогу: ми – з наукових лабораторій, ви – на

місцях, де хвороби завдають людям лиха. Будемо спілкуватися. А моєї пропозиції прошу не

забувати.


НАЗИВАВ СЕБЕ «ЧУМОГОНОМ», з буклету «Музей-садиба академіка Данила Заболотного»

– Хоча Данило Кирилович об’їздив безліч країн, він вважав рідне село найкращим місцем не

тільки в Україні, а й в усьому світові, – розповідає доцент кафедри мікробіології та загальної

імунології біологічного факультету КНУ ім. Т. Шевченка Лариса Степура. – Практично кожен рік

він навідувався до Чоботарки, аби відчути подих рідної природи й поспілкуватися з

односельчанами. Саме тут він знаходив стимул і натхнення до роботи. А ще усе життя беріг хату і

сад біля неї. Пригадується епізод, коли академік влаштував ялинку для дітей-біженців.

За словами Галини Заболотної, у Данила Кириловича було десятеро всиновлених дітей – усіх їх

він утримував. На жаль, рідний син Петро помер ще зовсім маленьким.

І навіть у найскладніших обставинах життя не втрачав почуття гумору. Тож, їдучи в далекі краї у

складі експедицій для боротьби з чумою, він жартома називав себе «чумогоном».

Музейний комплекс складається з батьківської хати та експозиційного корпусу. Інтер’єр будинку

максимально наближений до існуючого за життя вченого. Особисті речі і фотографії розповідають

про видатного мікробіолога. Експозиція музею, яка розташована в другій частині комплексу,

складається з чотирьох залів. Тут представлені наукові праці Д. К. Заболотного, документи,

фотографії, географічні карти експедицій, в яких він приймав участь.


ЄВРОПЕЙСЬКИЙ РЕКОРД ТОГО ЧАСУ, з розвідки В. Нетребського «Заболотний і Толмачов»

В 1910 році, під час проведення в Південній Пальмірі промислової й сільськогосподарської

виставки, на Одесу «напала» чуму. Джерела свідчать: «Хворобу завезли кораблі, найімовірніше, з

Олександрії, де епідемії не припинялися всі ці роки». У зв’язку з цим Д. К. Заболотний розповідав

Максимові Горькому: «Тільки згодом пощастило з’ясувати причину – з порту на фабрику

Арнаутською вулицею перевозили імпортну бавовну, у тюках i ховалися заражені чумою щури».

Перший з 34 одеситів, що стали жертвою епідемії, помер 22 травня. Лише через півтора місяці (?!)

місцева влада «здогадалася» викликати до Одеси найвідоміших епідеміологів Імперії, серед яких

був і Данило Кирилович Заболотний.

До їхнього приїзду з чумою боровся градоначальник генерал-майор Іван Миколайович Толмачов.

Зі своєї канцелярії й навіть із власного будинку він здійснював «загальне керівництво».

Заболотний переконався, що в Одесі, на відміну від легеневої, порівняно легка форма чуми –

бубонна, від якої в той час уже були надійні щеплення. Замість спалювання халуп бідняків і

«Привозу», на думку Заболотного, треба було «починати з поголовного винищення пацюків».

Толмачову зі свитою така постановка питання чомусь не сподобалася, і на пропозиції Заболотного

з’явилася резолюція: «Пропозицію Заболотного про необхідність дільничним лікарям жити на

їхніх ділянках вважаю нездійсненною».

Проте зрозумівши згодом, що перекірливого медика не урезонити резолюціями, Толмачов

вирішив завдати удару на «головному напрямку»: в розпал епідемії розгромити... бактеріологічну

станцію. Подібного не очікував навіть п. Малиновський, присланий з Петербурга для керівництва

боротьбою з епідемією.

Толмачов вирішив винищити бактеріологів, давши секретне письмове завдання, яким, за словами

Заболотного, чиновникам доручалося розгромити бактеріологічну станцію. Для цього

градоначальник навіть заснував особливу комісію й доручив їй влаштувати раптове розганяння.

Однак сталося непередбачене. Як відомо, у вітчизняних канцеляріях звичайно збирають

«рідкісноземельних» інтелектуалів, …і в канцелярії вирішили переправити послання

градоначальника... на бактеріологічну станцію. Можна собі уявити подив медиків, коли вони

одержали листа, в якому викладався хитромудрий план їхнього розгону.

Завдяки самовідданій діяльності Д. Заболотного і його сподвижників епідемія пішла на спад.

Незабаром за редакцією Данила Кириловича вийшов збірник «Чума в Одесі в 1910 році», з якого

витікало, що смертність склала всього 20,7% від числа тих, хто захворів, що стало європейським

рекордом того часу.