ДЕЙЧ Лев Григорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Мемуарист, публіцист, журналіст, перекладач.
З купецької родини.
Народився 26 вересня (8 жовтня) 1855 р. в м. Тульчині Брацлавського повіту Подільської губернії
Російської імперії (нині – районний центр Вінницької області України).
Помер 18 жовтня 1941 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).
Навчався в першій та другій Київських гімназіях.
Працював приватним вчителем, служив в 130-му Херсонському піхотному полку (1875-1876), був
науковим співробітником історико-революційного архіву (1918-1921).
Друкувався в газетах «Амурський край», «Єдність», «Новоросійський телеграф», «Зоря», «Новий
світ», «Лелітка», «Голос правди», «Заклик», журналах «Голос минулого», «Вільне слово», «На
батьківщині».
Перу Д. належать книги «З карійських зошитів» (сер. 1890-х), «Г. В. Плеханов. Матеріали для
біографії» (1922), «Провокатори і терор» (1926), нариси «М. І. Кибальчич» (1899), «Криваві дні»
(1906), «Улюбленець долі. С. М. Кравчинський» (1913), «В Америці до і під час війни» (1917), «Д.
Клеменц» (1921), спогади «16 років в Сибіру» (1905), «Чотири втечі» (1908), «За півстоліття»
(1922-1923).
Наш земляк – учасник Чигиринської змови (1877).* За замах на життя провокатора Гориновича
засуджений до 16 років сибірської каторги (1884). Вже перебуваючи на поселенні, втік (1901).
Емігрував до Німеччини.
На батьківщину повернувся нелегально (1905). Знову був заарештований, засуджений і
відправлений в заслання до Туруханського краю. Дорогою втік.
Емігрував до Франції (1906-1911), потім США (1911-1916) і, нарешті, Великобританії (1917).
Після Лютневої революції (1917) повернувся до Росії, а от більшовицьку владу сприйняв вороже.
Серед друзів та близьких знайомих Д. – І. Фесенко, С. Синьогуб, П. Аксельрод, М. Фроленко, С.
Інгерман, В. Дебагорій-Мокрієвич, П. Баллод, М. Фроленко, Г. Плеханов, І. Окунцов, Й.
Щепанський, С. Лур’є, М. Хілквіт, К. Берлінський, М. Велтман, В. Засулич, Я. Стефанович та ін.
* Ч. з. – невдала спроба членів гуртка «південних бунтарів» Я. Стефановича, Л. Дейча та І.
Бохановського підняти селянське повстання в Чигиринському повіті Київської губернії за
допомогою підробленого царського маніфесту і нелегальної селянської організації «Таємна
дружина».
***
ЖАГА БАГАТСТВА СПОТВОРЮЄ ЛЮДИНУ, з політичного кредо Л. Дейча
Нажива і збагачення за капіталізму стоять на першому плані і поглинають всі інші людські
прагнення.
ПОПЕРЕД БАТЬКА В ПЕКЛО, з оцінки Л. Дейчем Жовтневої революції
Навіть і поза повною розрухою, викликаною тривалим і жорстким царським режимом, а також
небувалою війною, не тільки в нашій, а й в ніякій з найпередовіших країн неможливе було б
негайне падіння сучасного капіталістичного ладу і заміна його соціалістичним, оскільки для цього
ще недостатньо розвинені виробничі та інші умови.
Росія ж в цьому відношенні знаходиться в найнесприятливішому становищі.
НЬЮ-ЙОРК – НА ЧВЕРТЬ ЄВРЕЇ, з книги Л. Дейча «В Америці до і під час війни»
За населенням Нью-Йорку взагалі не можна одержати скільки-небудь вірного уявлення про
американців і про їхню країну..., ледь не чверть п’ятимільйонного його населення складають євреї,
переважно вихідці з Росії. Тому з російською мовою можна цілком вільно обійтися в Нью-Йорку,
особливо в нижній, торгівельно-промисловій його частині..
ТРИДЦЯТЬ СРІБЛЯНИКІВ РЕВОЛЮЦІЙНОГО ТУБІЛЬЦЯ, зі спогадів Л. Дейча «Про
минуле і небилиці»
Перш за все я попросив Р. В. повідомити, наскільки вірно Саратівець в «Минулих Роках» передав
про його зустріч влітку 1877 р., і ось що продиктував Плеханов:
– Саратівець тоном жалю згадує про те, що коли я змушений був виїхати з Саратова, то
найближчу допомогу мені в цьому надав, за його словами, «реаліст Кірхнер, який віддав для
порятунку вітчизни свій єдиний капітал, – рублів сорок, зібраних ним за літо копійчаними
уроками».
Це знову одна мстивість. Я добре не пам’ятаю, чи сприяла група саратовських інтелігентів моєму
від’їзду якими-небудь грошовими пожертвуваннями. Дуже можливо, що так. Ви знаєте, що наш
саратовський центр був розгромлений, обидві наші квартири провалилися. Але як людина, котра
сама не раз вскакувала в халепи, ви розумієте, що якщо я й одержав від саратовських
революційних тубільців грошову підтримку, то мені ніколи
