Высокович Владимир (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ВИСОКОВИЧ Володимир Костянтинович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Бактеріолог, епідеміолог, патологоанатом. Світовий фундатор вчення про ретикуло-ендотеліальну

систему.

З міщанської родини.

Народився 16 (28) січня 1854 р. в м. Гайсині Подільської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Вінницької області України).

Помер 13 (26) травня 1912 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України). Похований на

Байковому цвинтарі.

Закінчив першу Харківську гімназію (1871), медичний факультет Харківського університету

(1876).

Служив військовим лікарем на Кавказі (1877-1878), лікарем клінік Харківського університету

(1878) і місцевого військового шпиталю (1879), був стипендіатом (1880-1882), позаштатним

асистентом (1882-1884), викладачем (1884; 1896-1895) медичного факультету Харківського

університету, науковим співробітником Пастерівського інституту (1884-1886), викладачем

Київського університету (1895-1912).

Голова Київського товариства лікарів.

Голова Київського товариства швидкої медичної допомоги.

Спеціалізувався з проблем патологічної анатомії сифілісу і туберкульозу, патогенезу, імунітету,

епідеміології низки інфекційних хвороб.

Виконавець першого щеплення проти черевного тифу на теренах Російської імперії.

Першим описав фагоцитоз бактерій клітин Купфера і відзначив важливу захисну роль цього явища

(1886).

Поєднуючи морфологічні і бактеріологічні методи дослідження, В. вперше встановив походження

фібробластів і блукаючих клітин сполучної тканини з гістіоцитів (1882), здатність ендотеліальних

клітин кровоносних судин і блукаючих клітин сполучної тканини захоплювати бактерії (1886), що

вводяться в кров, значення регіонарних лімфатичних вузлів в патогенезі інфекції (1888),

придатність убитих бактерій для вакцинації проти сибірської виразки (1889) і чуми (1896),

тотожність туберкульозу і золотухи (1890).

Наш земляк – організатор перших курсів підвищення кваліфікації з патологічної анатомії.

Як вчений дебютував дослідженням «Про захворювання кровоносних судин при сифілісу» (1881).

Потім настала черга наступних доробків: «До етнології гострих ендокардитів» (1885-1886),

«Beitrage zur Lehne von der Endocarditis», «Ueber die Schicksale der in’s Blut injicirten

Microorganismen in Korper der Warmbluter» (обидва – 1886), «Про причини неприйнятності

(імунітету)» (1888), «Попереднє повідомлення про результати, здобуті російською експедицією,

котра відряджалася для вивчення чуми в Бомбеї» (1898), «Про запобіжні щеплення проти

черевного тифу» (1900), «Чума (Pestis orientalis)» ( 1901), «Про чуму в Киргизькому Степу і

Володимирівці 1900-1901 року», «Про підозрілі захворювання в Батумі і Одесі» (обидва – 1903),

«В очікуванні холери: (У загальнодоступному викладі)», «Про холеру» (обидва – 1905).

Перу В. також належать книги «Патологічна анатомія» (1901), «Вибрані праці» (1954).

Всього наш земляк залишив понад 70 наукових праць.

Портрет ученого було розміщено в аудиторії Патологічного інституту Київського університету св.

Володимира (1913).

У Москві нещодавно вийшла книга С. Рудої «Володимир Костянтинович Високович» (2005).

Серед друзів та близьких знайомих В. – І. Мечников, Д. Заболотний, Є. Редров, Ф. Яновський, В.

Крилов, М. Бекетов, В. Гаршин, К. Флюгге, М. Никифоров, О. Смирнова-Замкова, І. Титов, М.

Волокович, В. Костянтинович, Г. Мінх, В. Образцов, Ф. Яновський, М. Волокович, М. Любимов

та ін.


***

ВСЕ – НАУЦІ,

з професійного кредо В. Високовича

Наука – для життя, все науці і нічого без науки.


ЦЕ НЕ БАКТЕРІЇ, з статті В. Високовича «Про причини нагноєння»

Мої досліди говорять за те, що не бактерії самі собою, а утворювані ними отруйні речовини, діючи

тривало на тканини і стінки судин, викликають нагноєння.


БЮХНЕР ПОМИЛЯЄТЬСЯ, з статті В. Високовича «Про проходження бактерій через легені»

Припущення Бюхнера, буцімто безспорові сибіровиразкові палички можуть, викликаючи

пневмонію, не заражати всієї тварини, не виправдовується. Безспорові палички, за нашими

дослідами, не відрізняються в цьому відношенні від спорових.

Потім виявляється, що в тих дослідах, де впорснута більша кількість зарази, там розвивалася й

пневмонія, проте остання не оберігала тварини від загального враження і смерті.


НЕ БУВ КАБІНЕТНИМ УЧЕНИМ, з оцінки діяльності В. Високовича Х. Планельєсом

Він ніколи не був лише теоретиком, кабінетним ученим, а завжди пов’язував свої

експериментальні дослідження з практичним застосуванням отриманих результатів.


СПРОСТУВАВ ПАСТЕРА, з розвідки Н. Пугач «Вклад В. К. Високовича в розвиток учення про

інфекційні хвороби»

У цікавій книзі М. Ф. Гамалії «Підручник медичної мікробіології» йдеться про отримання В. К.

Високовичем дослідної інформації про бактерії, які, шляхом введення в кров тварин,

концентруються в різних органах. На жаль, автор не звернув уваги на теоретичні результати В. К.

Високовича як творця стрункого, гармонійного вчення про ретикуло-ендотеліальну систему.

Як творця цієї теорії зазвичай називають німецького патолога Людвіга Ашоффа. І в інших,

пізніших, виданнях фігурує його ім’я як автора нового вчення. Ці твердження свідчать про те, що

дане питання не таке вже й просте і тому вимагає ретельнішого дослідження творчої спадщини В.

К. Високовича. Відзначимо, що низка авторів книг з імунітету і мікробіології останнього не

згадують взагалі.

...Ще 1885 року, вводячи кроликам під шкіру ослаблену культуру сибіровиразкових бацил, учений

переконується в тому, що ні цих ослаблених бактерій, ні їх спор в крові чи тканинах ніколи

виявити не вдасться. Звідси стає ясно, що вакцини не тому надають захисну дію, що викликають у

тварини слабке захворювання, як вважав Л. Пастер, а тому, що їм властива якась інша, особлива

дія.

Експериментальним шляхом В. К. Високович доводить, що в культуральному середовищі,

приготованому з тканин імунізованих тварин, ті ж мікроорганізми добре ростуть. Досліди ці стали

важливим аргументом в спростуванні теорії Пастера і Клебса.

В. К. Високович ставить мету: виявити і «розшифрувати» справжній механізм, «код» імунітету і

«перевірити свої припущення дослідним шляхом».

Він розробляє абсолютно нові принципи побудови теорії імунітету.

Геніальна прозорливість В. К. Високовича як мислителя і мікробіолога виявляється в тому, що він

правильно передбачає основні принципи нового вчення про імунітет, формулює кардинальні

гіпотези, визначає чинники, котрі обумовлюють набутий імунітет.

...На превеликий жаль, праці В. К. Високовича з основ штучної імунізації проти мікробних

інфекцій практично не згадуються ні у вітчизняній, ні в іноземній літературі.

Що ж до дослідів німецького бактеріолога і імунолога Ріхарда Пфейффера та інших, то слід

відзначити, що вони проводилися... через десять років після експериментів В. К. Високовича.


ФУНДАТОР ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ПАТОЛОГІЇ, з статті «Кафедра патологічної анатомії»

на інтернет-сайті Київського національного медичного університету ім. Богомольця

У 1896 р. кафедру очолив професор Володимир Костянтинович Високович – вчений зі світовим

ім’ям, основоположник експериментальної патології. Його фундаментальні твори з

експериментального ендокардиту отримали загальне визнання і не втратили своєї актуальності до

нашого часу. Пріоритетним напрямком робіт В. К. Високовича було також виявлення долі

мікроорганізмів, уведених у кров. Автор є основоположником вчення про ретикулоендотеліальну

систему, яке мало всесвітнє значення.

Професор В. К. Високович створив свою оригінальну наукову школу, характерними рисами якої

була розробка патологічної анатомії і патогенезу інфекційних хвороб, поєднання морфологічних,

експериментальних і бактеріологічних методів дослідження.

В. К. Високович з повним правом може вважатися також засновником київської школи

мікробіологів і епідеміологів; він один з фундаторів Київського Бактеріологічного інституту.


ОЧОЛИВ РИЗИКОВАНУ ЕКСПЕДИЦІЮ, з нарису С. Старченка і В. Благодарова «Високович

Володимир Костянтинович. До 150-річчя від дня народження»

Наприкінці 1896 року у м. Бомбей спалахнула велика епідемія чуми (зі смертністю 350 хворих

щодня); ця епідемія становила загрозу і для Європи. Уряди передових європейських держав

почали надсилати до Індії наукові експедиції лікарів з метою вивчення чуми і ліквідації епідемії.

Були споряджені німецька, австрійська, італійська, єгипетська, французька експедиції;

академічною окрасою експедиційного корпусу були: Georg Gaffky, Richard Pfeiffer, Robert Koch,

Alexander Jersin.

У січні 1897 року у С.-Петербурзі вирішили: в Індії мусять бути і вчені з Росії. Експедицію очолив

професор Високович Володимир Костянтинович.

8 лютого В. К. Високович і Д. К. Заболотний на засіданні Київського товариства лікарів

розповіли про мету і завдання «чумної експедиції», присутні «зустріли доповідачів овацією й

щиро бажали їм успіхів». 10 лютого експедиція виїжджала з Києва, «зайнятий членами експедиції

вагон був завалений квітами; скрізь (у натовпі лікарів, студентів, городян) чутні були полум’яні

промови ораторів і теплі побажання членам експедиції успіхів і прохання «берегти себе і

повернутися живими та здоровими».

Потяг рушив, у натовпі пролунало дружнє «ура!» і переможний марш духового оркестру

Бендерського 132-го піхотного полку, в якому служив військовий лікар Заболотний.

Після експедиції в Індію професор Високович у 1899-1910 роках виїздив досліджувати чуму в

станицю Колобівка (Астраханська губ.), селище Володимирівка (Киргизький степ), в Інкоу

(Далекий Схід), у м. Одеса (1901, 1902 і 1910 рр.) та задля організації протиепідемічних заходів

вогнищ холери: у містах Ляолян (1904 р.), Самара, Ростов-на-Дону, містах Південного берега

Криму (1908 р.).

В епідемію холери 1907 р. в м. Києві В. Високович перший діагностував холеру в померлого

хворого, і перший висловився про водне походження київської епідемії; населення почало

вживати артезіанську воду і епідемія зникла.


ЖАХЛИВІШЕ ЗА АТОМНУ БОМБУ, з дослідження Ю. Колкера «110 років російській чумі»

Запитання на кмітливість: коли і де було застосовано найсмертоноснішу зброю в історії людства? І

що це за зброя? Вийшли два запитання, навіть три, але не в цьому річ. Все одно ви помилилися. Не

у XX столітті, не в Японії, не атомна бомба.

...Знадобився важіль, не дуже великий, навряд чи довший за чотири метри. І все одно – він

перекинув світ. Половці додумалися винищити жителів, кинувши за стіну... чумний труп.

...Двадцять п’ять мільйонів – одним махом: такою виявилася зброя. Населення Європи

зменшилося на третину, населення Англії – удвічі, папський двір в Авіньоні – на чверть.

Європейська цивілізація спіткнулася. Чисельність населення вдалося відновити лише до початку

XVI століття.