статистичних даних. Так, завідувач Таврійського земського статистичного закладу К. А. Вернер
разом з помічником С. А. Харізоменовим вдосконалив і ввів систематичне використання у
діяльності свого закладу комбінаційних таблиць. Останні стали зразком для статистичних закладів
інших земств. На завідувачів покладалася відповідальність за хід і наслідки статистичних робіт.
Ними ж редагувалися, а часом і створювалися статистичні видання.
…Важливими чинниками діяльності земсько-статистичних закладів були фінансування та склад.
Обсяги та складність завдань, які ставили земство перед власними статистичними закладами або
скорочення терміну дослідження призводило до збільшення кількості статистичних робітників та
фінансових витрат.
Особовий склад статистичних закладів становили переважно носії ліберальних та помірковано-
революційних поглядів. Фанатична відданість деяких земських статистиків справі проявлялася у
кількості особисто створених (монографічних) статистичних праць, а також у багатьох роках
сумлінної праці на ниві земської статистичної справи (О. О. Русов, В. С. Пругавін, К. А. Вернер,
М. І. Борисов, П. П. Фірсов).
НЕ ВІДПОВІДАЮТЬ СВОЄМУ ПРИЗНАЧЕННЮ, з статті «Як знущалися з дітей ісламські
священнослужителі» на інтернет-сайті elista.org
Приватні мектебе, як правило, відкривалися вдома у вчителя. Нерідко ходжа проводив заняття з
дітьми в житловій кімнаті, яку знімав для свого помешкання.
Іноді для мектебе жертвували спеціальні приміщення з так званих вакуфних капіталів і
нерухомості. На жаль, вони украй рідко були пристосовані для потреб навчання.
У самому класі панувало безпросвітне убозтво. Учбове начальство Таврійської губернії ще на
початку 1880-х років вражала «жалюгідна й вкрай убога обстановка без підлоги, без лав і столів,
де місця вдовбувалися власним тілом учнів на земляній підлозі, котра заміняла їм лави».
Вже в 90-х роках XIX століття відомий кримський учений-статистик К. А. Вернер, описуючи в
своїй праці татарський мектебе, відзначав, що ці приміщення в більшості відомих йому випадків
«зовсім не відповідають своєму призначенню».
Учбові приміщення, зрозуміло, не провітрювалися. Доступ світла був надзвичайно обмежений.
Мало того, що традиційна конструкція віконних рам завдяки частим ґратам «пармахлих»
поглинала велику частку денного світла, та ще деякі оджі обклеювали їх газетним папером – аби
уникнути випадкового підглядання перехожих за тим, що відбувається всередині мектебе.
В Ялті оглянули 49 мектебе. З 20 найяскравіших описів наведемо найодіозніші:
2) Дах протікає, через стіни дме, стелі немає; частина підлоги з дощок, що лежать на землі, інша
частина покрита глиною; будівля абсолютно не пристосована для школи.
17) Необхідно спалити це ганебне свідоцтво нещадного ставлення волосного села Байдар до
здоров’я дітей сільського товариства, яке влаштувало хлів, непридатний навіть для господарської
худоби, і котре назвали школою.
36) Будівля зведена в 1859 році, мабуть, під стайню і згодом пристосовано під мектебе.
47) Слід закрити школу, один ріг будівлі відвалюється.
УТОЧНИВ СПИСКИ КОЛОНІСТІВ, з дослідження І. Ашкіназі «До проблеми етнічної історії
кримських болгар»
Проблема пам’ятників болгарської культури в Криму не може мати повного висвітлення, якщо не
сказати про появу на півострові представників народу, який залишив ці пам’ятники. Необхідно
відзначити й той факт, що частина предків сучасного болгарського народу в період раннього
середньовіччя проживала на території Кримського півострова (протоболгарська культура).
Перші болгарські переселенці з’явилися в Криму в 1802 р. Існує невелика бібліографія присвячена
історії цих колоністів Криму, яка містить дані статистики про болгарське населення півострова,
про питання виникнення колоній і їхній устрій, ведення господарства й ін.
Перші публікації про болгарських колоністів Криму з’явилися в 60-і рр. XIX ст. Увага ліберальної
російської преси зацікавили події, що відбулися в селі Джадре. Болгари, що прибули з Туреччини
завдяки зусиллям російської дипломатії, незадоволені місцем, виділеним для їхнього поселення,
зажадали у влади повернення назад до Туреччини.
В 1869 р. у російській статистиці з’явилися дані про болгарські колонії в Криму, які включали
відомості щодо першого етапу болгарської колонізації
