ВЕРНЕР Євген Антонович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник, журналіст, винахідник, видавець. Винахідник мотоциклету. Один з піонерів-
винахідників мотоцикла.
З учительської родини. Брат Вернер М. – письменник, видавець, брати Вернери І. та К. – земські
статистики.
Народився 1 (13) жовтня 1861 р. в м. Немирові Брацлавського повіту Кам’янець-Подільскої
губернії Російської імперії (нині – районний центр Вінницької області України).
Помер після 1914 р. у Франції.
Закінчив Житомирську гімназію (1872-1876), Рівненське реальне училище (1876-1878), навчався за
кордоном.
Працював відповідальним секретарем журналу «Глядач» (1881-1885), видавав разом з братом жур-
нали «Товариш дітей» (1881), «Навколо світу» (1885-1891), «Цвіркун» (1896-1891).
Друкувався в газетах «Новини дня», «Московський аркуш», «Московська газета», ««, журналах
«Бабка», «Скалки», «Будильник», «Дзвоник», «Москва», «Розваги», «Світський глузд»,
«Спостерігач», «Ілюстрований світ», «Хвиля».
В. – автор численних жартів, анекдотів, гумористичних скетчів, сценок, віршів. Разом з братом
опублікував книги «Веселі оповідання» (1887), «Оповідання до речі» (1887).
Є в його творчому доробку і твори більш об‘ємного жанру. Серед них – «Через мільйони. Повість
з замоскворіцького життя» (1890).
З владою наш земляк порозуміння знаходив не завжди. Так, за наказом цензури був знищений
наклад виданої братами В. книги В. Гіляровського «Люди нетрів» (1887). Збитків ніхто не
відшкодував.
Серед друзів та близьких знайомих В. – А. Чехов, М. Чехов, В. Гіляровський, М. Лєйкін, І. Ситін,
А. Карінська та ін.
***
ОРИГІНАЛЬНА ФІЗІОНОМІЯ
, з видавничого кредо Є. Вернера
Всяке видання повинне мати оригінальну фізіономію, починаючи з формату, способу друку,
розташування тексту і малюнків, змісту, напряму і завершуючи оголошеннями.
МЕНШЕ ПОЛУНИЧКИ, БІЛЬШЕ – ГУМОРУ, з листа Є. Вернера А. Чехову у 1885 р.
Я спеціально їздив до Парижу, аби привезти декілька нових способів виконання малюнків. Я хочу
узяти за зразок невеликі паризькі журнали (звичайно, менше полунички і більше гумору). З
художників я запросив ...вашого брата, Шехтеля і Левітана, а також Люка в Парижі.
З’ЯВИЛИСЯ МОЇ ДРУЗІ, з листа А. Чехова М. Лєйкіну від 7 жовтня 1887 р.
Найдобріший Миколо Олександровичу, найперше вітаю Вас з вхідчинами і посилаю Вам подумки
здобний калач з сіллю.
Мабуть, Ви обурюєтесь, що я не надсилаю оповідань. Ба, я їх не надсилаю нікуди. То хворію, то
нудьгую; час пропадає даремно, а грошей катма. Взагалі становище не з кращих.
…Є люди, люб’язність яких гірше хамства.
Те, що Ви підвищили ціну, це не біда, однак навіщо сповіщати про це великим шрифтом? Чим
непомітніше, тим краще…
Ох! В тяжкі хвилини безгрошів’я, коли я, повісивши носа, сидів у себе в кабінеті і поглядав на
віддушини, з’явилися до мене приятелі мої брати Вернери і попрохали у мене півтора десятки
невеликих оповідань, які вже були надруковані. Я віддав їм, вони заплатили мені 150 руб. і пішли.
Вони тепер займаються видавничою справою.
Кланяйтесь вашим. Пишіть, і я буду Вам писати. Прощавайте.
Ваш А. Чехов.
ВИБРАВ – ПАСКУДНІ, з листа А. Чехова О. Чехову від 29 жовтня 1887 р.
Брати Вернери, користуючись моєю убогістю, купили у мене за 150 рублів 15 оповідань. Само
собою, я вибрав для них оповідання погані.
ПЕРШІ НА РОСІЙСЬКИХ ТЕРЕНАХ, зі спогадів М. Чехова «Навколо Чехова. Зустрічі і
враження»
З журналів, в яких співробітничав Антон Павлович, мені хочеться ще зупинитися на «Цвіркунові».
Цей французистий гумористичний журнальчик видавали два брати Вернери – Євген і Михайло. Це
були бадьорі, повні сил молоді люди, які довгий час прожили за кордоном, занурилися в
комерційні справи і приїхали до Росії, аби робити діло «по-справжньому». Вони заснували журнал
«Навколо світу» і завдяки ньому познайомили публіку з творами Луї Буссенара, Стівенсона,
Райдера Хаггардта й інших. Це був дуже цікавий тоді журнал, який передплачував кожен
гімназист.
Бізнес їх пішов відмінно. Вони придбали у А. Карінської величезну друкарню на Арбаті й взялися
розширювати справу ще більше. Окрім «Навколо світу», вони почали видавати ще два журнали:
гумористичний «Цвіркун» і дитячий «Друг дітей». Але тут-то вони й спалилися.
Якщо в журналі «Навколо світу» вони вхопили смак і вимоги читача, як мовиться, за хвіст, то у
виданні гумористичного і дитячого журналів виявилися слабкими. Щоправда, зовні «Цвіркун» був
дуже оригінальний. Він був копією одного з паризьких журналів, причому брати Вернери, треба
віддати їм належне, першими запровадили в Росії розфарбовування малюнків не літографічно, а
аквареллю, за допомогою трафаретів.
Однак за змістом «Цвіркун» був блідуватий, а «Друг дітей» – зовсім не цікавий. Дітям він справді
не подобався і не міг конкурувати навіть з таким журналом як «Дитячий відпочинок» Істоміної.
ЯКОСЬ ПРИЙШЛА ДУМКА, з розвідки К. Лготака «Kolo-Motocykl-Automobil»
Вони були росіянами, що оселилися в Парижі, покинувши свою батьківщину, де спочатку
працювали журналістами. Обидва брати були вільнодумних і прогресивних поглядів...
...Якось їм прийшла думка прибудувати маленький двигунчик до звичайного велосипеда.
САМОРУШНИЙ ВЕЛОСИПЕД, з дослідження В. Дубовського «Російські творці мотоцикла у
Франції»
Брати Вернери– Михайло Антонович і Євген Антонович – були добре знайомі сучасникам: у Росії
їх знали як літераторів і видавців, за кордоном – як засновників знаменитої французької фірми
«Брати Вернер і К°», яка випускала мотоцикли, а потім й автомобілі.
Популярність молоді та енергійні журналісти в московських літературних колах одержали в 80-х
роках позаминулого століття. Освіту вони здобули за кордоном. Була вона гуманітарною чи
технічною, важко сказати, проте їх діяльність переконливо свідчила, що вони добре знали
друкарську справу і поліграфію.
…Розорення – лише одна з версій, котра пояснює їх еміграцію. Можлива й інша: Вернери виїхали
з політичних мотивів.
Отже, Михайло і Євген опинилися за кордоном і …зайнялись ремонтом та продажем
фотоапаратів, друкарських машинок і грамофонів. Потім перейшли до створення дивного засобу
пересування. В результаті початкових досліджень в 1897 р. вони зібрали промисловий зразок,
якому дали ім’я «Мотоциклет» (звідси і пішло російське слово «мотоцикл»). Потім слідом пішли
інші моделі і, мабуть, кульмінаційним пунктом конструкторської думки винахідників було
створення мотоцикла, котрий отримав у публіки назву «Новий Вернер».
Для об’єктивної оцінки внеску братів в створення мотоцикла необхідно розглянути конструкції,
зроблені їх попередниками. При цьому доцільно виділити дві їх групи. Одну складають ті
винаходи, які не набули свого часу широкої популярності і не стали об’єктом промислового
виробництва. Іншу – ті, які були правильно оцінені сучасниками і стали випускатися в продаж.
Тільки ця менш численна частина винаходів взяла фактичну участь в розвитку техніки,
перебуваючи на її «генеральній лінії».
Перш ніж приступити до розгляду пристроїв – попередників мотоцикла, слід зазначити, що він
включає два основні компоненти – ходову частину і енергетичну установку, двигун. Що
стосується ходової частини, то мотоцикл запозичив у велосипеда всі його вузли і деталі, аж до
педалей.
…Звернемося до перших спроб зробити велосипед саморушним.
У 1818 р. у ряді західноєвропейських журналів з’явилося жартівливе зображення парового
велосипеда, названого «Велосипедрейзівапоріаною», а в 1869 р. француз Перро вперше встановив
невелику парову машину з казаном на велосипед свого співвітчизника Мішо. Гібрид одержав
назву «Мішо-Перро».
Пізніше в Європі і США було створено немало конструкцій велосипедів з паровими двигунами.
Проте ці пристрої виявилася невідповідними для двоколісного засобу транспорту.
У 1885 р. (якраз в той час, коли брати Вернери здобули популярність завдяки виданню ними
журналу «Навколо світу») Даймлер разом з своїм соратником В. Майбахом побудували
одноциліндровий вертикальний двигун. І 29 серпня одержали патент на винайдений ними
двоколісний моторний екіпаж, який варто було б назвати «протомотоциклом». Його
компонування, яке згодом набуло широкого поширення, стало іменуватися «класичним». …Важив
екіпаж приблизно 70 кг. У невеликому єдиному пробігу була досягнута максимальна швидкість 12
км/год.
Ми назвали мотоцикл Даймлера «протомотоциклом» тому, що він не витримував такого критерію
оцінки як конкурентноздатність по відношенню до велосипеда (про інші критерії стосовно
одиничного екземпляра говорити не доводиться). Звичайний велосипедист розвивав швидкість 20-
28 км/год., а спортсмени – удвічі вищу.
Проте винахід Даймлера був відзначений сучасниками: на нього взяли патент і його зображення
було опубліковано в багатьох журналах. Пізніше Даймлер і заснована ним в 1890 р. фірма
«Даймлер Моторенгезельшафт», що стала знаменитою завдяки автомобілю «Мерседес», ніколи
мотоциклами не займалася.
Наступна спроба створити мотоцикл належала мюнхенській фірмі «Гільдебрандт і Вольфмюллер».
У 1889 р. Генріх Гільдебрандт зробив спробу встановити на велосипед невелику парову машину, а
в 1892 р. – двотактний бензиновий двигун, що й було здійснено спільно з Алоїсом
Вольфмюллером і механіком Гансом Грейзенхофом. Досліди виявилися невдалими і тоді був
сконструйований чотиритактний двигун, спочатку встановлений в звичайну велосипедну раму. У
1893-1894 рр. одноциліндровий двигун був замінений двоциліндровим і для його прилаштування
сконструювали спеціальну раму. Остаточний варіант назвали «Моторрад» (цим словом німецькою
мовою стали згодом називати мотоцикл). Винахідники одержали патент і в 1894 р. вперше в світі
фірма «Гільдебрандт і Вольфмюллер» організувала комерційний випуск своїх «Моторрадів».
…Виявилося, що замість оголошеної максимальної швидкості 60 км/год. той міг рухатися лише зі
швидкістю 20-25 км/год. (на хорошій дорозі – не більше за 30 км/год., причому, рухався ривками).
Випробувачі прийшли до висновку, що «вигідніше їздити звичайним велосипедом».
Тут ми повертаємося до Вернерів.1897 року брати встановили вертикальний двигун на передню
вилку, здійснивши привід на переднє колесо за допомогою круглого шкіряного шнура. У тому ж
році «Мотоциклет» Вернерів експонувався у Велосипедному салоні в Парижі і набув широкої
популярності.
Загальна його вага – 30 кг. Максимальна швидкість 30-35 км/год.
ПЕРШОПРОХІДЦІ, з книги Е. Трагача «The world’s motorcycles»
Брати Вернер, ймовірно, були величними піонерами мотоциклетної промисловості.
ТВОРЦІ «КЛАСИЧНОЇ» КОМПОНОВКИ, з дослідження В. Дубовського «Російські творці
мотоцикла у Франції»
У 1899 р. Вернер застосував ...електричне запалення. ...Тоді ж мотоцикли Вернера експонувалися
на Усесвітній виставці в Парижі, де їм присудили золоту і срібну медалі. ...На змаганнях кінця
позаминулого століття мотоцикли фірми «Вернер» отримували блискучі перемоги.
До 1901 р. було зібрано понад 3500 мотоциклів марки «Вернер». Але із зростанням потужності їх
двигунів і, відповідно, ваги високо розташований центр тяжіння привів до нестійкості. Це
примусило Вернера змінити свою конструкцію.
У кінці 1901 р. з’явився «новий Вернер»– мотоцикл «класичної компоновки», у якого двигун
розташовувався внизу в центрі ходової частини, а картер став ланкою «відкритої» рами.
