КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Яценко Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЯЦЕНКО Олександр Степанович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Лікар. Першим на теренах Російської імперії і другим у світі здійснив заміщення дефектів шкіри після вогнепальних поранень (1870), а також виконав операцію пульмонотомії з позитивним результатом. У медицині існують наукові терміни «Спосіб Ревердена-Яценка», «Операція за Яценком-Геккером».

З родини службовця. Батько, Яценко С., – клерк поштового відомства.

Народився в 1842 (1843?) р. в м. Сімферополі Російської імперії (нині – столиця автономної Республіки Крим України).

Помер в жовтні 1897 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України). Похований біля Аскольдової могили (цвинтар знесений).

Закінчив першу Юр’ївську гімназію (1861), медичний факультет Київського університету св. Володимира (1867). Стажувався в Австрії, Британії, Німеччині (1870-1873).

Був земським лікарем в Херсонські губернії (1867-1870), професором кафедри теоретичної хірургії Київського університету св. Володимира (1873-1882), завідуючим кафедрою госпітальної хірургії (1882-1897).

Учасник часник північноамериканської, франко-пруської, сербсько-турецької воєн.

Гласний Київської міської думи (1886-1893).

Спеціалізувався з проблем загальної та військової хірургії, гастростомії, трансплантології.

Розробив методи блефаропластики, вільної пересадки шкіри; виконав першу в Росії успішну операцію гастростомії (видалення пухлини твердої оболонки мозку); одним з перших застосував антисептичне лікування ран у військово-польових умовах.

Всььго виконав понад 5000 хірургічних операцій.

Друкувався в журналах «Сучасна медицина», «Centralb. fur Medical Wissenschaft», «Вісті Київського університету», ««Medical Jahrbuch», «Військово-медичний журнал».

Як вчений дебютував в журналі «Сучасна медицина» статтею «Чи проходять в паренхіму легенів рідини, які дробляться звичайними пульверизаторами» (1864).

Потім настала черга наступних доробків: «Zur Lehre von der Behandlund penetrirender Brust und Lungenwunden» (1870), «Військово-медичні матеріали північноамериканської війни за звільнення негрів», «До питання про перенесення чи прищеплення окремих шматочків шкіри до грануляційних поверхонь» (обидва – 1871), «Огляд медико-хірургічної літератури франко-пруської війни за 1871-72 рр.» (1873).

Наш земляк – співавтор «Підручника клінічної і оперативної хірургії (1883).

Його перу також належить «Звіт про діяльність київського польового лазарету в Сербії» (1877).

Серед друзів та близьких знайомих Я. – В. Караваєв, Т. Більрот, А. Флейшер, Г.-А. Барделебен, К.-І.-М. Лангенбек, В. Діттель та ін.


***

НЕ БОЖА СПРАВА, з професійного кредо О. Яценка

Бог смерті не створив.


ЗА МІСЦЕВОГО ЗНЕБОЛЮВАННЯ, пересадка шкіри за методом «Ревердена-Яценка»

Під місцевим знеболенням скальпелем або бритвою зрізають тонкі шари епідермісу діаметром 0,3-0,5 см із зовнішньої поверхні стегна, передпліччя чи передньої черевної стінки і черепицеподібно накладають на рану.

На 8-10 діб накладають пов’язку з індиферентним жиром.


ЖИВ В АНАТОМІЧНОМУ ТЕАТРІ, зі спогадів доньки О. Яценка

У родині... був наймолодшим. Рано втратив батька і залишився з матір’ю, котра жила на копійчану пенсію.

Щоб якось існувати і вчитися, він вже на першому курсі став готувати препарати для професора анатомії і тоді отримав право жити в маленькій кімнатці при анатомічному театрі, що полегшувало його більш ніж скромний бюджет.

Для отримання ступеня професора Олександр Степанович написав другу дисертацію і захистив її. Йому було поставлено всього два запитання, на які він відповів детально і точно. Проте відправляючи дисертаціїю до Петербургу на затвердження міністрові про ці його відповіді... забули і затримали їх в Києві. Відсутність потрібних відповідей викликала відмову міністра затвердити дисертацію.

У відповідь на інсинуацію Олександр Степанович вийшов з викладацького складу університету. Протягом низки років він очолював хірургічне відділення Київського військового госпіталю і під час турецької війни 1879 р. відряджався до Сербії, де командував польовим лазаретом.

...Ховало його буквально все місто. На цвинтарі, після панахиди, один з крупних лікарів, товариш Олександра Степановича, збирався сказати прощальне слово, але в цей час з натовпу, що оточував могилу, проштовхнулася вперед дуже бідно одягнена людина, майже обідранець, і відсторонив оратора: «Почекайте, пане, раніше я скажу. Лікар Олександр Степанович, що ж це ти зробив? До кого тепер ми – біднота – підемо? Спасибі тобі за всіх нас, не імущих і хворих! Спи з миром».


ВІДКРИТТЯ, з монографії В. Лаврова і О. Алєксєєва «Комбустіологія: питання історії»

Російські учені взяли активну участь в розповсюдженні і вдосконаленні вільної шкірної пластики не лише в Росії, але й в Європі, особливо це стосується Німеччини і Австро-Угорщини, де працювали С. Шкляревський, О. С. Яценко та інші.

У 1871 р. О. С. Яценко в своїй дисертації вказав на те, що приживляння шкірного трансплантата не стається, якщо він був узятий з підшкірно-жировою клітковиною. Так було встановлено, що для успішної вільної пластики шкіри найдоцільніше брати повнопрошарковий шкірний клапоть без підшкірно-жирової клітковини.


ПЕРЕЙМАВСЯ ОЗЕЛЕННЯМ КИЄВА, з кореспонденції О. Гришиної «Перший трансплантолог»

Сучасні пластичні хірурги у всьому світі роблять операції (зокрема, це блефаропластику) за методом лікаря Яценка. Його ж ім’ям вони і називаються. Хоча першу свою пересадку шкіри Олександр Степанович здійснив ще 1870 року.

Саша Яценко був бідним студентом. Йому довелося продати золоту медаль, одержану після закінчення гімназії, аби сплатити внесок за навчання в Київському університеті св. Володимира.

Повернувшись до Києва..., захистив другу докторську дисертацію– про складну трепанацію черепа. Проте професорського звання через інтриги не одержав.

У Києві блискучий хірург мав велику практику, багато пацієнтів приїжджали до нього з інших міст. Олександр Степанович відносився до тієї когорти лікарів, які принципово не брали грошей за з бідних, понад те– допомагав таким пацієнтам матеріально.

Після смерті в одній з київських лікарень в пам’ять про те, що Яценко бідних лікував безкоштовно і був і в ній консультантом відкрили чотири безкоштовні ліжка його імені.

І майже невідомий штрих біографії– він займався озелененням Києва! Ось ці сквери, що йдуть від Софіївської площі до Михайлівської, розбиті за його ініціативою і навіть за його ескізами.


СЛАВА НЕЗАСЛУЖЕНО ОБІЙШЛА, з розвідки В. Когана «Хірург О. С. Яценко»

Нині навіть не всі лікарі пам’ятають його ім’я. А він був неабиякою особою: ученим, талановитим хірургом, педагогом і громадським діячем. Не випадково став лікарем, оскільки за складом характеру був добрим і чуйним. Поєднання цих важливих людських рис дозволило йому піднятися свого часу так високо в своєму професіоналізмі.

Досить сказати, що Яценко добре знав знаменитий київський хірург В. Караваєв. Саме він в 1875 р. рекомендував його на посаду екстраординарного професора кафедри теоретичної хірургії. Для цього були свої підстави.

Яценка, мабуть, можна порівняти з іншим талановитим ученим і великим гуманістом – Ф. Г. Яновським. Ці київські лікарі прославили наше місто, та й не тільки місто. Але доля розпорядилася так, що Яновський завжди був на виду; Яценка ж така слава, зовсім незаслужено, обійшла.

Історія чимало таких прикладів. Однак сьогодні ми не говоримо про те, як так могло статися. Мова про інше – про пам’ять О. С. Яценка, майже забутого хірурга, який так багато зробив для науки і практики.

...Не полишає відчуття гіркоти, якщо пригадати, що 1934 року цвинтар, де покоївся прах О. С. Яценка, за розпорядженням влади знищили. І залишається сказати тільки одне: хай буде благословенна пам’ять про нього!