- А я, так як ви і вчили, відразу додумав усі дрібниці. Викликав родичів, замовив яму і труну і вінки…
Господар оскаженів. Ще хвилина – і він з кулаками накинеться на Петра. Але в цей час в двері дзвонять. “Новий” іде відчиняти. На порозі стоїть молодик у фірмовій одежі. Петро, мерщій протискуючись у двері, говорить тепер уже колишньому шефу:
- Це теж до вас.
- Хто ви? – перепитує той.
- Оркестр на похорони замовляли? Ми вже прибули. Хлопці у дворі чекають розпоряджень…
ІСТОРІЯ ТРЕТЯ. Як коза була чортом
Мій товариш Петро родом – з Миколаївщини ( не хочу вказувати конкретніше, аби його не впізнали і зайвий раз не висміяли). Познайомилися ми років з десять тому. Був він ще молодим юнаком, але геть сивим. Не раз я прилипав до нього з розпитуваннями, але, крім відмовок, нічого не чув. І ось якось під гарний настрій кинув загадкову фразу:
-- Подивився б я на тебе, коли б ти у своїх руках потримав чорта.
Звісно, після цього я уже не відставав від друга. І врешті - решт почув чудернацьку (чого лишень на світі не трапляється!) історію. Послухайте і ви.
Десь років у 16 Петро закохався у красуню із сусіднього села. Не дивно, що весь вільний час проводив там. Улітку до нього приєднався однокласник, який теж пригледів собі наречену подалі від дому. Воно й добре: і туди йти, і, особливо, вночі назад повертатися, удвох веселіше.
Того злощасного разу Петрова краля мала відвідати тітку, яка жила кілометрів за десять. Що то за віддаль для молодих ніг? Але дівчина зібралася до родички з тим, аби у неї і заночувати. Наш герой про наміри предмету свого обожнювання знав, а тому домовився з товаришем, що десь до третьої ночі повернеться до села, в якому обоє парубкували і в рідне вони почимчикують, як завжди, разом, обговорюючи останні новини з любовного фронту. Зустрітися домовилися на околиці, біля цвинтаря.
А ось ще події, про які женихи і гадки не мали, і які, сплівшись в тісний клубок, мало не призвели до трагедії.
Подія перша. У селі, де жили дівчата, помер заслужений ветеран. Як водиться, сповістили рідних, призначили дату скорботного дійства. В останній момент від сина, котрий добирався на похорон з неблизького Магаданського краю, надійшла телеграма: мовляв, затримуюсь із вильотом із Москви, обов‘язково дочекайтеся. Воля найближчої для старенького людини – закон. І хоча могила вже була готова, а за звичаєм на ніч пустою її не залишають ніколи, вирішено було, так би мовити, в цій ситуації “поступитися принципами”.
Подія друга. Якраз у цей день бабуся, чия оселя знаходилася неподалік цвинтаря, увечері у своєму невеличкому стаді, що повернулося з пасовиська, не дорахувалася козеняти. До пізнього вечора шукала – безрезультатно. Гірко заплакала та й потупцювала спати.
Близько третьої ночі товариш Петра прибув на місце зустрічі. Той затримувався. Аби не витрачати час даремно, хлопець вирішив зрізати лозину. Зробив декілька кроків по цвинтару і, ой леле, шубовснув кудись униз. Трохи оговтавшись, зрозумів, що потрапив до могили. Випадок малоприємний, але, вибачайте за каламбур, не смертельний. Однак коли гуляка почув як поруч щось заворушилося, в душі похололо. Перевів подих лише тоді, як почув мекання. А згодом уже, куйовдячи шерсть козеняти (ось чому його не могла знайти старенька!), кепкував зі своїх страхів.
Згодом біля кладовища з‘явився захеканий Петро. Товариша на призначеному місці не було. Невже не дочекався і пішов? Про всякий випадок погукав. І почув відповідь. Але якусь дивно, голос лунав ніби – то з – під землі.
-- Агов! – гукнув знову.
-- Та тут! – пролунало знайоме. – Підійди ближче!
Петро зробив декілька кроків у напрямку голосу.
--Ти де? – він ніяк не міг второпати, що за жарти посеред цвинтара у глуху ніч.
-- Де, де,-- почулося сердите. – У могилі!
Не знаю, чи заворушилося у мого знайомого волосся на голові, однак друзі на цьому етапі порозумілися швидко. А от далі…
-- Стань на коліна і подай руку! – попрохав “полонений”. – Яму вирили, чорт його забирай, мало не до води.
Петро виконав прохання.
В цей момент товариш згадав про нещасне козеня і вирішив в першу чергу рятувати його.
Тепер уявіть собі сцену. Темна, хоч око виколи, ніч. Глухе сільське кладовище. Розверзта могила. Петро простягаю руку, аби вхопити товаришеву, і …натикається на явно не людську шерсть і роги.
Прийшов у себе він лише ранком. Лежав на сусідському сіннику. Як туди потрапив, без драбини діставшись на горище не второпає і досі.
Товариша разом з козеням визволили з біди рибалки, які “на зорьці” спішили повудити рибу.
А
