Через три дні після цього К. виїхав до Судака з досить солідною сумою грошей в невеликому повозі на своїх конях, і так як доводилося робити близько сімдесяти верст, то він, уникаючи спеки, виїхав надвечір.
…Ніч була хоч і безмісячна, проте саме літня зоряна кримська ніч. Коні, попирхуючи, весело бігли гладкою лісовою дорогою. …Поміщик К., відкинувшись на опущений верх повозу, спочатку тільки дрімав, а потім, під впливом спокійної хитавиці екіпажа, а може бути, й зайвого стакана хорошого старого портвейну…. заснув.
Раптом над самим його вухом пролунав якийсь дивний гамір, на зразок частих ударів об камінь чогось залізного, і повіз, відразу рвонувшись вперед так, що К. всім корпусом подався назад, понісся надзвичайно стрімко. Розплющивши очі і ще не віддаючи собі звіту, в чому справа, К. лише встиг гукнути кучерові:
– Ти що, збожеволів, Євлампію? Зломиш голову!
І в той же час побачив з правого боку екіпажу майже поруч з собою вершника. Інстинктивно схопившись за свою дубельтівку, К. вже встиг підвести її, направляючи у бік верхового, коли той гукнув по-татарськи:
– Тохта, тохта, шорбаджі! Керекмейтюфек... Ог’ур Алла!.. Яскраво-червоний, сенінхалпах!
І Алім на всьому ходу вправно накинув на голову …його білий кірасирський кашкет, відсутність якого поміщик і не помітив у першу хвилину такого несподіваного пробудження.
А розбійник тим часом, продовжуючи скатати врівні з повозом, знову заговорив:
– Заспокойся, шорбаджі, і не гнівайся, що я тебе розбудив: ти, мабуть, добре спав, якщо навіть не помітив, що вже верст п’ять їдеш без кашкета.
– Ти хто такий? – запитав К.
– Я – Алім, – гордо відповідав розбійник, і при цьому імені кучера Євлампія мимоволі якось перекрутило, а поміщик знову поклав руку на рушницю.
– Що ж тобі потрібне?
– Нічого... Я тільки хотів віддати тобі кашкета.
– Де ж ти його взяв і як дізнався, чий він?
– Знайшов його не я, а цей мій товариш, – і розбійник ударив ласкаво по шиї свого коня, – там на спуску з Татхори. А що це твій кашкет, я не міг не знати, тому що тільки ти в Криму носиш і літо, і зиму таку білу військову шапку, як один ти маєш і білу душу. Ти, шорбаджі, марно схопився за рушницю, тому що, по-перше, я твоєї рушниці не боюся, а по-друге, на друзів рушницю не піднімають...
Я тобі не ворог, а слуга. Бог дав тобі білу душу і ясне, як діамант, серце: ти– добродійник татар і обтер вже не одну сльозу бідняка. Тебе аллах благословить за це. Я нікого ще в моєму житті не вбив, але скажи мені одне лише слово, назви по імені тих, хто тобі зробив зло, і через тиждень всі вони лежатимуть порізані, як барани.
НА ДОБРУ ПАМ’ЯТЬ, з інскрипту С. Качіоні на книзі «В нетрях Криму»
Дрогому Олександрові Мойсейовичу Бергеру – на добру пам’ять від автора. Коли Ви втомитеся від різних загадок життя і штучних положень умовного права, відкрийте на півгодини цю книгу і відпочиньте серед її близьких до природи героїв. І Ви побачите, що в тому світові, куди Ви перенесетеся подумки, все просто, спокійно і ясно... А поки Ви читатимете, на Вас із-за рядків ласкаво дивитиметься і радітиме наступаючій миті Вашої душі щиро і тепло автор, який любить Вас, – Качіоні.
1 січня, 1916 р.
ЕПІЗОДИ ЗАПИСАВ КАЧІОНІ, з замітки Е. Чарухова і А. Зоріна «Книга про кримського Робін Гуда»
У видавництві «Кримучпедвидав» вийшла книга про знаменитого кримського джигіта – Аліма Азамат-огли. Укладач збірки, відомий письменник і фольклорист Різа Фазіл, зібрав під однією обкладинкою багатий фольклорний і художній матеріал.
Книга складається з двох частин. До першої (кримськотатарською мовою) увійшли перекази, розповіді, спогади, статті про життя і пригоди Аліма, а також пісні, складені про нього.
А до другої (російською мовою) – в основному, дійсні епізоди з життя Аліма, записані дореволюційним публіцистом-белетристом С. О. Качіоні, уривки з роману «Алім – кримський розбійник» професора М. Попова, матеріали з книги краєзнавця Феодосії В. Кілесси.
ВИ НЕ ЗНАЄТЕ, ЩО ТАКЕ КОХАННЯ, з путівника «Визначні пам’ятки Судака»
Французький мандрівник Дюбуа де Монтере писав в своєму щоденнику після відвідин Судака: «Не можна собі уявити руїн прекрасніших, величніших і разом з тим меланхолійних, ніж руїни Судакськой фортеці».
…Дівоча вежа овіяна легендами. С. Качіоні виділяє дві з них.
Перша. У царицю Сугдеї Феодору закохався воєначальник Гіркас. Будучи знехтуваним, мстивий Гіркас, аби насолити Феодорі впустив вночі ворогів у фортецю. Дізнавшись про зраду, Феодора кинулася з вежі й розбилася об каміння.
Друга. Права рука Понтійського царя Мітрідата VI Діофант закохався в дочку архонта (володаря) Сугдеї,
