Качиони Спиридон (fb2)




КАЧІОНІ Спиридон Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, журналіст, юрист.

З дворянської родини.

Народився 20 жовтня (1 листопада) 1858 р. в м. Феодосії Російської імперії (нині – Автономна Республіка Крим України).

Помер не раніше 1931 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Сімферопольську гімназію (1879), юридичний факультет Петербурзького університету (1884).

Працював в судах Подільської і Астраханської губерній, товаришем голови Петербурзького окружного суду.

Друкувався в журналах «Навколо світу», «Всесвітня ілюстрація», «Голос минулого», «Світ пригод», «Пробудження», збірнику «Пригоди в горах і на рівнинах», хрестоматії «Крим».

Як літератор дебютував в журналі «Всесвітня ілюстрація» статтею «Професор малярства І. К. Айвазовський» (1880).

Потім настала черга статті «І. К. Айвазовський» (1885), нарисів «Куртдеде» (1894), «Силуети минулого» (1916), сатири в віршах «Чех Прохаска» (1902).

Наш земляк – автор оповідань «На захмарних пасовиськах» (1899), «Авгієва стайня» (1909), «Пірат-витязь» (1911), «Розбійник-сват» (1914), повістей «Птах» Юсупа» (1911), «Спадщина братів Куркунбаєвих» (1926).

Його перу також належать книги «В нетрях Криму» (1917), «Райські ягоди та ін. оповідання» (1914).

Прототипом для поеми «Корсар» Д. Байрона став прадід К. – Ламбро Дм. Качіоні.

Серед друзів та близьких знайомих К. – І. Айвазовський, О. Бергер, Г. Кондратенко, В. Ярошевський та ін.


***

ПРАВДИВО І ЩИРО, з творчого кредо С. Качіоні

Писати треба правдиво, щиро, без будь-яких умовностей.


ВОВК І ЗАВІРЮХА – БРАТ І СЕСТРА, з книги С. Качіоні «В нетрях Криму»

Варто наблизитися до Чатир-Дагу, щоб бути враженим цілим лабіринтом просвітів, тіней, контурів, западин, уступів, величезних безформних брил і зяючих таємничо млою провалів, якими покрито суцільно так безжально понівечене боротьбою стихій тіло цього велетня.

…Буря, що розігралася, погнала знавіснілих овець за напрямом вітру; незважаючи ні на які перешкоди, стадо стрімко мчало вперед з якоюсь стихійною силою і загинуло все до останньої вівці, утворивши величезну купу мертвих тіл, що розбилися об камені на дні урвища.

…Коли вовк хапає найближчу вівцю і шматує її, все стадо відбігає на декілька десятків кроків і, обернувшись до нього дурними головами, мовчки дивиться, як він шматує першу вівцю. Пошматувавши її, вовк знову наближається і хапає ще одну, отара знову відбігає недалеко, і знову дурні голови овець дивляться на вовка до тих пір, поки він не покінчить з другою і не візьметься за третю, четверту, десяту і за останню. При цьому ні шарварку, ні галасу не буває ніякого.

…На світі два зла: вовк і хурделиця, говорять вівчарі, і яке з них гірше людина не в силах визначити. Завірюха гірша за вовка, а вовк гірший за завірюху. Вовк і завірюха – брат і сестра: коли кличе сестра, брат, як би далеко він не був, завжди їй відповість. Під місяцем немає звіра хитрішого і злішого за вовка. Він – син шайтана. Вовк – друга тінь вівці.

…Гостроморді, на високих м’язистих ногах, з дещо підібганим завжди хвостом і особливо оригінальними вухами, кінчики яких, на зразок листя, звішуються донизу, – ці кудлаті, найчастіше сірувато-бурі або чисто білі собаки (татарські вівчарки – авт.) вже за виглядом своїм самою природою призначені для вічної боротьби з відвічним лиходієм – вовком.


ТИ МАЄШ БІЛУ ДУШУ, з книги С. Качіоні «Алім, син Азамата з Копюрлікоя»

Угода була остаточно укладена, і татари зобов’язалися через декілька днів привезти першу третину обумовленої оплати. Аж раптом вже наступного дня, як виняткове явище, якого ніколи і ніхто не міг передбачити, вночі ударив досить лютий мороз, і дві третини очікуваного урожаю безповоротно загинуло.

Татари проте в призначений день привезли третю частину плати, але поміщик К., прийнявши ці гроші, тут же оголосив їм, що, зважаючи на нещастя, …він вважає розрахунки за сад з ним вже закінченими, а обумовлену плату – внесеною сповна; якщо ж тепер він приймає відразу цю частину обумовленої суми, то тільки тому, що і він, у свою чергу, зобов’язався сплатити досить великий борг в Судак в кінці цього тижня, куди і повинен відвезти гроші.

Жоден м’яз на обличчях татар не здригнувся: вони – дуже стриманий народ і вміють володіти собою, аби не виявляти так чи інакше зовні своє душевне хвилювання.

Тільки найстаріший з них Муса ефенді сказав:

– Ти шорбаджі (господар), не тому тільки «шорбаджі», що ми тебе так називаємо, а тому, що ти насправді шорбаджі... Твоя душа– справедлива душа і тому всякий бідняк тобі друг. І коли – Алла сакласин (та збереже аллах) – тебе чи твого будинку торкнеться біда, не клич сусідів, не клич і слуг, які служать за гроші; клич нас: не пошкодуєш!

Через три дні після цього К. виїхав до Судака з досить солідною сумою грошей в невеликому повозі на своїх конях, і так як доводилося робити близько сімдесяти верст, то він, уникаючи