Качиони Спиридон (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


КАЧІОНІ Спиридон Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, журналіст, юрист.

З дворянської родини.

Народився 20 жовтня (1 листопада) 1858 р. в м. Феодосії Російської імперії (нині – Автономна Республіка Крим України).

Помер не раніше 1931 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Сімферопольську гімназію (1879), юридичний факультет Петербурзького університету (1884).

Працював в судах Подільської і Астраханської губерній, товаришем голови Петербурзького окружного суду.

Друкувався в журналах «Навколо світу», «Всесвітня ілюстрація», «Голос минулого», «Світ пригод», «Пробудження», збірнику «Пригоди в горах і на рівнинах», хрестоматії «Крим».

Як літератор дебютував в журналі «Всесвітня ілюстрація» статтею «Професор малярства І. К. Айвазовський» (1880).

Потім настала черга статті «І. К. Айвазовський» (1885), нарисів «Куртдеде» (1894), «Силуети минулого» (1916), сатири в віршах «Чех Прохаска» (1902).

Наш земляк – автор оповідань «На захмарних пасовиськах» (1899), «Авгієва стайня» (1909), «Пірат-витязь» (1911), «Розбійник-сват» (1914), повістей «Птах» Юсупа» (1911), «Спадщина братів Куркунбаєвих» (1926).

Його перу також належать книги «В нетрях Криму» (1917), «Райські ягоди та ін. оповідання» (1914).

Прототипом для поеми «Корсар» Д. Байрона став прадід К. – Ламбро Дм. Качіоні.

Серед друзів та близьких знайомих К. – І. Айвазовський, О. Бергер, Г. Кондратенко, В. Ярошевський та ін.


***

ПРАВДИВО І ЩИРО, з творчого кредо С. Качіоні

Писати треба правдиво, щиро, без будь-яких умовностей.


ВОВК І ЗАВІРЮХА – БРАТ І СЕСТРА, з книги С. Качіоні «В нетрях Криму»

Варто наблизитися до Чатир-Дагу, щоб бути враженим цілим лабіринтом просвітів, тіней, контурів, западин, уступів, величезних безформних брил і зяючих таємничо млою провалів, якими покрито суцільно так безжально понівечене боротьбою стихій тіло цього велетня.

…Буря, що розігралася, погнала знавіснілих овець за напрямом вітру; незважаючи ні на які перешкоди, стадо стрімко мчало вперед з якоюсь стихійною силою і загинуло все до останньої вівці, утворивши величезну купу мертвих тіл, що розбилися об камені на дні урвища.

…Коли вовк хапає найближчу вівцю і шматує її, все стадо відбігає на декілька десятків кроків і, обернувшись до нього дурними головами, мовчки дивиться, як він шматує першу вівцю. Пошматувавши її, вовк знову наближається і хапає ще одну, отара знову відбігає недалеко, і знову дурні голови овець дивляться на вовка до тих пір, поки він не покінчить з другою і не візьметься за третю, четверту, десяту і за останню. При цьому ні шарварку, ні галасу не буває ніякого.

…На світі два зла: вовк і хурделиця, говорять вівчарі, і яке з них гірше людина не в силах визначити. Завірюха гірша за вовка, а вовк гірший за завірюху. Вовк і завірюха – брат і сестра: коли кличе сестра, брат, як би далеко він не був, завжди їй відповість. Під місяцем немає звіра хитрішого і злішого за вовка. Він – син шайтана. Вовк – друга тінь вівці.

…Гостроморді, на високих м’язистих ногах, з дещо підібганим завжди хвостом і особливо оригінальними вухами, кінчики яких, на зразок листя, звішуються донизу, – ці кудлаті, найчастіше сірувато-бурі або чисто білі собаки (татарські вівчарки – авт.) вже за виглядом своїм самою природою призначені для вічної боротьби з відвічним лиходієм – вовком.


ТИ МАЄШ БІЛУ ДУШУ, з книги С. Качіоні «Алім, син Азамата з Копюрлікоя»

Угода була остаточно укладена, і татари зобов’язалися через декілька днів привезти першу третину обумовленої оплати. Аж раптом вже наступного дня, як виняткове явище, якого ніколи і ніхто не міг передбачити, вночі ударив досить лютий мороз, і дві третини очікуваного урожаю безповоротно загинуло.

Татари проте в призначений день привезли третю частину плати, але поміщик К., прийнявши ці гроші, тут же оголосив їм, що, зважаючи на нещастя, …він вважає розрахунки за сад з ним вже закінченими, а обумовлену плату – внесеною сповна; якщо ж тепер він приймає відразу цю частину обумовленої суми, то тільки тому, що і він, у свою чергу, зобов’язався сплатити досить великий борг в Судак в кінці цього тижня, куди і повинен відвезти гроші.

Жоден м’яз на обличчях татар не здригнувся: вони – дуже стриманий народ і вміють володіти собою, аби не виявляти так чи інакше зовні своє душевне хвилювання.

Тільки найстаріший з них Муса ефенді сказав:

– Ти шорбаджі (господар), не тому тільки «шорбаджі», що ми тебе так називаємо, а тому, що ти насправді шорбаджі... Твоя душа– справедлива душа і тому всякий бідняк тобі друг. І коли – Алла сакласин (та збереже аллах) – тебе чи твого будинку торкнеться біда, не клич сусідів, не клич і слуг, які служать за гроші; клич нас: не пошкодуєш!

Через три дні після цього К. виїхав до Судака з досить солідною сумою грошей в невеликому повозі на своїх конях, і так як доводилося робити близько сімдесяти верст, то він, уникаючи спеки, виїхав надвечір.

…Ніч була хоч і безмісячна, проте саме літня зоряна кримська ніч. Коні, попирхуючи, весело бігли гладкою лісовою дорогою. …Поміщик К., відкинувшись на опущений верх повозу, спочатку тільки дрімав, а потім, під впливом спокійної хитавиці екіпажа, а може бути, й зайвого стакана хорошого старого портвейну…. заснув.

Раптом над самим його вухом пролунав якийсь дивний гамір, на зразок частих ударів об камінь чогось залізного, і повіз, відразу рвонувшись вперед так, що К. всім корпусом подався назад, понісся надзвичайно стрімко. Розплющивши очі і ще не віддаючи собі звіту, в чому справа, К. лише встиг гукнути кучерові:

– Ти що, збожеволів, Євлампію? Зломиш голову!

І в той же час побачив з правого боку екіпажу майже поруч з собою вершника. Інстинктивно схопившись за свою дубельтівку, К. вже встиг підвести її, направляючи у бік верхового, коли той гукнув по-татарськи:

– Тохта, тохта, шорбаджі! Керекмейтюфек... Ог’ур Алла!.. Яскраво-червоний, сенінхалпах!

І Алім на всьому ходу вправно накинув на голову …його білий кірасирський кашкет, відсутність якого поміщик і не помітив у першу хвилину такого несподіваного пробудження.

А розбійник тим часом, продовжуючи скатати врівні з повозом, знову заговорив:

– Заспокойся, шорбаджі, і не гнівайся, що я тебе розбудив: ти, мабуть, добре спав, якщо навіть не помітив, що вже верст п’ять їдеш без кашкета.

– Ти хто такий? – запитав К.

– Я – Алім, – гордо відповідав розбійник, і при цьому імені кучера Євлампія мимоволі якось перекрутило, а поміщик знову поклав руку на рушницю.

– Що ж тобі потрібне?

– Нічого... Я тільки хотів віддати тобі кашкета.

– Де ж ти його взяв і як дізнався, чий він?

– Знайшов його не я, а цей мій товариш, – і розбійник ударив ласкаво по шиї свого коня, – там на спуску з Татхори. А що це твій кашкет, я не міг не знати, тому що тільки ти в Криму носиш і літо, і зиму таку білу військову шапку, як один ти маєш і білу душу. Ти, шорбаджі, марно схопився за рушницю, тому що, по-перше, я твоєї рушниці не боюся, а по-друге, на друзів рушницю не піднімають...

Я тобі не ворог, а слуга. Бог дав тобі білу душу і ясне, як діамант, серце: ти– добродійник татар і обтер вже не одну сльозу бідняка. Тебе аллах благословить за це. Я нікого ще в моєму житті не вбив, але скажи мені одне лише слово, назви по імені тих, хто тобі зробив зло, і через тиждень всі вони лежатимуть порізані, як барани.


НА ДОБРУ ПАМ’ЯТЬ, з інскрипту С. Качіоні на книзі «В нетрях Криму»

Дрогому Олександрові Мойсейовичу Бергеру – на добру пам’ять від автора. Коли Ви втомитеся від різних загадок життя і штучних положень умовного права, відкрийте на півгодини цю книгу і відпочиньте серед її близьких до природи героїв. І Ви побачите, що в тому світові, куди Ви перенесетеся подумки, все просто, спокійно і ясно... А поки Ви читатимете, на Вас із-за рядків ласкаво дивитиметься і радітиме наступаючій миті Вашої душі щиро і тепло автор, який любить Вас, – Качіоні.

1 січня, 1916 р.


ЕПІЗОДИ ЗАПИСАВ КАЧІОНІ, з замітки Е. Чарухова і А. Зоріна «Книга про кримського Робін Гуда»

У видавництві «Кримучпедвидав» вийшла книга про знаменитого кримського джигіта – Аліма Азамат-огли. Укладач збірки, відомий письменник і фольклорист Різа Фазіл, зібрав під однією обкладинкою багатий фольклорний і художній матеріал.

Книга складається з двох частин. До першої (кримськотатарською мовою) увійшли перекази, розповіді, спогади, статті про життя і пригоди Аліма, а також пісні, складені про нього.

А до другої (російською мовою) – в основному, дійсні епізоди з життя Аліма, записані дореволюційним публіцистом-белетристом С. О. Качіоні, уривки з роману «Алім – кримський розбійник» професора М. Попова, матеріали з книги краєзнавця Феодосії В. Кілесси.


ВИ НЕ ЗНАЄТЕ, ЩО ТАКЕ КОХАННЯ, з путівника «Визначні пам’ятки Судака»

Французький мандрівник Дюбуа де Монтере писав в своєму щоденнику після відвідин Судака: «Не можна собі уявити руїн прекрасніших, величніших і разом з тим меланхолійних, ніж руїни Судакськой фортеці».

…Дівоча вежа овіяна легендами. С. Качіоні виділяє дві з них.

Перша. У царицю Сугдеї Феодору закохався воєначальник Гіркас. Будучи знехтуваним, мстивий Гіркас, аби насолити Феодорі впустив вночі ворогів у фортецю. Дізнавшись про зраду, Феодора кинулася з вежі й розбилася об каміння.

Друга. Права рука Понтійського царя Мітрідата VI Діофант закохався в дочку архонта (володаря) Сугдеї, першу красуню Тавриди. А оскільки серце красуні на той час вже було зайняте, вона відмовила Діофанту. Тоді той підступно позбавився суперника за допомогою, між іншим, батька першої красуні Тавриди. Дізнавшись про це, горда дівчина вигукнула: «Нікчемні люди – і ти, і батько мій! Ви не знаєте, що таке серце і кохання. Дивіться – я покажу вам».

І вона повторила політ Феодори з 150-метрової висоти...


СИН ГОРДОЇ ЕЛАДИ, з розвідки В. Пікуля «Перший Лістрігон Балаклави»

Я ніколи не був в Балаклаві, і я не знаю, чи збереглася там могила мого героя (Ламбро Качіоні – авт.). Син його, Лікург Ламбрович Качіоні, з 1812 року служив на російському флоті, потім, як і батько, став командиром Балаклавським батальйоном, а в старості – інспектором Керченського карантину.

Внук корсара, Олександр Лікургович, почав служити гардемарином при адміралові Лазареві, потім в чині мічмана був переведений в ряди Балтійського флоту.

Після них залишилося потомство, в якому можна зустріти і письменника Спиридона Качіоні, який писав оповідання вже в XX столітті.

Сподіваюся, що з часом, коли книги про подвиги Ламбро Качіоні з новогрецької будуть перекладені..., ми дізнаємося значно більше про цього відчайдушного ...офіцера і відважного патріота гордої Еллади.