приголубили серце. Є. А. Ляцький представив мене ще декому, згадавши про Сибір і про Алтай. Дехто зацікавився. Затіяли розмову, і я почув дещо дивні запитання, на зразок:
– А як у вас каторга? Ви, ймовірно, добре вивчили побут її героїв... Адже який матеріал багатий!
І яким було здивування, коли я сказав, що не всякий сибіряк стикається з каторгою... Схоже було на те, що і мене вважали, принаймні, сином тюремного наглядача.
– Ой, Алтай, Алтай! – вигукнула Теффі. – Це, говорять, щось дивовижне!
Взагалі, я відчув: Сибір всім слухачам здавався заморською, дикунською і незвичайною країною...
ЦІННІ СПОГАДИ, з статті О. Савіна «Зумів знайти свого читача»
За спогадами письменника і бібліографа П. В. Бикова, П. Горський поміщав «непогані повісті і оповідання не лише в дрібних виданнях, але й в товстих журналах», а оповідання «Високе кохання» «дуже сподобалося Достоєвському і було надруковане в його журналі».
Петро Васильович, автор мемуарів «Силуети далекого минулого», писав: «У той час літературні гонорари були мізерними, та й платили нерегулярно, тому П. Горський брався за будь-яку роботу: колов дрова, тягав кулі на баржі, сортував оселедці». Неодноразово звертався за допомогою до Літературного фонду.
Принизлива бідність і пристрасть до вина привели П. Горського до психіатричної лікарні...
