Войно-Ясенецкий Валентин (fb2)


Настройки текста:



ВОЙНО-ЯСЕНЕЦЬКИЙ Валентин Феліксович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Лікар, священик. В чернецтві – Лука (1923). Фундатор трансплантації на теренах СРСР (1924). Зарахований до лику святих Російської Православної Церкви (2000).

З княжої родини. Батько, Войно-Ясенецький Ф., – провізор; правнука Тетяна – фахівець з молекулярної патології, професор Чиказького університету.

Народився 27 квітня 1877 р. в м. Керчі Таврійської губернії Російської імперії (нині – Автономна Республіка Крим України).

Помер 11 червня 1961 р. в м. Сімферополі СРСР (нині – столиця Автономної Республіки Крим України). Похований на місцевому цвинтарі. За років української незалежності мощі перенесені до кафедрального Сімферопольського Свято-Троїцького собору (1996).

Закінчив 2-у Київську гімназію, Київське училище живопису, медичний факультет Київського університету св. Володимира (1903).

Був земським лікарем в Симбірській, Саратовській, Курській, Ярославській губерніях (1903-1917), головним лікарем Ташкентської міської лікарні (1917-1923), хірургом-консультантом Красноярського місцевого евакуаційного пункту (1941-1943), єпископом Тамбовської єпархії (1944-1946), архієпископом Кримським і Сімферопольським (1946-1961).

Лауреат Державної премії СРСР (1946).

Лауреат премії Хойнатського Варшавського університету (1916).

Кавалер діамантового хреста на клобук від Патріарха всієї Русі (1944).

Почесний член Московської духовної академії.

Як вчений дебютував дослідження «Регіональна анестезія» (1916).

Потім настала черга книг «Нариси гнійної хірургії» (1934), «Пізні резекції за вогнепальних поранень суглобів» (1946), «Дух, Душа й Тіло».

Всього В.-Я. залишив 55 наукових праць з хірургії та анатомії й десяти томів проповідей.

З владою порозуміння знаходив не завжди. В результаті був заарештований і запроторений до Сибіру, де провів 12 років (1923).

Що стосується особистого життя, то наш земляк рано втратив дружину (1919), а в останні роки життя –перестав бачити.

У російському м. Сургут зведено храм на честь нашого земляка (2004).

У м. Одеса пройшла Республіканська науково-практична конференція, присвячені пам’яті вченого і священика (2005).

Ім’я нашого земляка (в Указі президента В. Ющенка помилково вказано «Володимор» – авт.) присвоєно 386-му військовому госпіталю Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону (2009).

У м. Сімферополі на території 386-го військового госпіталю Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону до 205-ї річниці від дня заснування останнього відкрито пам’ятник В.-Я. (2010).

Серед друзів та близьких знайомих В.-Я. – Л. Толстой, В. Філатов, О. Мартинов, П. Морозов, А. Барський, Ф. Рейн, С. Велицька, О. Кан, В. Бергман, Г. Пивоваров та ін.


***

ПОЛЮБИВ СТРАЖДАННЯ, з життєвого кредо В. Войно-Ясенецького

Я полюбив страждання.


НЕБО БЕЗ СОНЦЯ, , з релігійного кредо В. Войно-Ясенецького

Наука без релігії – небо без сонця.


НАПІВМАТЕРІАЛЬНЕ І НЕМАТЕРІАЛЬНЕ, з книги В. Войно-Ясенецького «Дух, Душа й Тіло»

Невидима оком частина сонячного спектру складає 34%. І лише вельми незначна частина з цих 34% ультрачервоні, ультрафіолетові, інфрачервоні промені досліджена, і зрозуміли ті форми, які лежать в їх основі. Але що можна заперечити проти припущення, навіть упевненості в тому, що за численними фраунгоферовими лініями ховається багато таємниць, невідомих нам форм енергії, можливо, ще тонших, ніж електрична?

З матеріальної точки зору, і ці, поки що невідомі, форми енергії повинні бути особливими формами існування матерії.

Хай так, ми нічого не можемо заперечити проти цього, бо віримо в могутність науки. Але якщо і електрика не може бути названа матерією, а поза сумнівом повинна вважатися енергією, ...то чи маємо ми право припустити, що з часом будуть відкриті такі форми буття матерії (вірніше, енергії), які за своїми властивостями ще з набагато більшою підставою, ніж електрика, повинні бути названі напівматеріальними? А саме поняття «напівматеріального» містить в собі визнання існування й «нематеріального».

Де ж підстава до того, аби заперечувати законність нашої віри і упевненості в існуванні чисто духовної енергії, яку ми вважаємо первинною і праматір’ю всіх фізичних форм енергії, а через них і самої матерії?

...Між тілом і духом існує постійний зв`язок і взаємодія. Все те, що відбувається в душі людини протягом її життя, має значення й необхідне тільки тому, що все життя нашого тіла й душі, всі думки, почуття, вольові акти ...найтіснішим чином пов`язані з життям духу. У ньому відображаються, його формують й у ньому зберігаються всі акти душі й тіла. Під їхнім формуючим впливом розвивається життя духу і його спрямованість убік добра або зла.

Життя мозку й серця й необхідне для них сукупне, дивно скоординоване життя всіх органів тіла потрібні виключно для формування духу й припиняються, коли його формування закінчене або цілком визначився його напрямок.

...Вічне блаженство праведників і вічні муки грішників маємо розуміти так, що безсмертний дух перших, прояснений і могутньо посилений після звільнення від тіла, одержує можливість безмежного розвитку в напрямку добра й Божественної любові, у постійному спілкуванні з Богом і всіма безтілесними силами. А похмурий дух злочинців і богоборців у постійному спілкуванні з дияволом й ангелами його буде вічно мучитися...

Хто полюбив зло, а не добро, той сам приготував собі вічні муки в житті вічному.


ПАЛЬТО РОЗПОВЗАЄТЬСЯ, з листа В. В. Войно-Ясенецького дружині в 1914 р.

Псуванню настрою допомагає і пальто моє, яке якось раптом все більше стало розповзатися і витиратися і постійно нагадує мені про те, що у нас і шеляга за душею немає. Товариші по Університету, яких я зустрічаю, всі відмінно одягнені і всі незадоволені, що мало у них приватної практики: всього на 250-300 рублів в місяць.


САЛЮТУВАЛИ ...НОГАМИ, зі спогадів В. Войно-Ясенецького

Надмірна слава зробила моє становище в Любажі нестерпним. Мені доводилося оперувати від дев’ятої ранку до вечора, об’їздити досить велику дільницю, а вночі робити малюнки мікроскопічних препаратів до своїх наукових праць.

...Поранені солдати та офіцери полюбили мене. Коли я обходив ранком палати, деякі з них, безуспішно оперовані в інших госпіталях з приводу ушкоджень великих суглобів, салютували прямими ногами.


ЛІКУВАТИ ДУШІ, з розпорядження В. Войно-Ясенецького по Кримській єпархії

Чи багато серед вас священиків, які схожі на серйозних лікарів? Чи знаєте ви, як багато праці й уваги приділяють тяжкохворим добрі й досвідчені лікарі? Чи знаєте, як довго годинами розпитують їх і всебічно досліджують їхній організм, як багато треба виконати лабораторних та інших досліджень і спостережень, щоб зрозуміти причину й суть хвороби та знайти правильні способи лікування її?

Чи знаєте це?

Але ж завдання лікаря – тільки зцілення тілесних хвороб, а наше завдання незмірна важливіше. Адже ми поставлені Богом на велику справу лікування душ людських, на позбавлення мук вічних!


МОВ СПІВ ПТАХА, з листа О. Мартинова В. Войно-Ясенецькому

Коли я читав Вашу книгу, в мене склалося враження про неї, неначе про спів птаха, який не може не співати.


ГОСПОДЕ, ДОПОМОЖИ МОЇЙ НЕВІРІ, з листа В. Філатова В. Войно-Ясенецькому

Ваше преосвященство!

Я був дуже зрадів вашому листу. Від нього повіяло на мене, як завжди від Ваших листів, теплом і доброзичливістю... Я нерідко замислююся над питанням про те, чому життя моє так продовжене. Ймовірно мені потрібно ще попрацювати на землі або в науці, або над самим собою. Думаю, швидше – це останнє. Але це для мене важче, ніж наука. Мій душевний стан можна охарактеризувати словами сотника: вірю, Господо, допоможи моїй невірі!

...Я погано перевиховую самого себе, своє тіло земне, а воно і в мої роки все ще піддається спокусам і грішним бажанням. Звідси і моя вічна незадоволеність собою.

Бажаю Вам здоров’я і благополуччя.

Сердечно Вам відданий.

В. Філатов.


ДВІЧІ ЗВИНУВАТИЛИ В ШПИГУНСТВІ, з нарису Ю. Віленського «Мужнє серце двадцятого століття»

Наближаються революційні роки. Валентин Феліксович працює вже в Ташкенті, куди потрапив, аби змінити клімат для хворої дружини.

...Незабаром Валентина Феліксовича заарештовують, а родину виселяють з квартири. Обвинувачення дике: шпигунство на користь англійців. «Злочинця» везуть до Москви», він опиняється в Бутирці, а потім на засланні. Здоров’я його різко погіршується, але дух залишається незламним.

Красноярськ, потім Туруханський край, мороз до 60 градусів. Його молитви, зустрічі з віруючими викликають роздратування в урядовців, та обійтися без нього як без лікаря вони не можуть: і начальство хворіє. Хірурга під конвоєм повертають до Туруханська: тут він виконує блискучі операції, серед них – і з приводу природженої сліпоти.

У ці ж місяці, можливо, вперше в світі, В. Ф. Войно-Ясенецький трансплантує гетеротопічну нирку хворому на уремію, з тимчасовим ефектом...

У 1926 році закінчується строк заслання. Валентинові Феліксовичу вдається востаннє відвідати батьків, які мешкають у Черкасах. З 1927 по 1930 рік він живе в Ташкенті, відсторонений від медичної діяльності. Служби справляє конспіративно, та в квітні 1930 року його знову ув’язнюють.

Заслання, спочатку в Котлас, а потім в Архангельськ. Тут, як згадував М. М. Амосов, який був тоді студентом медичного інституту, професорові дозволяють оперувати, проте в поліклініці, а не в лікарні.

У 1934 році бунтівний хірург повертається до Ташкента, але роботи для не благодійної особи немає, і велет медицини працює в районній лікарні в Андижані. Та все ж таки виходять у світ «Нариси гнійної хірургії», першим виданням. Праця стає науковою новиною. У 1935-1936 роках Войно-Ясенецький очолює в Ташкенті Інститут невідкладної хірургії, розробляє нові і нові операції. Та приходить зловісний тридцять сьомий. Професор знову за ґратами.

До поважного лікаря застосовують тортури. Слідчі допитують його на «конвеєрі», змінюючи один одного. «Я знову оголосив голодування, – згадував Валентин Феліксович. – Незважаючи на це, мене примушували стояти, вимагаючи визнання, на користь якої держави я шпигую».


ТВОРЕЦЬ ДОБРА, з статті митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря «Хірург-архієпископ»

Його тримали в Сімферополі, подалі від столиці. Не довіряли. Із сотень проповідей архієпископа було надруковано тільки деякі. Його головна богословська праця побачила світ лише через 17 років по смерті автора, в Брюсселі.

Спогади медсестри М. Г. Канцепольської свідчать, що в справах, які потребували моральних рішень, Валентин Феліксович поводив себе так, ніби поруч нікого не було. Він завжди стояв перед совістю сам один. І суд, котрим він судив себе, був суворіший за будь-який трибунал.

...У 1934 р. лікар І. М. Вороний з Києва хворій на уремію підсадив на ногу нирку свині. То була перша спроба трансплантації чужорідної ниркової тканини. Насправді не Вороний був перший, а Войно-Ясенецький, який у маленькій єнісейській лікарні (а не в київській клініці!) на десять років раніше виконав операцію, від якої розпочався відлік ери пересадок у тодішньому СРСР.

...Він нероздільний – професор-хірург Войно-Ясенецький і єпископ Лука. Монолітно єдиний у своєму головному прагненні – творити добро.


ДО СВІТЛА АБО ВІД НЬОГО, з статті П. Калиновського «Професор й архієпископ Лука Войно-Ясенецький. Про сенс життя й смерті»

Архієпископ Лука, сказавши про зміст нашого життя на землі, продовжує, говорячи, що в безсмертній душі людській після смерті тіла триває вічне життя й нескінченний розвиток у напрямку добра чи зла. Найстрашніше в цих словах архієпископа те, що в момент смерті тіла вже визначився весь подальший розвиток душі в напрямку до добра або зла. У загробному світі перед душею дві дороги до світла або від нього, і душа після смерті тіла вже не може вибирати дорогу. Дорога визначена життям людини на землі.


СВЯТА ДО СРІБЛА ЛЮБОВ, бувальщина

У питаннях совісті і віри в родині Войно-Ссенецких панувала повна свобода. Від церкви спочатку матір, Марію Дмитрівну, а унаслідок і інших відштовхнув випадок, який стався незабаром після смерті старшої доньки, сестри Валентина.

Як годиться за обрядом, мати принесла до храму таріль з кутею і срібні ложечки. Коли літургія закінчилася, вона заглянула до вівтара і обімліла: два священики мало не билися із-за її підношення.

– Все моє, все моє, – твердив один.

– Не віддам!– виривав таріль інший.