КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Непоставлений пам'ятник. Спогади [Григорій Стецюк] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК (Спогади)


Інститут дослідів Волині ч.59


Накладом
Автора і учасників тих подій
1988

Передмова


Про події і боротьбу, які перекотились через волинські ліси й села в часі ІІ-ої Світової Війни, є дуже мало видано книжок, з яких читач міг би собі уявити повну картину того, що тоді діялось. Те, що є написане, воно написане через партійні окуляри, тому і не диво, що той період порівнюється, а то й утотожнюється з періодом Визвольних Змагань 1917-20 рр.

Книжка «НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК» Григорія Стецюка якраз є однією з тих небагатьох, у якій читач знайде інший бік медалі, знайде страшну дійсність, яка розгорнулась у самовинищення.

Григорій Стецюк, селянський хлопець, хоч він родився у м. Житомирі, але ріс і оформлювались у нього політичні погляди у глибині українських сіл. Батько Григорія, як бувший військовик, був строгий і вимагаючий, а мати була дуже релігійна і добродушна.



У спогадах він описує, як поляки своєю брутальністю зроджують ненависть у холмськоі і волинської молоді до польського уряду і до католицизму, який поляки насильно уводили. Як у молоді зроджуються нові почуття і оформлюються вони у бажання стати господарем у своїй хаті, бути вільним народом у колі інших народів.

Пише про прихід нового, червоного окупанта, про його господарку, яку голодна Москва почала уводити. Про вивоз людей на Сибір, про арешти свідомої молоді, а менш свідому комуністична пропаганда наче павутинням охоплювала у свої тенета.

Описує він і про брунатного окупанта, під танками якого стогнала гусеницями порізана українська земля, по якій ворог тягнувся на схід. Німці — це здавалось, західній цивілізований народ, але виявився садистичним поневолювачем, який накладав ярмо на наш народ. Терор, про який Стецюк описує в деталях, заставляє наш народ до спротиву, до самооборони.

Також розповідає, як він стає членом матірної ОУН, яку відчув гордість і відповідальність, як виконує небезпечні доручення і як стає зв'язковим. Про це все він розповідає без зайвих прикрас, лише на те, щоб створити читачеві живу непідроблену картину.

Ця книжка — це не літературний твір, чи претенсійний на історію — це сповідь Автора перед своїм народом, це крик його душі, це пересторога для майбутніх поколінь. Він, як учасник тих подій і боротьби, турбується за неправдивість їх насвітлення під сучасну пору. То був час, коли міжусобиці і жадоба влади партійних вожаків, перетворилась у терор і громадянську війну, вона засліплює здоровий глузд і пхає в обійми найгіршого, в обійми злочинів-братовбивства. Таким, яким той час був, він таким повинен увійти у нашу історію, щоб міг послужити майбутнім поколінням. Хочеться вірити, що ця книжка «НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК» знайде відповідне місце у нашому науково-історичному світі, як зізнання учасника.

Якраз у той період боротьби, авторки цих рядків, дороги схрещувались з дорогами Г. Стецюка, йшли разом і знов розходились.

Книжкою «НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК», Автор ставить пам'ятник для всіх тих, імена яких є згадані у цьому спогаді.


Д-р Надія Мисечко Каркоць


МОЇ СПОГАДИ


Народився я в м. Житомирі 29-го грудня 1916 р. і там прожив мої ранньодитячі роки. Я був наймолодшим із чотирьох хлопців у родині Миколи Стецюка і Анни з дому Оліщук.

Наш батько за царя Миколая був сім років у війську моряком і був старшим бацманом (що то за ранґа — я не знаю). Його частина станціонувала на Чорному морі. Коли у 1905 р. вибухла війна між царською Росією й Японією, фльота, в якій був мій батько, перепливла в Портартур під Японію. Туди зібралось 48 полків. Японцям пощастило окружити Портартур і по двох місяцях царська армія почала відчувати голод та інші недостатки. Від царя Миколая прийшов наказ, щоб знайти охотників, які вивезли б з окруження полкові прапори, тоді армія зможе здатись в полон, щоб рятувати військо від голоду.

На заклик царя зголосилось 8 осіб, між ними і мій батько. Вони позашивали 48 прапорів в одяг і пустились маленьким човником у дуже небезпечну і важку дорогу, у їх руках була гідність царської армії. Японська розвідка їх чуть не зловила, їх обстрілювали навіть з артилерії, але під покровом темної ночі їм пощастило добитись до Китаю і в Шангаї зголоситись до російської амбасади. Амбасада їх перевезла до Чорного моря і повідомила про це царя Миколая.

За цей геройський вчинок цар запросив їх до Москви і вони були гостями на хрестинах престолонаслідника Олексія. Всі вони були нагороджені за цей геройський вчинок по два хрести, по одній медалі, по 25 десятин землі, кожний з них дістав освіту і кожний мав право вчити своїх дітей безплатно.

Мій батько був суддею в Житомирі. Мене тоді ще й на світі не було,