Сільмарілліон: Айнулі́ндале, Валаквента [Джон Роналд Руел Толкін] (fb2) читать онлайн

[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
[Оглавление]

Джон Роналд Руел Толкін
СІЛЬМАРІЛЛІОН

Айнулі́ндале (Пісня а́йнур)

І був Е́ру, Єдиний, хто в А́рді зветься Ілу́ватар; і створив він спершу а́йнур, Святих, породивши їх помислом своїм, і були вони з ним перш, ніж ще щось створено було. І говорив він до них, проголошуючи їм теми музичні; і співали вони перед ним, і радів він. Та довгий час співали вони лише порізно, чи удекількох, а решта тільки вслухалися; адже кожен осягав лише себе — ту частину духу Ілуватара, з якої він прийшов, — і зростали вони повільно в розумінні своїх братів. Було так до тої пори, коли, слухаючи інших, прийшли вони до глибшого розуміння, і піднялися у співзвучності та гармонії.

І сталося так, що Ілуватар скликав разом усіх айнур й оголосив їм тему могутню, розгортаючи перед ними речі грандіозніші й прекрасніші, ніж він досі відкривав; і слава її початку, і велич її кінця, вразили айнур так, що схилились вони перед Ілуватаром у безмовності.

Тоді Ілуватар мовив до них:

— З теми, що розкрив я вам, волію я, щоб сотворили ви в гармонії та єднанні Пісню Велику. І так, як пробудив я вас Полум’ям Невгасимим, то повинні ви й далі явити силу вашу в оздобленні цієї теми, згідно власних ваших думок і бажань. І сидітиму й вслухатимусь я, і радітиму, що велика краса ваша у пісні пробуджується.

Тоді голоси айнур, уподібнені арфам і лютням, трубам і сурмам, віолам і органам, уподібнені хорам незліченним, співаючи, почали втілювати тему Ілуватара у пісню велику; й звук зростав у безкінечній переміні мелодій, що плавали на хвилях гармонії, що проходили крізь чуття, поринаючи в надра і підносячись до вершин, і місця перебування Ілуватара були сповнені до переповнення, і музика, і луна від музики влились в Порожнечу, і не була вона вже порожнечею. Ніколи раніше не створювали айнур музики, схожої на цю, хоча й сказано, що ще величніше створено буде перед Ілуватаром хорами айнур та Дітей Ілуватара після кінця часів. Тоді теми Ілуватара будуть зіграні правильно, і набудуть Буття у мить їхнього виголошення, бо всі тоді повністю зрозуміють його ціль і смисл їхніх партій, і кожен з них осягне іншого, й Ілуватар вкладе в думки їхні таємний вогонь, бо буде вдоволений.

Та тепер Ілуватар сидів і вслухався, і довгий час все здавалось добрим йому, бо музика не мала вад. Та коли тема розвивалась, увійшло у серце Ме́лькора — вплести в неї сутності з його власного уявлення, що не мали співзвучності з темою Ілуватара — бо домагався він принести зростання сили й слави партії, призначеної йому. Мелькору, з-поміж айнур, був даний дар найбільшої сили й знання, і він мав частки вмінь всіх його братів. Часто ходив він у самотності до місць порожніх, шукаючи Полум’я Невгасиме; й жага палала в ньому привнести Буття у його власні речі, і здавалося йому, що Ілуватар не думає про Порожнечу, і нетерпіння охоплювало його при вигляді її пустоти. Однак не знайшов він Полум’я, бо було воно з Ілуватаром. Та, буваючи на самоті, почав він зосереджуватись над помислами своїми власними, не такими, як у його братів.

Деякі з цих помислів вплів він тепер до музики, і відразу розлад піднявся від нього, і багато співаючих поруч з ним принишкли, і їхні думи схвилювались, і їхня музика спіткнулась; але дехто почав пристосовувати свою музику до нього більше, ніж до помислу, що вони мали спочатку. Тоді розлад Мелькора ширився все більше, і мелодії, котрі були почуті нещодавно, захлинулись у морі неспокійних звуків. Та Ілуватар сидів і вслухався, доки не почало здаватись, що навколо його престолу шаленіє буря, немов темні хвилі б’ються одна з одною у безкінечному гніві, який не можна заспокоїти.

Тоді Ілуватар піднявся й айнур осягли, що він усміхнувся, і підніс він свою ліву руку, і нова тема виникла посеред бурі, схожа і не схожа на попередню, і увібрала вона силу, і мала нову красу. Але розлад Мелькора зріс у шумі й почав боротись з нею, і знову була війна звуків більш шалена, ніж раніше, доки багато з айнур, охоплених жахом, не співали вже більше, і Мелькор отримав перевагу. Тоді Ілуватар піднявся знову, й айнур осягли суворе обличчя його; і підняв він свою праву руку, і — ось! — третя тема зросла серед безладу, і не була вона схожа на інші. Бо здавалась вона спочатку м’якою і ніжною, лише коливанням спокійних звуків у витончених мелодіях; та не могла вона бути подоланою, і вбирала в себе могутність і глибину. І здалося, зрештою, немов то дві пісні струменіли одночасно перед престолом Ілуватара, і були вони різними надзвичайно. Одна — глибока і широка, і прекрасна, але повільна, і сповнена скорботи неймовірної, з якої і йшла переважно її краса. Інша досягла тепер єдності у собі, але була вона гучна і поверхова, і безкінечно повторювалась; і хоч мала вона трохи гармонії, але більше крикливого співзвуччя, немов багато труб видували разом кілька нот. І намагалась вона потопити іншу пісню шаленством свого голосу, але здавалось, що ці найбільш переможні ноти були взяті першою і зіткані у її власний скорботний візерунок.

Посеред цієї боротьби, коли покої Ілуватара здригались і поштовхи прокотились по тишах, досі нерухомих, піднявсь Ілуватар втретє, і жахливим було обличчя його. Тоді підніс він обидві свої руки, й одним акордом, глибшим за Безодню, вищим за Небесне Склепіння, пронизливим, як світло ока Ілуватара, Пісня обірвалась.

Тоді говорив Ілуватар, і сказав він:

— Могутні є айнур, і серед них наймогутніший Мелькор; та має він знати, і всі айнур, що я, Ілуватар, покажу тепер співане вами, аби могли побачити ви, що зробили. І ти, Мелькоре, побачиш, що жодної теми не зіграти, котра не має свого кінцевого джерела в мені, і не може ніхто змінювати музику всупереч мені. Бо хто спробував це, і вирішив, що йому вдалось, помилиться — він буде лише моїм засобом у творенні речей більш вражаючих, ніж спроможний уявити.

Тоді вжахнулись айнур, і не зовсім збагнули слова, що були сказані до них; і був Мелькор сповнений сорому, з якого виникла таємна злість. Та Ілуватар піднявся у величі, і вийшов з чарівних обителей, що створив для айнур, й айнур слідували за ним.

І коли ввійшли вони у Порожнечу, промовив Ілуватар до них:

— Узріть Пісню вашу!

І відкрив він перед ними видіння, що явило видимий образ там, де раніше були тільки звуки; пустельний вони побачили новий Світ, що постав перед ними, і був він кулею серед Порожнечі, був опорою в ній, але не був нею. І коли вони дивились та дивувались, Світ цей почав розгортати свою історію, і здавалось їм, що він живе й росте. І коли айнур помилувались довгий час у тиші, мовив знову Ілуватар:

— Узріть Пісню вашу! Ваше мистецтво; і кожен з вас віднайде в ньому, — серед замислів, що я поставив перед вами, — всі ті речі, що, як видатися може, він сам розробив чи привніс. І ти, Мелькоре, відшукаєш всі таємні помисли твого розуму, й осягнеш, що й вони усі лише частина цілого й підлеглі його величі.

І багато інших речей промовляв Ілуватар перед айнур в той час, і через їхню пам'ять цих слів, і знання від тієї музики, що створив кожен сам, знають айнур майже все з того, що було, що є, і що прийде, та дещо залишилось невідкритим і для них. Є деякі речі, про які не можуть вони дізнатись, ні поодинці, ні радячись разом; бо нікому, окрім себе, не відкрив Ілуватар всього, що зберігається в глибинах його пам'яті, і тому в кожну епоху виникають такі речі, що є новими й не були передбаченими, бо не походять вони з минулого. Ось чому у видінні Світу, що з'являвся перед ними, айнур бачили речі, незбагненні для них. І дивились вони з захопленням на прихід Дітей Ілуватара, і на приготування оселі для них; і осягли айнур, що вони самі у праці піснетворчості були зайняті підготуванням поселення, і не знали вони ще про інші цілі, що мало це видіння, опріч його власної краси. Бо Діти Ілуватара, були задумані ним самим, і прийшли з третьою темою, і не було їх в темі, що Ілуватар проголосив спочатку, і жоден з айнур не брав участі у їхньому творенні. Через те, коли вони осягли їх, тим більш полюбили, бо відрізнялись вони від них своїм буттям — дивні й вільні — у чому вони побачили задум Ілуватара, відбитий по-новому, і навчились трохи з його мудрості, що в інших випадках була схована від айнур.

І були Дітьми Ілуватара ельфи й люди — Першонароджені й Послідуючі. І серед всієї величі Світу, серед його безкраїх покоїв і просторів, і кружляючих вогнів, знайшов Ілуватар місце для їхньої оселі в Глибинах Часу і серед незліченних зірок. І здавалась ця оселя маленькою, якщо порівнювати її з могутністю айнур, а не з їхньої вражаючою витонченістю — немов хтось взяв все поле Арди за основу стовпа і зводив його, доки вістря вершини не стало тоншим за голку — чи зважаючи лише на незмірні простори Світу, який айнур ще й досі формують, а не на ретельну точність, з якою вони створюють найменші речі в ньому. Та коли айнур осягли цю оселю у видінні й побачили Дітей Ілуватара, що піднялися в ній, багато наймогутніших з-поміж них пов’язали весь свій помисел і прагнення з цим місцем. І серед них Мелькор був головний, так як і на початку був він наймогутнішим серед айнур, що брали участь в Пісні. І вдавав він, спочатку й для себе самого, що бажає вирушити туди й впорядкувати всі речі для Дітей Ілуватара, беручи під контроль безладдя спеки й холоду, що проходили крізь нього. І більше бажав він підкорити власній волі і ельфів, і людей, бо заздрив дарам, що Ілуватар обіцяв піднести їм, бо бажав він мати підданих і слуг, і бути званим Повелителем, і бути володарем їхньої волі.

Та решта айнур дивились на цю оселю, розміщену серед широких просторів Світу, котрий ельфи звуть Арда — Земля; і серця їхні раділи в світлі, й очі їхні, що осягали безліч кольорів, були наповнені радістю; та через вирування моря вони не почувалися спокійно. І спостерігали вони вітри й повітря, і матеріали, з яких Арда створена, з заліза і каменя, і срібла, і золота, і багатьох інших матерій, та серед всього найбільш захопила їх вода. І сказано е́льдар, що у водах і досі живе відзвук Пісні Айнур, більше, ніж в будь-якій іншій матерії, що є на цій Землі; і багато Дітей Ілуватара ще досі вслухаються з надією до голосів Моря і не знають певно, що вони чують.

Тоді один а́йну, якого ельфи звуть У́лмо, повернув до води свої помисли; з усіх найбільш він був навчений Ілуватаром у Пісні. Про повітря й вітри найбільш роздумував Ма́нве, що був найблагороднішим з-поміж айнур. З тканиною Землі пов’язані думи А́уле, кому Ілуватаром були дані сила й знання ледь менші ніж Мелькору, та захоплення і достоїнство Ауле у діях творіння, й у створених речах, а не у володінні чи у його власній зверхності; і тому дає він, а не зберігає, і вільний від опіки береться постійно до нової роботи.

І промовляв Ілуватар до Улмо, й сказав він:

— Чи не бачив ти, як в цьому малому царстві в Глибинах Часу, Мелькор підняв війну проти твоїх земель? У помислах його — гірка й крижана нестримність, хоч ще й не зруйнував він повністю ні краси твоїх джерел, ні моїх чистих ставів. Подивись на сніг, на вбивчу роботу морозу! Мелькор вимислив спеку й вогонь нестримний, але не висушив ні твої прагнення, ні глибокий спокій пісні моря. Дивись більше на висоту і величність хмар, і на безперервне клубочіння туманів, і прислухайся до падіння крапель дощу по Землі. І в цих хмарах твоє мистецтво наближається до Манве, твого друга найулюбленішого.

Тоді відповів Улмо:

— Правда це, стала Вода тепер чарівнішою, ніж могло уявити моє серце, й у найпотаємніших своїх помислах я не думав про сніжинки, і не містив мій спів падіння дощу. Шукатиму я Манве, щоб він та я створити могли мелодії для вічного зачарування!

І Манве та Улмо були близькими з самого початку, й у всьому служили найбільш вірно цілям Ілуватара.

Та після того, як промовляв Улмо, і коли айнур все ще вдивлялись у видіння, забране воно було й сховане від їхніх очей; і здалося їм, що в цей момент осягли вони нову річ, Темряву, котру вони не знали досі, хіба лише в помислі. Та захоплені вони були тепер красою видіння, і поглинуті розгортанням Світу, що розпочинав буття, і свідомості їхні наповнені були цим; але історія не була завершена, і кола часу не зупинились, коли видіння зникло. І сказано, що видіння перервалось перш ніж завершилось становлення Володарювання Людей і занепаду Першонароджених. Ось чому, хоч Пісня і завершилась, ва́лар не побачили ні образів Пізніх Епох, ні кінця Світу.

Тоді виникло нетерпіння серед айнур, та звернувся Ілуватар до них, і сказав:

— Знаю я жагу ваших душ, щоби те, що ви побачили істинно було, не лише в думі, а й так як ви та все інше є. Тому кажу я: Е́а! Нехай Буде все це! І направлю я вперед до Порожнечі Полум'я Невгасиме, і буде воно серцем Світу, і Світ — Буде; і ті з вас, хто забажає, зможуть спуститись у нього.

І в ту мить побачили айнур у далині далекій світло, і була це хмара з живим серцем полум'я; і знали вони, що це вже не видіння лише, а що Ілуватар створив нову річ: Еа — Світ Сущий.

Таким чином прийшов час обирати, і деякі з айнур залишились перебувати в чеканні з Ілуватаром поза межами світу; та інші, і серед них багато з найвеличніших і найпрекрасніших, взяли дозвіл і спустились у Світ. Та деякі умови поставив Ілуватар, — бо неминучою була любов їхня, — щоб сила їх надалі була обмежена й заключена у Світі, щоб бути з ним завжди, доки не припине він буття, бо вони є його життям, а він — їхнім. Ось чому звуть їх валар — Сили Світу.

Та коли увійшли валар до Еа, були вони спершу вражені й розгублені, бо не було тут зроблено ще нічого з баченого ними у видінні. Тому що все було щойно народжене і не мало форми, і було темно. Пісня Велика зростала й розквітала лише в думі, у Беззвучних Палатах, і Видіння було лише передбаченням, і тепер увійшли вони на початок Часу. І осягли валар, що світ було лише провіщено й предспівано, і мали вони виконати це. Так розпочалась їхня праця в просторах незмірних і недосліджених, й у віках незлічених і забутих, доки в глибинах часу, і посередині численних палат Еа, прийшов час бути створеній оселі для Дітей Ілуватара. І в цій роботі основну частину взяв на себе Манве, і Ауле, і Улмо. І Мелькор теж був тут спочатку, і втручався він у все, що робилося, переробляючи, якщо міг, за власними бажаннями і цілями, і запалив він великі вогні. Через те, що Земля була молодою і сповнена полум'я, Мелькор домагався її, і сказав він іншим валар:

— Це має бути моє власне володіння, і присвячу я його собі!

Та Манве був братом Мелькора в думі Ілуватара, і був він головним інструментом другої теми, що підняв Ілуватар проти розладу Мелькора. І скликав він до себе багатьох духів, і великих і менших, і спустились вони на поля Арди, і допомогли Манве, щоб Мелькор не міг завадити виповненню їхньої праці ніколи, щоб Земля не всохла перш ніж розквітне. І промовив Манве до Мелькора:

— Не можеш ти присвоїти собі це царство протиправно, бо багато інших працювали тут не менш аніж ти.

І постав звідси розлад між Мелькором та іншими валар; і з того часу Мелькор замкнувся в собі й відправився в інші місцевості, і робив там, що хотів, але не викинув він прагнення Володіння Ардою зі свого серця.

Тоді набули валар форми й вигляду; й оскільки увійшли вони до Світу з любові до Дітей Ілуватара, з якими були їхні надії, обрали вони форму таку ж, як побачили у Видінні Ілуватара, зберігши лише свою могутність і величність. Окрім того, їхня форма виходила з їхнього знання Світу видимого, більше ніж зі Світу справжнього; і не потребували вони її, і носили її лише як вбрання, могли ж вони бути і невидимими, нічого не втрачаючи з їхньої сутності. Тому могли валар ходити, якщо хотіли, невбрані, і тоді навіть ельдар не могли чітко осягти їх, хоча вони були присутні поряд. Коли ж вони забажали одягти себе, то обрали одні з валар форми чоловічі, а інші жіночі, — бо різницю цю у вдачі мали вони завжди, з самого початку, — і могли обирати вони вигляд свій, та не суть; так і в нас жінка і чоловік розрізняються одягом, але не визначаються ним. Та вбрання, в які Великі вбирали себе, не завжди відповідали вигляду королів та королев Дітей Ілуватара; іноді вдягались вони в залежності від їхніх дум, і являлись тоді у вигляді могутньому й жахливому.

І спустились разом з валар багато помічників, деякі менш великі ніж вони, деякі близькі до них у могутності, і працювали вони разом з упорядкування Землі, й у приборканні її хвилювань. І побачив тоді Мелькор, що було зроблено, і що валар спустились на Землю у формах видимих, убрані в шати Світу, і були прекрасні і величні на вигляд, і щасливі, від того що стає Земля садом чарівним, бо підкорене було безладдя. І зросла заздрість ще більша в ньому, і він також прийняв видиму форму, та була вона темною і страшною. І спустився він в Арду у силі й могутності більшій ніж будь-хто з валар, як гора, що переходить море, і була голова його над хмарами, і вбраний був він у кригу й увінчаний димом і вогнем, і світло очей Мелькора було як полум’я, що висушувало спекою і пронизувало смертельним холодом.

Так розпочалась перша битва валар з Мелькором за володіння Ардою, і знають ельфи про ті вирування, але дуже мало. Бо все, що оповідається тут, прийшло від самих валар, з якими ельда́ліе говорили у землях Ва́лінору, і які їх наставляли, та мало завжди валар розповідали про війни, що були перед приходом ельфів. Тільки говорять серед ельдар, що вони завжди намагалися, не зважаючи на Мелькора, керувати Землею, і підготувати її до приходу Першонароджених. І створювали вони рівнини, а Мелькор руйнував їх; низини, що вони опускали, від піднімав; гори, вирізані ними, він рушив; моря, що вони наповнювали, він знищував. І ніщо не могло принести миру чи стійкого росту, тому що працювали валар переважно над виправленням викривленого Мелькором. І все ж праця їхня не була марною, і хоча ніде у зробленому прагнення і цілі їхні не були втілені повністю, і всі речі набули вигляду і форми іншої ніж задумували валар, однак Земля була сформована і стала стійкою. І так завершена була нарешті оселя Дітей Ілуватара у Глибинах Часу серед незліченних зірок.

Валакве́нта Розповідь про валар та ма́йар за вченням ельдар

На початку Еру, Єдиний, котрого ельфи звуть Ілуватаром, породив айнур помислом своїм, і створили вони музику велику перед ним. З Музики цієї бере початок Світ, бо видимою зробив Ілуватар пісню айнур, й осягли вони її світлом у темряві. І багато з них зачарувались її красою, її історією, початок і розгортання якої бачили, як у видінні. Тому дав Ілуватар баченому ними Буття, і розмістив його серед Порожнечі, і послав Вогонь Таємний палати у серці Світу, що названий був Еа.

Тоді ті з айнур, хто прагнув цього, піднялись й увійшли до Світу на початку часів; і було їхнім завданням відтворити його, і своєю працею втілити видіння, що бачили вони. Довго працювали вони на просторах Еа, неозорих, неосяжних для ельфів і людей, доки в призначений час не створена була Арда — Королівство Землі. Тоді вдягли вони вбрання Землі, зійшли на неї, й оселились в ній.

Про валар

Найвеличніших серед цих духів ельфи звуть валар — Сили Арди, а люди часто звали їх богами. Повелителів валар семеро, і валіер, Повелительок валар, теж семеро. Ось імена їхні ельфійською мовою, якою говорили у Валінорі, але мають вони й інші імена на мові ельфів Середзем’я, і численні імена їхні у людей. Повелителів, у відповідному порядку, звуть: Ма́нве, У́лмо, А́уле, О́роме, Ма́ндос, Ло́ріен та Ту́лкас; й імена Повелительок такі: Ва́рда, Ява́нна, Ні́енна, Е́сте, Ва́йре, Ва́на та Не́сса. Мелькора не відносять більше до валар, й ім’я його не називають на Землі.

Манве та Мелькор були братами в думі Ілуватара. Наймогутнішим з тих айнур, що ввійшли у Світ, спочатку був Мелькор, та Манве був ближчий Ілуватару, і більш ясно розумів його цілі. Призначений він бути, у всі часи, першим з Королів — повелителів царства Арди, і правитель усіх його жителів. В Арді наймиліші йому вітри та хмари, у всіх частинах повітря, від вершин до низин, із найвищих меж Покровів Арди до легких віянь у траві. Су́лімо, друге ім’я його, — Повелитель Дихання Арди. Всіх швидких птахів, сильних крилами, любить він, і вони прилітають та відлітають на його запрошення.

З Манве перебуває Варда, Володарка Зірок, що знає всі райони Еа. Завелика краса її, щоб описати словами ельфів чи людей, бо світло Ілуватара й досі живе у її обличчі. У світлі її сила і радість. З глибин Еа прийшла вона на допомогу Манве, бо Мелькор, якого знала вона ще до початку створення Музики й уникала його, ненавидів її й боявся її більш за все інше створене Еру. Манве і Варда рідко перебувають окремо, вони завжди залишаються у Валінорі. Палати їхні над вічним снігом, на Ойоло́ссе, найвищій вежі Тані́кветіль, вищій за всі гори Землі. Коли сходить Манве на свій трон й дивиться вдалину, якщо Варда поруч з ним, то бачить він далі ніж всі очі, крізь туман і крізь темряву, через землі і моря. І якщо Манве з нею, Варда чує більш ясно ніж всі інші вуха чують звуки голосів, що лунають з заходу до сходу, з пагорбів і долин, і з темних місць, що створив Мелькор на Землі. З усіх Великих, хто оселився у цьому світі, ельфи найбільше шанують і люблять Варду — Е́лберет звуть вони її, і звертаються до неї з тіней Середзем’я, і підносять її у піснях при сході зірок.

Улмо — Повелитель Вод. Він самотній. Ніде не оселяється він надовго, а рухається, як бажає, у всіх глибоких водах на Землі чи під Землею. За могутністю він знаходиться після Манве, і до того, як зведений був Валінор, найближчим був він Манве у дружбі; та опісля рідко з’являвся він на ради валар, хіба що обговорювали щось важливе, бо була у думах його тільки Арда, і не потребував він ніякого місця для відпочинку. Не любив він також ходити землями, і рідко вбирав себе в тіло, як рівні йому. Коли Діти Еру бачили його, наповнював їх жах великий, бо поява Морського Короля була страшною — як велетенська хвиля-гора накочується на землю, з темним шоломом увінчаним пінним гребенем і вбраним у лати, що переливаються срібно-зеленим. Сурми Манве гучні, але голос Улмо глибокий як глибини океану, які тільки він один і бачить.

Любить Улмо і ельфів, і людей, і ніколи не полишав їх, навіть коли падав на них гнів валар. Іноді приходить він невидимий до берегів Середзем’я, чи заходить далеко в землі затоками моря, і створює там музику сурмами своїми великими — Улу́мурі — що зроблені з білого панциру; і ті, до кого долинала музика, чули завжди її в своїх серцях, і туга за морем ніколи вже не полишала їх. Та частіше говорив Улмо до тих, хто проживав у Середзем’ї голосами, що чулися лише як музика води. Бо всі моря, озера, річки, водоспади та джерела були у його володінні, і ельфи кажуть, що дух Улмо біжить всіма жилами світу. Тому новини приходять до Улмо, навіть у глибинах, про всі бажання й смутки Арди, те, що може іноді бути сховане навіть від Манве.

Ауле має могутність ледь меншу за Улмо. Його володіння пролягають над усіма матеріями з яких створена Арда. На початку працював він багато разом з Манве та Улмо, й обриси всіх земель — праця його рук. Він коваль і майстер всіх ремесел, і наймиліша йому мистецька робота, чи то витончена, чи велична, як могутні будівлі давнини. Належать йому самоцвіти, що лежать глибоко в Землі, й золото, таке чарівне у руці, а також скелі гір і бухти морів. Но́лдор багато чому навчились від нього, і він завжди був їхнім другом. Мелькор заздрив йому, бо Ауле був найбільш схожий на нього і думами, і силою. І була довга боротьба між ними, у якій Мелькор викривляв чи руйнував працю Ауле, і зростала стомленість Ауле у виправленні буйств та заворушень Мелькора. Обоє, проте, прагнули створити власні речі, що були б новими й невідомими іншим, і задоволені були, коли хвалили їхні вміння. Та Ауле залишався вірним Еру, і скорявся у своїй роботі його бажанням, і не мав він заздрості до праць інших, лише шукав або давав поради. А Мелькор, у той час, витратив свій дух у заздрості й ненависті, доки, нарешті, не міг він створити нічого, що не викликало б насмішки у думах інших, і всі їхні праці він знищував, якщо міг.

Дружина Ауле — Яванна, Даруюча Плоди. Вона закохана у все, що росте на землі, і в усі його незліченні форми, що тримає вона у своїй свідомості, від дерев-веж прадавніх часів до моху на камінні, маленьких і таємних паростків у землі. З-поміж Королев валар Яванну шанують лише ледь менше ніж Варду. У вигляді жінки вона висока й одягнута в зелене; але іноді приймає вона інші форми. Дехто бачив, як стояла вона немов дерево під небесами, коронована Сонцем, і з усіх його гілок спадали золоті краплини роси на голу землю, і з’являлись паростки з цього насіння; а коріння дерева омивали води Улмо, і вітри Манве шепотіли у його кроні. Кеме́нтарі, Королева Землі, інше її ім’я на мові е́льдарін.

Фéантурі, майстри духів, — брати, й найчастіше звуться вони Мандос та Лоріен. Та насправді це назва їх обителей, а справжні їхні імена — На́мо та І́рмо.

Намо — старший, перебуває в Мандосі, що на заході Валінору. Він володар Палат Мертвих, і суддя духів померлих. Він нічого не забуває; і він знає про всі речі, що можуть бути, окрім тих, що залежать від волі Ілуватара. Він суддя валар, але виголошує свої вироки і Правосуддя своє чинить лише з дозволу Манве. Вайре, Ткаля, його дружина, вона сплітає всі речі, що коли-небудь були в часі, у свої легендарні павутиння, і зали Мандоса, широкі як минулі епохи, огорнуті ними.

Ірмо — молодший брат, він майстер видінь і снів. У Лоріені його сади, у землі валар, і найчарівніші вони з усіх місць світу, сповнені багатьох духів. Есте, ніжна, що зцілює рани й втому — його дружина. Сіре вбрання її, і відпочинок — її дар. Вона не ходить удень, а спить на острові, у затіненому деревами озері Лоре́ллін. Від водоспадів Ірмо та Есте, всі, хто перебуває у Валінорі, поновлюють сили; і часто валар самі приходять у Лоріен і знаходять там відпочинок та спокій від тягаря Арди.

Могутніша за Есте Ніенна, сестра Феантурі. Вона самотня. Знайома вона з горем, і тужить від кожної рани, що зазнала Арда від ударів Мелькора. Такою великою була її скорбота, коли розгорнулась Музика, що її пісня стала плачем довгим, до самого кінця, і звук туги вплетений був до теми Світу, перш ніж він почав існувати. Та не оплакує вона себе, і ті, хто навчились вслухатись до неї, зросли в надії. Її палати на заході Заходу, на самих краях світу, і рідко приходить вона в місто Ва́лімар, де все радісне. Частіше ходить вона в зали Мандоса, що недалеко від її власних. І всі, що чекають там, звертаються до неї, бо приносить вона силу духам, і перетворює скорботу на мудрість. Вікна дому її виходять назовні стін світу.

Найвеличніший в силі й відважних діяннях — Тулкас, якого звуть також Аста́лдо, Хоробрий. Він останнім прийшов в Арду, щоб допомогти валар у першій битві з Мелькором. Його прагнення — у боротьбі та суперництві сили, і не їздить він верхи, бо може випередити будь-що, йдучи пішки, і невтомний він. Його волосся й борода золотаві, його тіло квітуче здоров’ям, його зброя — його руки. Він стежить трохи за минулим і за майбутнім, але не з користі, як радник, а як близький друг. Його дружина — Несса, сестра Ороме, і вона також гнучка і швидка. Оленів любить вона, і слідують вони за неї свитою, куди б не йшла вона дикими місцями, та може обігнати вона їх, швидка як стріла, разом з вітром, що овіває волосся. У танці її захоплення, і танцює вона у Валімарі, на вічнозелених галявинах.

Ороме могутній повелитель. Хоч і менш сильний він за Тулкаса, та більш жахливий у гніві. Тоді як Тулкас завжди сміється — у розвагах, чи на війні, і навіть перед обличчям Мелькора сміявся він у битві, що була ще до народження ельфів. Ороме любить землі Середзем’я, і залишив він їх неохоче, і прийшов останнім у Валінор. І часто в давнину переходив він гори назад на схід, і повертався зі своїм військом до нагір’їв та рівнин. Він мисливець на чудовиськ та темних створінь, і захоплення його у конях і у псах, і всі дерева він любить, і через це звуть його А́лдарон, а на сі́ндарін — Та́урон, Володар Лісів. На́хар — ім’я його коня, білого на сонці і сяюче-срібного вночі. Вала́рома — ім’я його великого рогу, голос якого схожий на яскраво-червоний схід сонця чи на сяючу кривизну клубочіння хмар. Над усі роги військ чути його в лісах, що Яванна виростила у Валінорі, бо тут Ороме тренує людей своїх і звірів для переслідування злих створінь Мелькора. Дружина Ороме — Вана, Вічномолода, вона — молодша сестра Яванни. Усі квіти сходять, коли проходить вона, і розквітають, як подивиться на них, і всі пташки співають перед нею.

Це імена валар та валіер, і тут було розказано коротко про їх уподобання так, як бачили це ельдар в А́мані. Але чарівні й благородні форми, у яких з’являлись вони перед Дітьми Ілуватара, були лише завісою їхньої істинної краси і сили. І дуже мало сказано тут з того, що знали колись ельдар, але й усі знання ельдар — ніщо, у порівнянні зі справжнім буттям валар, що заглиблюється у віки й місця дуже далекі від наших дум. Серед валар Дев’ятеро були наймогутніші й найбільш шановані, але один полишив їх — і залишилось Восьмеро — А́ратар — Благородні Арди: Манве та Варда, Улмо, Яванна та Ауле, Мандос, Ніенна, та Ороме. Манве їхній Король, і керує їх відданістю Еру, у могутності вони рівні, перевершуючи у порівнянні всіх інших, як валар так і майар, чи будь-кого з посланих Ілуватаром в Еа.

Про майар

З валар прийшли інші духи, чиє буття також розпочалось до появи Світу, такої ж сутності, що й валар, але нижчого рангу. Це майар — люди валар — їхні слуги і помічники. Їхня кількість невідома ельфам, і небагато з них мають імена на котрійсь з мов Дітей Ілуватара, оскільки в Середзем’ї, на відміну від Аману, майар рідко з’являються у формах видимих для ельфів та людей.

Головний серед майар Валінору, чиє ім’я згадується в історіях Прадавніх Днів — І́лмаре, помічник Варди, та Е́онве — знаменосець і вісник Манве, чия сила рук не перевершена ніким в Арді. Проте з усіх майар О́ссе та У́йнен найбільш відомі Дітям Ілуватара.

Оссе — васал Улмо, він повелитель морів, що омивають береги Середзем’я. Він не спускається в глибини, а любить узбережжя й острови, і радіє вітрам Манве, бо штормом насолоджується він, і сміх його лунає серед бурління хвиль. Його дружина — Уйнен, Повелителька Морів, чиє волосся пролягає крізь всі води під небом. Вона любить всіх створінь, що живуть у солоних течіях, і всі трави, що ростуть там, до неї звертаються мореплавці, бо може вона заспокоїти хвилі, стримуючи бурхливість Оссе. Нуменорці довго жили під її захистом, і поважали її не менш ніж валар.

Мелькор ненавидів море, бо не міг підкорити його. Сказано, що при створенні Арди, намагався він переманити Оссе на службу до себе, обіцяючи йому все королівство і силу Улмо, якщо згодиться служити Мелькору. І в ті давні часи здіймались величезні буруни в морі, руйнуючи цілі землі. Та Уйнен, за проханням Ауле, стримала Оссе, і відвела його до Улмо, і вибачився він, і повернувся до відданості, і залишається вірним Повелителю Вод. Хоча захоплення бурхливістю ніколи не полишало його вповні, і зрідка підіймається він у люті через свою нестримність без будь-якого наказу від Улмо, свого повелителя. Ось чому ті, хто оселились біля моря, чи плавають кораблями, можуть любити його, але не довіряють йому.

Ме́ліан — ім’я майа, що служить Вані та Есте. Довго проживала вона в Лоріені, піклуючись про дерева, немов про квіти в садах Ірмо, перш ніж прийшла до Середзем’я. Солов’ї співають навколо неї, куди б вона не йшла.

Наймудріший з майар — О́лорін. Він теж проживає в Лоріені, але шляхи його часто приводять до дому Ніенни, і від неї навчився він жалості та терпіння.

Про Меліан багато сказано у «Квента Сільмарілліон». Та про Олоріна сказання нічого не говорять, бо хоч любив він ельфів, але ходив між ними невидимим, або у формі одного з них, і не знали вони звідки приходять чарівні видіння та мудрі поради, що вкладав він у їхні душі. У пізні дні він був другом всіх Дітей Ілуватара, і розділяв їхню скорботу, і ті, хто слухали його, прокидались від відчаю і відганяли з’яви темряви.

Про ворогів

Останнім знаходиться ім’я Мелькора, того Хто Постав У Силі. Та позбавлений він цього імені, і нолдор, що серед ельфів найбільш постраждали від його люті, звуть його Мо́рґот — Темний Ворог Світу. Велика сила дана була йому Ілуватаром, і рівний був він Манве. У силі та знанні отримав він частку від усіх валар, але повернув це для злих цілей, і витратив свою силу у люті та тиранії. Бо жадав він Арди, й усього, що було в ній, прагнучи королівства Манве, й володіння всіма царствами рівних собі.

З величності впав він, крізь гордість, у презирство до всього крім себе, дух марнотратний та безжальний. Розуміння перетворив він на винахідливість у злих справах, на перекручення за власними бажаннями всього, що міг використати, доки не став брехуном безсоромним. Розпочав він з прагнення Світла, але коли не зміг заволодіти ним сам, спустився крізь вогонь і ненависть до великого палання внизу у Темряві. І використав він Темряву у своїх злих намірах проти Арди, і наповнював нею та страхом все живе.

І такою великою була сила його повстання, коли у віка забуті боровся він з Манве та усіма валар, що тримав він крізь довгі роки під своїм володінням більшу частину земель Арди. І не був він самотнім. Бо з майар багато були притягнуті його величністю у дні слави, і залишились відданими йому і в темряві, та й інших зіпсував він згодом для служіння собі брехнею та віроломними дарунками. Найжахливішими серед цих духів були валара́укар — вогненні батоги, яких в Середзем’ї звуть ба́лроґами, демонами жаху.

Серед тих його слуг, що мають імена, найсильнішим був дух, якого ельдар звали Са́урон, або Ґо́ртхаур Жорстокий. Спочатку він був майар Ауле, і залишилось про нього багато в сказаннях ельфів. У всіх жахах Морґота в Арді, у його спустошливих діяннях, у брехливості та підступності, приймав Саурон участь, і був не менш темним ніж його господар, якому довго служив він, а не собі. Та через роки піднявся він тінню Морґота, і привидом його злоби, і повторив його руйнівний шлях у Порожнечу.

Тут закінчується Валаквента

Словник

Я спробував адаптувати до української мови граматичні особливості мов кве́нья та сі́ндарін. Слова зі значенням однини, що закінчуються на приголосний, відмінюватимуться, як і інші іншомовні слова в українській мові; ті, що закінчуються на голосний, окрім слів жіночого роду, залишатимуться незмінними, не відмінюватимуться й слова зі значенням множини. Назви народів, що в англійській є власними назвами, передаватимуться загальними, як звично для української. У всіх ельфійських словах у словнику, та при їх першому вживанні у тексті вказано наголос. У словнику вказуються і пояснюються лише ті слова, що зустрічаються в тексті Айнулі́ндале. Окрім граматичної інформації подана розширена інформація про слово у межах художнього світу Толкіна, а також, іноді, його можлива літературознавча чи богословська інтерпретація (примітка перекладача).

Айнулі́ндале незм. — («Пісня Айнур», Велика Пісня, Пісня Велика, Велика Музика), один з етапів творення сущого світу Ілуватором разом з айнур, помисл Еру про світ. Напрошується паралель з Софією Премудрістю Божою у християнському богослов'ї.

а́йну незм., одн. — див. айнур.

а́йнур незм., мн. від айну — «Священні», перші істоти, духи, створені Ілуватаром раніше за Еа. Серед них виділяються валар та майар. Іноді неправильно вважаються «богами», насправді є очевидною їхня подібність до ангелів у християнському віровченні.

А́лдарон — див. Ороме.

А́ман — край, де знаходиться Ва́лінор.

А́ратар незм., мн. — (Благородні Арди), восьмеро наймогутніших валар: Манве, Варда, Улмо, Яванна, Ауле, Мандос, Ніенна, Ороме. Їхній Король — Манве, але вони рівні між собою за могутністю, і перевершують усіх інших валар та майар.

А́рда незм. — «Царство», назва Землі як Королівства Мáнве.

Аста́лдо незм. — «Хоробрий», див. Тулкас.

А́уле незм. — вала, один з а́ратар, коваль й майстер ремесел, подружжя Ява́нни.

ба́лроґ — див. валараукар.

Безо́дня — згадується при описі Пісні Айнур, можливо, це метафора, а, можливо, певне місце.

Ва́йре незм. — (Ткаля), одна з валіер, подружжя Намо.

ва́ла незм., чол. р., одн. — див. валар.

ва́лар незм., чол. р., мн. від вала — «Ті, з ким Сила», «Сили», назва дана тим могутнім айну, що увійшли в Еа на початку Часу, й прийняли обов’язок охорони й керівництва Ардою. Валар, що мали жіночу суть, називались валіер.

валара́укар незм., мн. — («вогненні батоги», балроги, «демони жаху») ті з майар, що служать Мелькору і Темряві.

Вала́рома незм. — великий мисливський ріг Ороме.

ва́ліе незм., жін. р. від вала, одн. — див. валар.

ва́ліер незм., жін. р., мн. від валіе. — див. валар.

Ва́лімар — місто валар у Валінорі.

Ва́лінор — «Охоронне Царство», земля валар в А́мані, за горами Пело́рі.

Ва́на — (Вічномолода), валіе, дружина Ороме, молодша сестра Яванни.

Ва́рда — (Володарка Зірок, Е́лберет), подружжя Манве, наймогутніша з валіер.

Вічномолода́ — див. Вана.

Вого́нь Тає́мний — див. Полум'я Невгасиме.

Воло́дар Лісі́в — див. Ороме.

Воло́дарка Зіро́к — див. Варда.

Ґо́ртхаур Жорсто́кий — див. Саурон.

Ді́ти Ілу́ватара — (Діти Еру, Діти, Діти Землі, Діти Світу; від Хі́ні Ілу́ватаро, Еру́хіні), Першонароджені та Послідуючі, ельфи та люди. Задумані самим Ілуватаром і введені в Айнуліндале з третьою темою.

Е́а незм. — світ, матеріальний Всесвіт; Еа означає ельфійською «Це є» або «Нехай це буде» — слово Ілуватара, з якого Світ почав існування.

Е́лберет незм. — див. Варда.

е́льдаліе незм., мн. — (ельфійський народ), див. ельдар.

е́льдар незм., мн. — ельфійські легенди стверджують, що назву ельдар («Народ Зірок») дав ельфам О́роме. Вживається, як правило, стосовно лише трьох родів ельфів (ва́ньяр, но́лдор, те́лері), що проживали на захід від Ку́йвінену (незалежно від того чи перейшли вони пізніше в Середзем’я) й виключає народ а́варі. Ельфи Аману, та всі ельфи, що проживали там коли-небудь, звуться високими ельфами (тале́рдар) та ельфами світла (калакве́нді).

е́льдарін незм. — мова ельдар, ельфійська.

ельфи мн. — (Першонароджені) перші з Дітей Ілуватара, безсмерті створіння, що, проте, мають тіло. Деякі дослідники проводять паралель між ельфами та людьми до гріхопадіння у християнському віровченні.

Е́онве незм. — один з майар, занеменосець і вісник Манве.

Е́ру незм. — «Один», «Єдиний», див.Ілуватар.

Е́сте незм. — валіе, подружжя Ірмо, цілителька ран.

Зе́мля — див. Арда.

І́лмаре незм. — один з майар, помічник Варди.

Ілу́ватар — Батько Всього, Еру.

І́рмо незм. — (Лоріен), вала, один з Феантурі, молодший брат Намо, майстер сновидінь, його оселя у садах Лоріену, що у Валінорі.

Кве́нта Сільмарі́лліон — «Повість про Сільмарілі».

Кеме́нтарі незм. — див. Яванна.

Короле́ва Землі́ — див. Яванна.

Королі́ А́рди — див. валар.

Королі́вство Землі́ — див. Арда.

Коро́ль А́рди — див. Манве.

Лоре́ллін — озеро у Лоріені, де відпочиває Есте.

Ло́ріен — обитель Ірмо, одного з Феантурі, та інше його ім'я.

люди мн. — (Послідуючі) наступні з Дітей Ілуватара, що з'явились після ельфів.

ма́йар незм., мн. — духи, створені Ілуватаром разом з валар, однієї сутності з останніми, але нижчого рангу і меншої сили.

Ма́нве незм. — (Су́лімо, Древній Король, Керівник Арди, Повелитель Дихання Арди) головний серед валар.

Ма́ндос — 1) обитель Намо, що знаходиться на заході Валінору; 2) інше ім'я Намо, одного з Феантурі.

Ме́ліан — одна з майар, що служить Вані та Есте.

Ме́лькор — квенійське ім’я великого повсталого вала, початку зла; за своєю суттю він був наймогутнішим серед айнур; пізніше званий Мо́ргот, Темний Володар, Ворог.

Мо́рґот — «Темний Ворог Світу», так нолдор звуть Мелькора.

На́мо — (Мандос), вала, один з Феантурі. Володар Палат Мертвих і суддя духів померлих.

На́хар — кінь Ороме.

Небе́сне Склепі́ння — згадується при описі Пісні Айнур, можливо, це метафора, а, можливо, певне місце.

Не́сса — валіе, подружжя Тулкаса, сестра Ороме.

Ні́енна — валіе, сестра Феантурі.

но́лдор незм., мн. — рід ельфів.

Ну́менор — острів між Середзем'ям і Аманом.

нумено́рці — жителі Нуменору, людський народ.

Ойоло́ссе незм. — найвища гора Танікветіль, на якій знаходяться палати Манве і Варди.

О́лорін — наймудріший серед майар.

О́роме незм. — (Алдарон, Таурон, Володар Лісів), вала, брат Несси.

О́ссе незм. — один з майар, васал Улмо, повелитель морів, що омивають Середзем'я.

Пала́ти Ме́ртвих — тут перебувають духи померлих, володарем Палат і суддею є Намо.

Першонаро́джені — див. ельфи.

Пі́сня А́йнур — див. Айнуліндале.

Пі́сня Вели́ка — див. Айнуліндале.

Повели́телі ва́лар — (валар), їх семеро: Манве, Улмо, Ауле, Ороме, Мандос, Лоріен та Тулкас. Вірогідно, «Повелителі валар» означає те ж саме, що й просто «валар». Мелькора не відносять до валар, після його остаточного відходу у Темряву.

Повели́тель Ди́хання А́рди — див. Манве.

Повели́тель Вод — див. Улмо.

Повели́телька Морі́в — див. Уйнен.

Повели́тельки ва́лар — (валіер), їх семеро: Варда, Яванна, Ніенна, Есте, Вайре, Вана та Несса. Вірогідно, «Повелительки валар» означає те ж саме, що й «валіер».

Покро́ви А́рди — вірогідно, небо.

По́лум'я Невгаси́ме — (Вогонь Таємний), першопочаток буття, творча сила Ілуватара.

Порожне́ча — місце, де було згодом створено Еа.

Послі́дуючі — див. люди.

Прадавні Дні — Перша Епоха Арди.

Са́урон — (ҐортхаурЖорстокий), один з майар, наймогутніший слуга Мелькора.

Середзе́м'я — материк в Арді, де жили люди та більша частина ельфів.

сі́надрін — одна з ельфійських мов.

Си́ли А́рди — див. валар.

Су́лімо незм. — див. Манве.

Тані́кветіль незм. — гори у Валінорі.

Та́урон — «Володар Лісів», див. Ороме.

Тка́ля — див. Вайре.

Ту́лкас — (Асталдо, Хоробрий), один з валар.

У́йнен — одна з майар, Повелителька Морів, дружина Оссе.

У́лмо незм. — вала, один з аратар, званий Повелитель Вод, Морський Король.

Улу́мурі — сурми Улмо.

Фéантурі незм., мн. — «майстри духів», валар, брати Намо й Ірмо.

Ява́нна — (Даруюча Плоди), одна з валіер, подружжя Ауле.