Всесвітньо визнаний норвезький драматург Генрік Ібсен (1828–1906), «батько модерної драми», гострому перу якого завдячуємо постанням реалістичного напрямку в сучасному театральному мистецтві, відкрив модерну еру в драматургії завдяки критичному погляду на вікторіанську мораль. Для нього, як і для багатьох скандинавських письменників, чи не найголовнішим було викриття і спростування всього того, що спадково вважалося священним. Ібсен — предтеча мистецтва ХХ століття з його сконденсованістю, експериментальністю і багатомірністю. Секрет сюжетної композиції ібсенівської драматургії — у послідовному розкритті певних таємниць, які відкривають внутрішню дисгармонію героїв, приховувану за зовнішньою оболонкою щасливого життя. Одним з найяскравіших прикладів такого авторського підходу є п'єса «Ляльковий дім», в якій змальований світ автентичних, глибоких переживань людської душі, тих, які не виставляють напоказ.
