Римський імператор Флавій Клавдій Юліан (331–363 рр. н. е.), відомий під ім'ям Юліана Відступника, який написав трактат «Проти християн», не без підстави критикував у ньому також ідею «богообраностї» єврейського народу. «Бог турбується, — писав він, — не лише про євреїв, а й про всі народи, і євреям не дав нічого важливого, великого
[4]. Якщо вже говорити про заслуги будь-якого народу, то більше переваг, вважає Юліан, мають елліни (греки). Саме у них надзвичайного розквіту порівняно з усіма народами античного світу досягли наука і мистецтво. «Чи треба називати, — писав він, — таких людей, як Платон, Сократ, Аристід, Кімон, Фалес, Лікург, Агесілай, Архідам, або, краще, ряд філософів, полководців, будівничих, законодавців?» І далі: «Або щодо громадянського законодавства, характеру суду, управління містами, краси… успіхів науки, розвитку вільного мистецтва хіба євреї не є звичайними варварами?»
[5]. Розглядаючи історію древньоєврейського народу, Юліан відзначає, що, крім рабства і нещасть, у ній нічого не було. «Понад триста років євреї жили і працювали на своїй землі,— продовжує він, — а потім у мідян, після цього у персів і, нарешті, тепер у нас»
[6]. Ні, робить Юлїан висновок, «бог євреїв у дійсності не творець всього світу і не володар всесвіту… він обмежений, і владою, треба вважати, володів обмеженою поруч з іншими (античними. —
Т. К.) богами». Інакше, чому ж «протягом десятків тисяч… років він не звертав уваги, що всі люди, перебуваючи в такому невігластві, поклоняються, як ви висловлюєтесь, ідолам, усі, від сходу до заходу і від півночі до півдня, за винятком невеликого племені, що живе навіть неповних 2000 років в куточку Палестини. Якщо він бог усіх нас і творець всього, чому він на нас не звертав уваги?»
[7].
Не заперечуючи ролі релігії взагалі і бога Ягве зокрема, Юліан вважає, що це не бог всесвіту, а місцевий бог, покровитель Палестини, такий, який є в кожного народу. А іудаїстське духовенство у «святому письмі» намагалось довести саме всесвітнє панування бога Ягве, Весною 1947 року п'ятнадцятирічний йорданський бедуїн Мухамед-ад Діб, шукаючи свою вівцю, що загубилась, зайшов до печери «Хірбет Кумран» (руїни Кум рана) біля старого Ієрихона. В одній з штолень він натрапив на глиняні посудини на зразок грецьких амфор, у яких були складені шкіряні сувої з письменами. Звістка про це привернула увагу істориків і археологів світу. Під час розкопок було знайдено тисячі стародавніх релігійних рукописів, текстів на шкірах, папірусах, черепках, металі, кераміці, на кам'яних і дерев'яних посудинах, а також знаряддя праці і зброю. В печерах Кумрана знайдено майже всі складові частини Біблії — Ісход, Левіт, Буття (з П'ятикнижжя), причому в багатьох варіантах, а також книги «великих» і «малих» пророків, Второзаконня та ін. Для науковців, що досліджують біблейські міфи, така знахідка виявилась справжнім скарбом. Нові матеріали розкопок підтвердили висновки науки про довгий історичний шлях розвитку як самої релігії, так і «святого письма» — Біблії.
Матеріали кумранських розкопок ще до кінця не вивчені. Але й те, що зроблено, становить великий інтерес для науки. Кумранознавство, що виникло у зв'язку з кумранськими знахідками, далі розвінчує Тору як «святе письмо», як «богоодкровення». Виявилось, зокрема, що знайдені численні варіанти біблейських текстів істотно відрізняються від нинішніх редакцій. Вони цілком заперечують іудейську легенду, нібито пророк Мойсей одержав від бога «святий» текст Ветхого завіту в готовому вигляді, І переконливо підтверджують науковий висновок про те, що становлення іудейської релігії, яка змінювалась у відповідності з духом часу і в залежності від соціально-економічних змін у житті народу, було довготривалим процесом.
Аналіз Тори свідчить, що вона стала ідейною основою рабовласництва. Щоб посилити її суспільну роль і залякати віруючих, жерці від імені бога написали в ній: «Якщо знехтуєте мої настанови… то я всемірно збільшу кари за гріхи ваші… Небо ваше зроблю як залізо, а землю вашу як мідь; і марно буде виснажуватись сила ваша, і земля ваша не дасть проростань своїх, і дерева… не дадуть плодів своїх».
Тора стала типовим виразом системи релігійних заборон, що існували тоді на Сході. Вона приписувала іудеям чинити особливі обряди, виконувати особливі ритуали, щоб закріпити в свідомості євреїв ідею про винятковість прихильників бога Ягве. Тим самим Тора збудувала духовний мур навколо євреїв, що призвело до відокремлення в їх свідомості свого буття від життя і прагнень інших народів стародавнього Сходу.
Проте дальший розвиток продуктивних сил у Палестині, зростання товарного виробництва розширили зносини євреїв з сусідніми народами, оскільки цього не в останню чергу вимагали інтереси імущого класу — рабовласників, купців, лихварів.
Прийнято вважати, що перше велике розселення євреїв по країнах
