Іудаїзм і сіонізм (fb2)


Настройки текста:





Т. К. Кічко ІУДАЇЗМ І СІОНІЗМ

ІУДАЇЗМ У ПЛАНАХ РЕАКЦІЇ

Іудаїзм і сіонізм поняття не тотожні. Іудаїзм — віросповідання переважно євреїв, а сіонізм — реакційна націоналістична ідеологія єврейської буржуазії.

Щоб повніше з'ясувати суть Іудаїзму, коротко розповімо про його історію та зміст цього віровчення, що стало офіційним культом у сучасному Ізраїлі.

Іудаїзм, як система релігійних поглядів стародавніх семітських племен, виник у другому тисячолітті до нашої ери і розвивався протягом багатьох століть, відбиваючи нашарування різних історичних епох.

Повна залежність кочівника аравійських пустель від природи важким тягарем лягала на його свідомість і породжувала фантастичні уявлення. Йому здавалося, що всі навколишні предмети наділені якимись надприродними силами і їх треба задобрювати, щоб знайти порятунок. У стародавніх скотарів-кочівників поступово створювалося уявлення, ніби тварини також мають якісь надприродні властивості. Семітські племена, або, як їх називає Біблія, «коліна», вважали тварин своїми родовими предками, обожнювали їх. Так, у першій книзі Біблії — Торі «коліна» (племена) Іуди, Дана, Веніаміна, Іссахора, Іосифа називаються: «молодий лев», «змій», «хижий вовк», «дужий осел», «галузка плодоносного дерева» і т. п.

Водночас семіти-скотарі вшановували Сонце, Місяць, численних добрих і злих духів. Вони вірили, що злі духи насилають страшні бурі — самуми, які засипають гарячим піском оазиси, джерела, що ці ж духи влаштовують землетруси, пожежі тощо. Особи, які вважалися в середовищі темних, неосвічених кочівників близькими до духів — жерці, у певні дні о спеціальних місцях займалися чаклунством для «умилостивлений» створених фантазією людини духів. Поступово у кожного семітського роду або племені виробилися сталі релігійні уявлення, обряди і свята.

У XV–XIII ст. до н. е. кочові племена семітів, відомі під назвою «апіру» («хабіру»), вдерлися до Палестини і частково завоювали її. Оселившись спочатку на околицях Палестини, де в той час жив досить культурний цивілізований народ — філістимляни, пришельці набули нової назви «іврим» (єврей), що означає «окраїнець», «той, що живе скраю», «по той бік» (за річкою Йордан).

Опинившись серед більш цивілізованих народів, євреї запозичили їх культуру, зокрема письменність, ремесла, землеробство, але в своєму суспільному розвитку у перший період перебування в Палестині далі утворення союзу племен не пішли, та й не могли піти, бо для цього не було ще відповідних економічних умов. Все ж вони поступово перейшли від кочового до осілого способу життя.

Із зростанням продуктивних сил і виникненням приватної власності на засоби виробництва суспільство розкололось на протилежні класи — рабовласників і рабів. Дальший процес розвитку, а також війни з аборигенами країни — філістимлянами, ханаанцями та іншими сусідніми народами, привели до утворення у євреїв рабовласницької держави. Отже, цей народ проходив ті ж етапи розвитку, що й інші народи. Між тим сьогодні іудейські богослови разом з єврейськими буржуазними націоналістами безпідставно твердять про якусь винятковість історії єврейського народу, про його відмінність від інших народів, про «богообраність» євреїв.

Одночасно із зміною виробничих відносин, з об'єднанням єврейських племен відбуваються певні зміни і в їх релігії, яка, на відміну від культів племінних богів, стає монотеїстичною.

Коли в XI ст. до н. е. з Палестині з союзу племен, що згуртувались навколо племені Іуди (Ієгуди), утворилася держава на чолі з першим царем Саулом, то божество цього головного племені Ягве (Єгова) було оголошене загальноєврейським богом. Звідси назва — іудейська релігія, іудаїзм. Ф. Енгельс писав, що «вся сукупність природних і суспільних атрибутів безлічі богів перемської мови Тора означає закон, а Хумеш — число, в даному разі П'ятикнижжя Мойсея).

У її першій книзі — Буття (Брейшис) розповідається про створення богом світу і перших людей та про їх життя. Друга книга Ісход (Шлюс) описує вигадане перебування нащадків Якова — Ізраїля в Єгипті і ісход їх звідти на чолі з «боговидцем» Мойсеем. Левіт (Бой-кро) — третя книга, яка присвячена законам, визначенню гріха, заповідям. У четвертій книзі Числа (Бамітвор) подано «історію» поневірянь євреїв після ісходу. Нарешті, п'ята книга — Второзаконня (Двойрим), або друга книга законів (Мішен-Тора), повторює закони. В ній заповіді, законоположення і рішення переплітаються зі спогадами, повчаннями, настановами і т. д. До речі, уважно вивчивши Біблію в цілому, вчені прийшли до висновку, що слід говорити не про п'ятикнижжя, а про шестикнижжя, оскільки так звана книга Ісуса Навіна за стилем нічим не відрізняється від перших п'яти книг.

Які ж джерела Тори?

В історії ще ніколи не траплялося, щоб якесь релігійне віровчення мало лише