КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Гаррі Поттер і келих вогню [Джоан Кетлін Ролінґ] (fb2) читать постранично, страница - 220


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

поспішав.

- Фред, Джордж! Почекайте!

Близнюки озирнулися. Гаррі відчинив валізу і вийняв свій приз.

- Беріть, - він тицьнув торбу Джорджеві в руки.

- Що? - здивувався Фред.

- Беріть, - твердо повторив Гаррі. - Мені не треба.

- Ти здурів, - Джордж спробував віддати торбу назад.

- Та ні, - заперечив Гаррі. - Забирайте і творіть свої винаходи. Це для крамниці жартів.

- Він таки здурів, - майже з благоговінням вигукнув Фред.

- Беріть, - твердо сказав Гаррі. - Якщо не візьмете, я його викину. Я не хочу й не потребую цього золота. А посміятися я не відмовлюся. Ми всі не проти посміятися. Мені здається, що сміх нам тепер потрібен як ніколи.

- Гаррі, - слабким голосом промовив Джордж, зважуючи торбину в руках, - тут, напевно, з тисяча ґалеонів.

- Так, - засміявся Гаррі. - Уявіть, скільки вийде канаркових заварних.

Близнюки дивилися на нього широко розплющеними очима.

- Тільки не кажіть мамі, де ви взяли... Хоч тепер вона може й перехотіти, щоб ви працювали в міністерстві...

- Гаррі, - почав Фред, але той витяг чарівну паличку.

- Слухайте, - рішуче сказав він, - або беріть, або я вас зачарую. Я вивчив багато нових заклять. Тільки зробіть мені одну послугу, добре? Купіть Ронові декілька різних мантій, і скажіть, що вони від вас.

Перш ніж близнюки встигли щось сказати, Гаррі вийшов з купе, переступивши через Мелфоя, Креба та Ґойла, які й досі лежали на підлозі, вкриті не надто привабливими слідами заклять.

Дядько Вернон чекав за бар'єром. Місіс Візлі стояла біля нього. Вона міцно обняла Гаррі й прошепотіла йому на вухо:

- Думаю, Дамблдор дозволить тобі влітку приїхати до нас. Будь на зв'язку, Гаррі.

- Бувай, Гаррі, - сказав Рон, плескаючи його по спині.

- Па-па, Гаррі! - сказала Герміона і зробила те, чого не робила ще ні разу: поцілувала його в щоку.

- Гаррі, дякуємо... - пробелькотів Джордж, поки Фред палко кивав, стоячи збоку.

Гаррі підморгнув їм, повернувся до дядька Вернона й мовчки вийшов за ним з вокзалу. Поки що нема чого непокоїтися, сказав він сам собі, вмощуючись на задньому сидінні дурслівської машини.

Як казав Геґрід: те, що має статися - станеться... І він з готовністю зустріне все, що на нього чекає попереду.