«Легенда про вічне життя» І. Франка — це поетичний роздум про смисл буття людини — для чого вона живе, що є для неї найціннішим. Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка. І кожен із них не наважився скористатися ним, адже життя — це вічна боротьба. А життя без кохання — ніщо. І ніякі скарби, ніяка сила не примусить полюбити іншого щиро, від душі, вірно: «А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить — се горіть віку вік на кострі!» Використовуючи казковий сюжет, І. Франко розглянув важливу філософську проблему про життя і смерть і дійшов висновку, що людина має жити стільки, скільки їй відпущено, дано.
