іудаїзм.
Що цікаво — ця позиція має несподіване підтвердження на «іншому полюсі». Маю на увазі відомого американського сіоніста Менахем-Мендла Шнеерсона. От лише кілька фраз із його багатослівних міркувань: «Єврей, який прийняв християнство… вже не єврей. Його не можна зарахувати до єврейської громади, до народу Ізраїлю». «Краще попрощатися з життям, ніж прийняти християнство, — такий наш принцип… Упродовж багатьох століть перед євреями поставала дилема — хрест або смерть? І вони незмінно обирали останнє».
Це класичний приклад, коли «крайнощі сходяться».
Міркування цього любавицького ребе настільки примітивні й брехливі, що явно розраховані на дітей дошкільного віку. Ми, дорослі люди, добре знаємо, що це не так. Нині (як і раніше) тисячі євреїв приймають християнство в усьому світі абсолютно добровільно. У Росії, приміром, досить активно діє конфесія «Євреї за Ісуса».
У безсилій люті сіоністи намагаються всіляко опорочити арабів — бійців Палестинського опору, які йдуть на самопожертву заради звільнення своєї землі від окупантів. Навіть гітлерівські фашисти нерідко виявляли повагу до героїзму радянських солдатів, які кидалися із гранатами під танки ворога.
Тепер згадаємо інший приклад. Багато хто чув історію Бабиного Яру. Але не всі знають, чому фашисти так легко знищили таку величезну кількість «євреїв». Все просто. Німці заарештували дев’ять рабинів. За «проханням» німців, всі дев’ять (!) виступили з публічним зверненням до євреїв м. Києва. Мовляв, просимо організовано зібратися і євреї, як елітна нація, будуть переправлені в безпечне місце.
Чому жоден із цих рабинів не сказав людям правди? Чому жоден із дев’яти не повів себе так, як араби-палестинці з окупантами?
Важко засуджувати людей за боягузтво, якщо над тобою не стояла «баба з косою». Але правда у тому, що ці рабини (всі дев’ять!) брехали людям упродовж усього свого свідомого життя, як любавицький ребе. Я не знаю їхньої подальшої долі. Можливо, їх теж розстріляли. Можливо, вони змогли врятувати свої шкури й досі продовжують читати Тору десь у синагозі в Чикаго або в Тель-Авіві. Хай їх судить Бог. Але я твердо знаю лише одне, не можна зневажати людину, яка пожертвувала власним життям заради свого народу. Навіть, якщо цей народ тобі дуже не подобається. Тому що власне життя для кожного дорожче за всі багатства світу, будь-яку владу, будь-яку «територіальну цілісність» і будь-яку «батьківщину». Це цінність абсолютна. І якщо в когось є мета дорожча від власного життя — така людина гідна поваги. Палестинці й чеченці, які підривають себе на ізраїльському й російському блокпостах, безумовно, герої свого народу. Окупанти, генерал Шарон і полковник Путін, які жертвують чужими життями заради особистих амбіцій, — безумовно, військові злочинці.
Але повернемося до нашої основної теми про «євреїв». У чиказькій газеті «Реклама» впав у вічі зразок шахрайської маніпуляції з терміном «нації», як і в прикладі з «антисемітизмом». Постійний автор цієї газети пан Вілен Люлеч-ник, аналізуючи книгу Павла Хлєбнікова, пише: «Від громадянства відмовився, від віри батьків відрікся! Тому вважати євреєм цього громадянина ніяк не можна… Євреї його ніколи й ніде своїм не визнавали. Сам факт народження від батьків-євреїв ще ні про що не свідчить». Напевне, пан Люлечник раніше був секретарем парткому, занадто вже стиль знайомий: «Весь радянський народ глибоко обурений» і т. д.
У цьому випадку пан Люлечник каже про відомого російського підприємця й політичного діяча Бориса Абрамовича Березовського. Просто «наукове» відкриття створив цей Люлечник! Єврей — як медаль «За відвагу» або премія за гарну поведінку. «Заслужив?! — привласнимо “єврея”! Погано себе повів? Знеславив почесне звання? — позбавимо «єврея». От ще одна «перлина» з тієї ж газети «Реклама». Це вже пан Володимир Букарський: «Бути євреєм — це привілей. І право іменуватися Євреєм треба заслужити».
Тут можна анекдот складати. «Не заслужив?! — позбавимо тебе “привілею”! Бажаєш в ефіопи — подавайся, бажаєш у китайці… Але відтепер євреєм ти не будеш!» Цікаво б знати рівень освіти цих панів. Про культуру й говорити не доводиться. Такі міркування свідчать, що люди, «які називають себе євреями», на підсвідомому рівні не зараховують себе до єврейських націй. Очевидно, навіть сумніваються в її існуванні.
Втім, у наш час, людина, «яка називає себе євреєм», однаково може означити себе зулусом, китайцем, французом — ким завгодно. І все буде правильно. Так само, як будь-який ефіоп, китаєць, мордвин або чукча може назвати себе «євреєм» і теж матиме рацію. Адже не секрет, що тисячі людей, які прожили більшу частину життя як білоруси, українці, росіяни, узбеки та інші раптом оголосили себе «євреями» і з легкістю змінили своє громадянство й місце проживання (не обов’язково на ізраїльське), коли стало вигідно.
Якщо дотримуватися такої логіки, то пан Букарський, звичайно, має рацію, привселюдно
