партії, яку очолює саме пан Біньямін Нетаніягу.
А тепер доречно зацитувати самого Симона Васильовича Петлюру.
З «НАКАЗУ ГОЛОВНОЇ КОМАНДИ ВІЙСЬК УНРЧас уже зрозуміти, що мирне єврейське населення — їхні діти, їхні жінки, так само, як і ми — було поневолене й позбавлене своєї національної волі.Йому нікуди йти від нас; воно живе з нами з давніх-давен, поділяючи з нами нашу долю й недолю… Всіх же, що підбурюватимуть вас на погроми, рішуче наказую викидати геть з нашого війська й віддавати під суд яко зрадників Вітчизни. Суд же нехай судить їх по їхніх вчинках, не жаліючи для злочинців найсуворіших кар закону. Уряд УНР, розуміючи всю шкоду від погромів для держави, видав до всього населення краю відозву, в якій закликає виступити проти всіх заходів ворогів, що підіймають погроми єврейського населення…Головний отаман ПетлюраЗ ВІДОЗВИ «ПРОТИ ПОГРОМІВ» 12 жовтня 1919 рокуНаша Народна Армія мусить нести рівність, братерство і визволення українському і єврейському громадянствам, бо останнє активно підтримує Правительство УНР. Всі його партії, як то: Бунд, Об’єднанці, Поалей-Ціон і Фолкс-Партей стали на грунті самостійності України і беруть участь у будівництві республіки.Я сам знаю, коли представники єврейського населення допомагали нашому війську і підтримували законну республіканську владу.З великою пошаною я ставлюся до тих жертв єврейського населення, які воно понесло на вівтар нашої отчизни в цій боротьбі. (…)Кара на смерть мусить упасти на голову погромників і провокаторів.Головний отаман Петлюра
Невдовзі відзначатимуть двадцяту річницю установчого з'їзду Народного Руху України. Чи пам'ятає хтось, як двадцять років тому офіційна преса лякала читачів: «рухівці — антисеміти»? Я пам'ятаю. Бо тоді на з'їзді зачитали мою вітальну телеграму, вона закінчувалась єврейським словом — «Шалом!»
На початку 1990 року влада лякала київських євреїв — приходили двірнички, попереджали: «Зі Львова їдуть рухівці з автоматами. Не виходьте з помешкань. Будуть погроми». Ми з філософом Мирославом Поповичем пробилися на телебачення, провокатори замовкли.
1 грудня 1991 року в київській синагозі знайдено вибухівку. В день референдуму за незалежність України: ось, мовляв, не встигли стати «нєзалєжнимі» — вже синагоги вибухають. Ця вибухівка була підкладена не під синагогу, а під Українську Незалежність.
2003–2004 роки. За розробками маніпульованих російськими спецслужбами московських політтехнологів супротивники кандидата в президенти України Віктора Ющенка ширять чутки й публікації, починають робити фільм про «антисемітизм Ющенка та його оточення». У грудні 2003 року Віктор Андрійович Ющенко привітав євреїв України зі святом Ханука. В адміністрації президента Кучми такого вітання не підготували. Вітаючи євреїв України зі святом Ханука, а потім зі святом Песах, Віктор Андрійович наголошував: «Історія євреїв багато чого вчить нас усіх». І цитував Лесю Українку: «І ти колись боролась, мов Ізрaель, Укрaїно моя». Я був звернувся до євреїв України й розповів, що під час війни родина мами Віктора Ющенка в його рідному селі Хоружівка переховувала трьох єврейських дівчат із міста Ромни. Півтора року. Ризикуючи власним життям. Вони рятували єврейські душі.
Тоді кампанія звинувачень Віктора Ющенка в антисемітизмі зійшла нанівець. Фільм — уже витративши чималі кошти — робити припинили. Ми перемогли на Майдані.
Але розігрування «єврейської карти» в спецопераціях російських спецслужб проти України не припиняється.
В середині квітня 2008 року на російському інтернет-сайті «ИА REGNUM» вийшла інформація, буцімто ізраїльський історик Юрій Вільнер видав книжку «Андрей Ющенко: персонаж и „легенда”». І миттєво з сайту на сайт пішла гуляти фраза: «Дослідження доводить, що в роки Другої світової війни батько Президента України міг бути табірним поліцаєм і нацистським інформатором». «Доводить, що міг бути». Стилістичний недогляд, що на нього мало хто звернув увагу. Потім в Інтернет закинуто й сам текст «книжки». Я був почав читати. Над текстом стояла посвята: «Арону Шнеєру — гуманісту». Хто ж такий Арон Шнеєр? Коли він жив? Чи живе? Я почав згадувати. І таки згадав. На Арона Шнеєра в одній із своїх публікацій посилався ізраїльський публіцист Михайло Хейфец — той колишній радянський політв’язень Михайло Хейфец, що свого часу написав блискучі спогади про Василя Стуса. Арон Шнеєр — співробітник ізраїльського Національного інституту пам’яті жертв нацизму «Яд Вашем». Я зателефонував до нього. З’ясувалося, що текст «розслідування» він прочитав у Інтернеті, але уявлення не має, хто такий Юрій Вільнер. Російське інформагентство «REGNUM» твердило: «ця книжка, видана в Ізраїлі, з’явилася в Москві», але ніхто — ні в Ізраїлі, ні в Росії, ні деінде — ні науковці, ні журналісти — ніхто нічого не знав про існування такого «ізраїльтянина». Я
