історики, які в цілому приймають голокостну історію винищення, сьогодні визнають, що багато тверджень Хесса, дані ним "під присягою", є примітивною брехнею. Лише через цю єдину причину жоден серйозний історик-науковець сьогодні не стверджує, що в Освенцімі загинуло 2,5 або 3 мільйони чоловік.
Крім того в "свідченнях під присягою" Хесса стверджується, що жиди винищувалися газом влітку 1941 року в трьох інших таборах: Бельзеці, Треблінці і Вользеку. Табір "Вользек", згадуваний Хессом, є цілковитою вигадкою. Ніколи такого табору не існувало і його назва вже більше не згадується в голокостній літературі. Більше того, ті, хто вірять в голокостну легенду, нині вже стверджують, що умертвіння газами жидів почалося в Освенцімі, Треблінці і Бельзеці лише в 1942 році.
Відсутність документальних свідчень
Після війни Союзники конфіскували багато тисяч секретних німецьких документів, які стосуються Освенціму. У жодному з них не згадується план або програма винищення. Коли мова заходить про факти, історію винищення неможливо узгодити з документальними свідченнями.
На фото: В жіночому таборі. Освенцім, травень,1944.
Жиди-в'язні в Біркенау
Часто стверджується, що всіх жидів, які були нездатні працювати, в Освенцімі відразу вбивали. Стверджується, що старих, малолітніх, хворих або ослаблених жидів убивали газами відразу ж після прибуття, а тих, кого тимчасово залишали жити, виснажували роботами до смерті. Однак, насправді свідчення показують, що існував дуже великий відсоток непрацездатних жидів-в'язнів, тим не менше, їх не вбивали. Наприклад, в телеграмі від 4 вересня 1943 начальника Відділу трудових ресурсів Головного економічного та адміністративного управління СС (WVHA) повідомлялося, що з 25 000 жидів-в'язнів в Освенцімі тільки 3581 були здатні працювати, а решта жидів-в'язнів — приблизно 21 500 або близько 86 % — були непрацездатні. [8]
Це також підтверджувалося в секретній доповіді про "заходи безпеки в Освенцімі" від 5 квітня 1944 р. начальника системи концтаборів СС Освальда Пола, направленої керівнику СС Генріху Гіммлеру. Пол повідомляв, що в усьому табірному комплексі Освенцім перебувало 67 000 ув'язнених, з яких 18 000 були госпіталізовані або непрацездатні. У таборі Освенцім II (Біркенау), ймовірно головному винищувальному центрі, перебувало 36 000 ув'язнених, переважно жінок, з яких "приблизно 15 000 були непрацездатні". [9]
Ці два документи просто-таки не узгоджуються з історією винищення в Освенцімі.
Свідоцтва доводять, що Освенцім-Біркенау створили головним чином як табір для непрацездатних жидів, включаючи хворих і старих, а також тих, хто чекав відправки в інші табори. До такого висновку прийшов д-р Артур Бутц з Північно-Західного університету, який також підтверджує, що саме це ставало там причиною незвично високого рівня смертності. [10]
Професор історії Прінстонського університету жид Арно Майєр визнає у недавній книзі про "остаточне вирішення", що в Освенцімі загинуло більше жидів від висипного тифу та інших "природних" причин, ніж було страчено. [11]На фото: Непрацездатні жиди-в'язні
Анна Франк
Ймовірно найвідомішим ув'язненим Освенціма була Анна Франк, яка стала відома у всьому світі завдяки своєму знаменитому щоденникові. Однак мало хто знає, що тисячі жидів, включаючи Анну та її батька Отто Франк, "пережили" Освенцім.
На фото: Звільнення дітей в Освенцімі, січень 1945. Діти не виглядають виснаженими.
Ця 15-річна дівчинка та її батько були депортовані з Голландії в Освенцім у вересні 1944 року. Через кілька тижнів, через наступ Радянської армії, Анна разом із багатьма іншими жидами була евакуйована в табір Берген-Бельзен, де вона і померла від висипного тифу в березні 1945 року.
Її батько захворів на висипний тиф в Освенцімі і був направлений на лікування в табірну лікарню. Він був одним з тисяч хворих і ослаблених жидів, залишеним там німцями, коли вони залишили табір в січні 1945 року, незадовго до його захоплення радянськими військами. Він помер у Швейцарії в 1980 році.
Якби німці планували вбити Анну Франк і її батька, то вони б не пережили Освенцім. Їх доля, хоч і трагічна, не може бути узгоджена з історією винищення.
Пропаганда союзників
Історії про умертвіння газами в Освенцімі значною мірою засновані на усних заявах колишніх жидів-в'язнів, які самі особисто не бачили свідоцтв винищення. Їх твердження цілком зрозумілі, оскільки чутки про умертвіння газами в Освенцімі були широко поширені.
Літаки союзників скидали на Освенцім і прилеглі райони величезну кількість листівок польською і німецькою мовами, в яких стверджувалося, що в цьому таборі людей умертвляють газами. Газова історія Освенціма, яка була важливою частиною військової пропаганди
На фото: В жіночому таборі. Освенцім, травень,1944.
На фото: Непрацездатні жиди-в'язні
На фото: Звільнення дітей в Освенцімі, січень 1945. Діти не виглядають виснаженими.
Ця 15-річна дівчинка та її батько були депортовані з Голландії в Освенцім у вересні 1944 року. Через кілька тижнів, через наступ Радянської армії, Анна разом із багатьма іншими жидами була евакуйована в табір Берген-Бельзен, де вона і померла від висипного тифу в березні 1945 року.
Її батько захворів на висипний тиф в Освенцімі і був направлений на лікування в табірну лікарню. Він був одним з тисяч хворих і ослаблених жидів, залишеним там німцями, коли вони залишили табір в січні 1945 року, незадовго до його захоплення радянськими військами. Він помер у Швейцарії в 1980 році.
Якби німці планували вбити Анну Франк і її батька, то вони б не пережили Освенцім. Їх доля, хоч і трагічна, не може бути узгоджена з історією винищення.
