ЛЕПКО (СОКОЛОВСЬКА) Ольга Олександрівна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Поет, перекладач. Псевдонім – О. Охтенська.
З дворянської родини. Батько, Соколовський О., – військовий інженер.
Народилася 17 (29) липня 1837 р. в м. Ізмаїлі Російської імперії (нині – місто обласного
підпорядкування Одеської області України).
Померла 1 (14) лютого 1905 р. в м. Барановичах Новогрудського повіту Мінської губернії
Російської імперії (нині – Брестська область Республіки Білорусь).
Закінчила Київський інститут благородних дівиць (1854).
Друкувалася в газеті «Новини дня», журналах «Вітчизняні нотатки», «Лелітка», «Маляр», «Друг
жінок», «Будильник», «Іграшка», «Діло», «Новий російський базар», «Бджола», «Спостерігач»,
«Ілюстрований світ».
Як літератор дебютувала в журналі «Будильник» віршем «Хвала сльозам (не Шубертовим)»
(1866).
Потім настала черга віршів «Жіноче питання» (1868), «Знайомі мотиви» (1871).
Переклала з української російською Т. Шевченка, включаючи «Кобзаря», Є. Гребінку, І.
Котляревського, з словацької – І. Гушалевича, І. Головацького, з французької – В. Гюго, Ш.
Бодлера, П. Дюпона, П. Дебро, Ф. Коппе, англійської – П. Шеллі, Б. Корнуолла.
Мала проблеми з цензурою: та затримала видання перекладеної нашою землячкою поеми Т.
Шевченка «Гайдамаки» (1867).
Серед друзів та близьких знайомих Л. – П. Биков, А. Рубінштейн та ін.
***
СВІТ НЕ БЕЗ ДОБРИХ ЛЮДЕЙ
, з вірша О. Лепко «Жіноче питання»
Передъ толпою, на грязной панели,
Плакалъ младенецъ грудной.
Глазки ребенка толпѣ говорили:
"Всѣмъ я здѣсь въ мірѣ чужой".
Отъ сочетанья Свободы съ Прогресомъ
Это дитя родилось.
Нѣжное, робкое было созданье,
Именемъ -- Женскій Вопросъ.
Мать умерла у ребенка; Прогресъ же,
Двигая масса идей,
Бросилъ малютку: что будетъ, то будетъ!
Свѣтъ не безъ добрыхъ людей.
***
ВІРИ ПРАВОСЛАВНОЇ
, з автобіографії О. Лепко
Народилася ... від інженера Алекс. Ігнатьєва Соколовського і дружини його Надії Алекс.
уродженої Степанової.
Віри православної.
...Вийшла заміж в 1861 р. за Ів. Т. Лепко.
Писала в багатьох журналах. Почала з перекладу Кобзаря‖Шевченко і Гайдамаків‖
книгопродавцю Лисенкову.
1887 р.
***
ЗАГАДКОВА ОСОБИСТІСТЬ
, з огляду В. Крикуненко
Зацікавленість викликає особистість перекладача цієї збірки, згаданої, до речі, ще в
«Енциклопедичному словнику Ф. Брокгауза і І. Ефрона»: Ольга Олександрівна Лепко
(уроджена Соколовська) - письменниця.
Тут важливо уточнити, що згадана енциклопедистами літературна заслуга О. Лепко -
«переклала «Кобзаря» є, мабуть, мимовільним перебільшенням, адже мова в даному
контексті може йти лише про вісім доробків Тараса Григоровича, опублікованих в
«Чигиринському торбаністі-співакові». На відміну від Миколи Гербеля, Івана Білоусова та
інших відомих російських популяризаторів поезії Т.Г. Шевченка, життя і діяльність Ольги
Олександрівни Лепко слабо висвітлено в шевченкознавстві.
Як справедливо зауважила співробітник московської Бібліотеки української літератури
кандидат філологічних наук Л. Л. Щавинська, жодної згадки про перекладачку
«Чигиринського торбаніста-співака Тар. Григ. Шевченка» ми не знайдемо навіть в
академічному «Шевченківському словникові».
Уродженка Ізмаїла, випускниця Київського інституту шляхетних дівчат, Ольга
Олександрівна після заміжжя з’явилася в Санкт-Петербурзі, де і почала літературну
кар'єру, перебуваючи в колі кількох письменницьких партій, в тому числі так званих
«іскровців», одним з ідейних натхненників яких був її дядько Степанов. До того ж, переїзд
Лепко до Петербургу збігся з активізацією тут українського руху, одним з давніх адептів
його був книгар і видавець І. Т. Лисенков.
Досить значні архівні матеріали, серед яких і особисті архівні фонди самого Лисенкова, що зберігаються в основному в Санкт-Петербурзі і частково в Москві, практично не
використані шевченкознавцями, дозволяють конкретизувати багато обставин появи його
видань, в тому числі і тих, над перекладами яких працювала О. Лепко.
Архівні матеріали самої письменниці, розкидані в масі своїй переважно в декількох санкт-
петербурзьких документальних зборах, представляють нам її як вельми душевну і чуйну
людину.
Ольга Олександрівна закінчила свій земний шлях в родині сина М. І. Лепко, інженера на
білоруській станції Барановичі, де вона незадовго до смерті ініціювала створення
амбулаторії для місцевих селян.
Такий, коротенько, непростий і багато в чому ще загадковий літературно-історичний
контекст.
