КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Юркевич Памфил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЮРКЕВИЧ Памфило Данилович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філософ, психолог, педагог. Світовий фундатор «філософії серця».

З родини священика.

Народився 16 (28) лютого 1826 р. в с. Ліплявому Золотоніського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Канівський район Черкаської області України).

Помер 4 (16) жовтня 1874 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований на

цвинтарі Данилового монастиря.

Навчався в Переяславській духовній семінарії (1844-1847), закінчив Київську духовну академію

(1847-1851).

Працював наставником по класу філософічних наук (1851-1858), екстраординарним професором

(1858-1861) Київської духовної академії, викладачем (1861-), деканом історико-філологічного

факультету (1869-1873) Московського університету.

Друкувався в «Журналі Міністерства народної освіти», «Працях Київської духовної академії».

Дебютував науковою працею «Ідея» (1859).

Потім настала черга доробків: «Серце і його значення в духовному житті людини...», «З науки про

людський дух», «Матеріалізм і завдання філософії» (усі – 1860), «Доказ існування Бога» (1861),

«Педагогічна література», «Загальні основи методики» (обидва – 1864), «Читання про виховання»

(1865), «Курс загальної педагогіки з додатками» (1869), «Ідеї і факти з історії педагогіки», «План і

сили для початкової школи» (обидва – 1870).

Ідея, з погляду нашого земляка, – об’єктивно реальна сутність речі, її розумна основа, «норма» і

«закон» її існування.

Визнаючи значення досвіду і спостереження, Ю. висував вимогу знаходити і тлумачити ідею через

явища наявної дійсності.

Він також розвинув християнське вчення про серце як найглибшу основу людини. У вихованні

дитини вирішальну роль відводив формуванню її духовного світу на основі християнської етики в

родині. Виступав проти європейського раціоналізму.

Критикував вчення М. Чернишевського, І. Сєченова.

Роботи нашого земляка багато в чому визначили проблематику подальшого розвитку

філософського ідеалізму в Росії (В. Соловйов, П. Флоренський, Г. Шпет).

Серед друзів та близьких знайомих Ю. – М. Антонович, І. Нечуй-Левицький, В. Соловйов, В.

Ключевський та ін.


***

ОСЕРЕДОК ДУШІ – СЕРЦЕ, з життєвого кредо П. Юркевича

Єдиний осередок щиросердечного і духовного життя людини – серце. У серці зачинається і

народжується рішучість людини, ті чи інші вчинки; в ньому виникають різноманітні наміри і

бажання; воно є сідницю волі і її бажань.


ДРЕВО, ТА НЕ ТЕ, афоризм П. Юркевича

Древо пізнання не є древо життя.

МОРАЛЬНІСТЬ Є ЛЮБОВ ДО ДОБРА, з книги П. Юркевича «Філософські твори»

Розум, як говорили древні, є урядова чи керуюча частина душі, і містицизм, який занурюється в

безпосередні потяги серця, не переводячи їх у відвернені, спокійні і тверді ідеї чи початки розуму, суперечить властивостям людського духу. Проте урядова і керуюча сила не є силою, яка

народжується; вона є правило, яке сягає такого змісту морального світу, що народжується з

найглибшої суті духу й у своєму безпосередньому вигляді… є любов до добра.

Трапляються у людини часи так званої спокуси, коли зовнішні обставини своїми несподіваними і

непередбаченими сплетіннями збивають усіляке розуміння, всі розрахунки і правила розуму; тоді,

у ці критичні хвилини, людина і справді потрапляє в лещата свого серця, і тут, власне, лежить

спробний камінь для її моральності: чи вона виступить у всій шляхетності свого настрою, з

доблестю морального героїзму, чи ж викриє перед нами всі негідності власної особистості, котрі

до цієї хвилини ховалися для нас у поведінці розсудливій, керованій умисним і обережним

розумом.


ГЛИБОКИЙ ПИСЬМЕННИК, зі спогадів В. Соловйова

Юркевич був глибокий письменник, чудовий знавець історії філософії, зокрема старої, й дуже

добрий професор, що читав надзвичайно цікаві для фахівців і змістовні лекції.


ДО ПРОБЛЕМ ЛЮДИНИ, з автореферату дисертації Л. Кудрик «Філософія як цілісне

світосприйняття в концепції П. Юркевича»

Релiгiйна фiлософiя православ’я, представником якої є П. Юркевич, має великий гуманiстичний

потенцiал, тому що звернена до проблем людини, її внутрiшнього свiту, особистiсного

вдосконалення, загальнолюдських моральних цiнностей. У царинi релiгiйної фiлософiї долаються

антагонiзми мiж науковим знанням i релiгiйним одкровенням, утверджується дiалог i

спiвробiтництво мiж наукою i релiгiєю. Все це в умовах суспiльного оновлення має велике

теоретико-методологiчне i соцiально-практичне значення.

...Пiдвищений iнтерес П. Юркевича до проблем моралi зумовлений i його релiгiйними

установками. Мислитель наголошує на важливому значеннi християнської моралi для потреб

практичної фiлософiї, кладе християнську загальнолюдську мораль в основу своєї фiлософсько-

етичної системи. З християнського погляду П. Юркевич обгрунтовує абсолютнiсть i вiчнiсть

моральних цiнностей, критикує спрощено-натуралiстичне розумiння моральностi.

...Аналiз вчення П. Юркевича про моральну особистiсть дозволяє стверджувати, що український

мислитель не тiльки взяв активну участь у здiйсненнi антропологiчного перевороту в фiлософiї

другої половини ХIХ ст., а й завдяки своїм персоналiстичним акцентам попередив розвиток

деяких антропологiчних напрямкiв (екзистенцiалiзму, персоналiзму) у фiлософiї ХХ ст.

...Обгрунтування освiти як багатостороннього процесу духовного становлення людини, що

здiйснюється через подолання вiдчуження змiсту освiти вiд живої людської особистостi i вiд її

моральної сутностi – засвiдчує гуманiстичну спрямованiсть фiлософiї освiти П. Юркевича,

доводить необхiднiсть її подальшого детального вивчення i використання її основних положень

при побудовi нової освiтньої системи в Українi.


ВЧЕННЯ ДЛЯ БАГАТЬОХ ЗАЛИШИЛОСЯ НЕЗРОЗУМІЛИМ, з статті «Філософія серця П.

Юркевича» на kimo.univ.kiev.ua

Памфіл Данилович Юркевич – найвизначніший український філософ минулого століття. Без

ґрунтовного вивчення його спадщини важко збагнути глибинний смисл тих процесів, які

відбувалися протягом другої половини XIX – початку XX ст. у сфері української духовності, а

надто і в духовному житті Росії.

Дослідники по-різному оцінюють філософію українського мислителя. Одні називають її

«філософією серця», інші – конкретним ідеалізмом, убачаючи в ній початки персоналізму й навіть

елементи екзистенціалізму тощо. Неоднаково вирішується й питання щодо ідейних попередників

Юркевича . Проте всі одностайні в тому, що його філософія залишилася незрозумілою для

сучасників, значно випередила свій час і справила величезний вплив на майбутні покоління…

Основні засади «філософії серця» Юркевич виклав у праці «Серце і його значення в духовному

житті людини за вченням слова Божого», де розгортається цілісна філософсько-антропологічна

концепція про серце як визначальну основу фізичного та духовного життя людини. Юркевич

пропонує досить оригінальний і не типовий для його епохи погляд на людину як на конкретну

індивідуальність, котрий аж ніяк не вписувався ні в матеріалістичні, ні в ідеалістичні

антропологічні теорії того часу.

Серце в філософії Юркевича – це скарбник і носій усіх тілесних сил людини; центр душевного й

духовного життя людини; центр усіх пізнавальних дій душі; центр морального життя людини,

скрижаль, на якому викарбуваний природний моральний закон.

Увесь пафос цієї праці спрямований проти раціоналістичних спроб звести сутність душі, увесь

духовний світ до мислення, позаяк у такому випадку знімається проблема людської

індивідуальності, а залишається якась абстрактна людина, котра ніде й ніколи не існувала, якесь

колективне «ми», а не індивідуальне «я».

…Світ як система явищ життєдайних, повних краси й знаменності, існує й відкривається

найперше для глибокого серця, а вже звідси для розуміючого мислення. Завдання, що їх вирішує

мислення, виникають урешті-решт не із впливів зовнішнього світу, а із спонук і нездоланних

вимог серця. Якщо з теоретичного погляду можна сказати, що все, гідне бути, гідне й нашого

знання, то в інтересах вищої моралі цілком справедливим було б положення: ми маємо знати

тільки те, що гідне нашої моральної й богоподібної істоти. Древо пізнання не є древом життя, а

для духу його життя уявляється чимось більш вартим, ніж його знання. Сама істина стає нашим

благом, нашим внутрішнім скарбом лише тоді, коли вона лягає нам на серце. За цей скарб, а не за

абстрактну думку людина може стати на боротьбу з обставинами й іншими людьми, позаяк тільки

для серця можливий подвиг і самовідданість.

З усього цього Юркевич робить два принципово важливі для розуміння суті його «філософії

серця» висновки:

1) серце може виражати, знаходити й досить своєрідно розуміти такі душевні стани, котрі за своєю

ніжністю, духовністю та життєдайністю недоступні абстрактному знанню розуму;

2) поняття й абстрактне знання розуму, оскільки воно стає нашим душевним станом, а не

залишається абстрактним образом зовнішніх предметів, відкривається або дає себе відчувати й

помічати не в голові, а в серці: в цю глибину воно мусить проникнути, щоб стати діяльною силою

лою й рушієм нашого духовного життя.

Інакше кажучи, розум має значення світла, яким осявається Богом створене життя людського

духу. Духовне життя вникає раніше за розум, котрий є вершиною, а не коренем духовного життя

людини.


ДУМКИ НЕ ВТРАТИЛИ ЦІННОСТІ, з статті Є. Регушевського і М. Розумейка «Педагогічна

спадщина учителя-філософа»

Історія розвитку педагогічної думки в Україні – це ще досі майже не оране поле, на якому

зростали, але були розтоптані російським царизмом прекрасні плоди. Єдине, що ніяк не можна

було викинути з наукової пам’яті – це давньоукраїнські братські школи та Києво-Могилянська

академія.

…Проте у декого може скластися враження, що після XVI-XVII ст. в Україні педагогіка не

розвивалась, що лише за радянських часів в Україні появляються педагоги-теоретики і великі

педагоги-практики, яких, правда, теж нещадно нищили, тероризували та замовчували (наприклад,

безсмертний Григорій Ващенко). Безпідставно було забуто педагога-теоретика, педагога-філософа

Памфіла Даниловича Юркевича… Колишній випускник Київської духовної академії І. С. Нечуй-

Левицький згадував лекції професора філософії П.Юркевича (а теоретичні проблеми педагогіки і

навіть психології тоді вивчались у філософії) із захопленням.

…У педагогічній спадщині П. Юркевича нараховується понад 50 великих і малих праць, більшість

з яких ще не опублікована. За життя автором було опубліковано лише 14 праць. …Свого

опублікування чекають ще рукописи праць ученого, присвячених проблемам теорії та історії

педагогічної думки, проблемам методики викладання логіки, педагогіки і філології, проблемам

психології і природознавства.

… Багато теоретичних думок і практичних рекомендацій у галузі навчання та виховання,

висловлених П. Юркевичем, не втратили цінності й сьогодні і можуть бути використані у шкільній

справі сьогодення. Так, він критикував абстрактний гуманізм. Вважаючи, що утилітарна

педагогіка пригнічує дитину, бо посягає на її права не лише в дитинстві, але й у дорослому віці, бо

вирішує за неї, на що вона (людина) повинна спрямовувати свої зусилля.


МОВ КРИШТАЛЬ, з роману І. Нечуя-Левицького «Хмари»

Молоді студенти, приїхавши з усіх кінців Росії, вже чули про його, вже ждали чогось

надзвичайного... В його аудиторії було повнісінько студентів, котрі сиділи цілими лавами й купою

стояли у порога, прийшовши з інших курсів...

Дашкович (Юркевич П. – авт.) промовив перше слово, і всі ряди голів, наче по електричному

потоку, разом схилялись уперед, насторчившись слухати. І цілу лекцію так держались голови. І

його мисль лилася чиста, як кришталь! Не було там ні одного слова зайвого, не до діла.