МАКСАКОВ Максиміліан Карлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Оперний співак (драматичний баритон), режисер, антрепренер, педагог.
З міщанської родини. Справжнє ім’я – Макс Шварц.
Народився в 1869 р. в м. Чернівцях Австро-Угорської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 26 березня 1936 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Введенському
(німецькому) цвинтарі.
Вчився співу у Петербурзі у Є. Ряднова, К. Еверарді, А. Буцці.
Виступав в Тифліській опері (1889-1897; 1900), керував Астраханським оперним театром (1920-1923), співав на сценах московського Великого театру (1923-1925), був викладачем в Ленінграді
(1925-1927), московському (1927-1930), у трупах Києва, Харкова, Москви, Казані, Ростова-на-
Дону, Тифлісу, Баку, Саратова.
Гастролював в Києві, Одесі, Харкові, Ялті, Катеринославі, Відні, Петербурзі, Москві, Симбірську, Пермі, Іркутську, Воронежі, Вільно.
Фундатор «Товариства оперних артистів» (1910).
Як актор дебютував в ролі Амура в спектаклі будапештської оперети, яка гастролювала в
Чернівцях (1879).
Професійно дебютував в Петербурзі (1886).
Перший бенефіс відбувся в ролі Демона в однойменній опері А. Рубінштейна (1890).
Потім настала черга наступних партій: Беппо («Фра-дьяволо» Д. Обера), Жрець («Самсон і
Даліла» К. Сен-Санса) Амонасро («Аїда» А. Рубінштейна), Алеко («Алеко» П. Юона), Нелуско
(«Африканка» Дж. Мейєрбера).
Як режисер дебютував постановкою опери «« М. Мусоргського в театрі «Аркадія» (1898).
Потім настала черга опер: «Аїда», «Купець Калашников» А. Рубінштейна, «Чаклунка»,
«Орлеанська діва» П. Чайковського, «Таїс» Ж. Массне, Грязной, Шакловитий, Томський, Кочубей, Іуда, Фігаро («Севільський цирульник» Дж. Россіні).
Співав також партії Мегаса («Гірський сокіл»), Потьомкіна («Потьомкінське свято»), Вольфрама
(«Тангейзер»), Альманзіра («Папуга»), Троєкурова, Онєгіна, Роберта («Іоланта»), Нерон
(«Нерон»), Валентин («Фауст»).
Мав могутній виразний голос чудового м’якого тембру, широкого діапазону, яскравий
темперамент. Виконання відрізнялося артистичністю, продуманим фразуванням. Працював дуже
інтенсивно (нерідко співав по 28 спектаклів на місяць).
Усього за життя виконав 120 партій.
М. – виконавець романсів П. Чайковського, Е. Направника, Ф. Шуберта, Р. Шумана.
Записувався на грамплатівки: у Петербурзі (1901), Москві (1909; 1911).
У Москві в Малому залі Всесоюзного театрального товариства з нагоди 100-річчя з дня
народження нашого земляка пройшов вечір його пам’яті (1969).
Серед друзів та близьких знайомих М. – В. Лосський, Є. Ряднов, К. Еверарді, А. Рубінштейн, Ф.
Шаляпін, Л. Собінов, Г. Пирогов, О. Давидов, Б. Євлахов, Л. Клементьєв, П. Лодій, В. Люце, М.
Фігнер, В. Луканін, Ф. Мухтарова, П. Оленін, І. Козловський та ін.
***
СТРІЛИ ПОЦІЛИЛИ В СЕРЦЕ
, з життєвого кредо М. Максакова
Одягнений за п’єсою (10-літнім хлопчаком в ролі Амура у спектаклі будапештської оперети –
авт.) в хітон, маючи за плечима сагайдака і стріли, я вже не пам’ятаю, в кого я стріляв, але ці
стріли потрапили в моє серце і назавжди прикували мене до мистецтва.
ПОВІРИВ ЖЕСТОВІ, з розповіді М. Максакова дружині
Спілкуючись зі всіма співробітниками театру, я переконався, що найстрогіші і найоб’єктивніші
критики, які правильно оцінюють співаків, – це робочі сцени. Вони віддавали театру все життя; прийшовши до театру у вісімнадцять років, залишали його лише в сімдесят. Багато років вони
слухали оперні спектаклі в різному виконанні, у тому числі й наїжджих гастролерів, і це
розвинуло у робочих сцени смак і розуміння оперного мистецтва.
Так і тобі один робочий в Астрахані передбачив співецьку кар’єру. Я сумнівався, чи вийде з тебе
лад – вже дуже ти була юна, і голос твій, хоч і хороший, але був дуже ліричний. Ось я якось і
запитав старого робітника сцени, слухаючи, як ти співала Олену в опереті Оффенбаха «Прекрасна
Олена»: «Ну що, вийде щось з моєї учениці?»
Той подивився на мене і підняв вгору великий палець, сказавши при цьому лише одне слово:
«Чудово!»
І цьому жесту я повірив більше за всякі слова.
УСПІХ КРІЗЬ СЛЬОЗИ, зі спогадів М. Максакової
За всі шістнадцять років, що ми з ним прожили, я ні на хвилину не пошкодувала про свій вибір. Я
глибоко поважала Макса Карловича як людину, артиста і педагога, і пам’ять про нього для мене
священна.
Нас зв’язувало багато спільних інтересів. Для мене він був найперше головним авторитетом в моїй
творчій праці. У молодого артиста завжди знайдеться немало порадників, а ось безкорисливого, відданого друга, терплячого педагога вдається зустріти не так часто. Але доля до мене
благоволила, подарувавши саме такого товариша.
…Вельми бурхливо у нас проходили заняття співом. З перших же уроків Макс Карлович став на
мене кричати. Не від гніву, а від відчаю – так він був уражений повною відсутністю у мене
вокальної підготовки. Мені довелося багато пролити сліз, перш ніж я зрозуміла, що він від мене
вимагав, і засвоїти його вказівки.
…Невсипущий контроль Максакова давав мені упевненість, що допущені сьогодні вокальні
промахи я завтра ж виправлю. Так пройшов весь сезон. Удома – робота і сльози. Увечері –
спектакль і успіх. А після спектаклю – докладний розбір мого виконання і хороший прочухан за
помилки. І так щодня.
...Якщо я чогось досягла, то це – заслуга мого дорогого вчителя і чоловіка, якого я обожнюю.
«МУСІНЬКО, НЕ ТАК», зі спогадів Л. Ящиніної
Господарем будинку в ті дні був Макс Карлович Максаков, який суворо і дбайливо вів її (дружину
– авт.) нелегким артистичним шляхом.
Останні роки життя вчитель віддавав своїй учениці всю щедрість душі і серця. Оберігаючи її від
побутових турбот, він підпорядковував все становленню артистки, вдосконаленню її майстерності, шліфуванню граней її таланту.
Не можна сказати, буцімто щоденні уроки мали характер ідилії. Нерідко творчим пошукам
акомпанували роздратовані крики вчителя, гіркі сльози учениці і клавіри, що летіли на підлогу.
Але підсумком спалаху було завжди примирення і нові наполегливі пошуки.
Якось я зайшла дещо раніше призначеного часу за Марією Петрівною, аби їхати з нею на концерт.
І в очікуванні слухала, як вона співала. За роялем сидів Макс Карлович. Впродовж десяти чи
п’ятнадцяти хвилин я чула лише першу фразу хабанери, а вона виконувала партію Кармен у
Великому театрі вже понад десять років. ...І незабутній голос Макса Карловича:
«Мусінько, не так!» І знову: «У коханні як...» – «Мусінько, не так!» ї
І знову покірливе повторення давно зробленої речі, щоб знайти нині щось нове, точніше.
НАСАМПЕРЕД, ТЕХНІКА, з поради А. Буцці М. Максакову
У вас від природи правильно поставлений голос. Єдине, що я Вам можу дати, – це підказати
декілька технічних прийомів і порадити більше слухати італійських співаків, які так часто
гастролюють у вас в Росії.
ЧУДОВИЙ ГОЛОС, зі «Спогадів про театр. 1867-1897» С. Ярона
Я пам’ятаю його добре, прізвища я його не знав, але звали його по імені – Макс, звідки, ймовірно, і псевдонім його – Максаков.
Ще у той час він звернув на себе увагу своїм чудовим голосом.
ДРАМАТИЧНЕ ДАРУВАННЯ, з «Нотаток оперного співака» С. Левіка
Голос його був величезний за силою і сповнений металу. На жаль, тембр цього голосу не
відрізнявся благородством і був позбавлений чарівливості...
Максаков мав і незвичайне драматичне дарування. Незважаючи на невеликий зріст і досить
нескладну фігуру, він нерідко справлявся в імпонуюче виглядав в ролі Бориса Годунова. З
великим підйомом співав завжди Демона. В ролі Тоніо перевершував всіх бачених мною
виконавців...
За величезної схвильованості він виражав свій внутрішній стан виключно трепетом самого голосу, своїм вібрато, яке хвилювало і приваблювало.
СМЕРТЬ ПОСТУКАЛА В ТЕАТРІ, з нарису Н. Ширінського «Голос його був величезний за
сило і повний металу»
Улітку 1933 року М. К. Максаков, мабуть, востаннє вийшов на сцену. Подружжя приїхало до
будинку відпочинку артистів Великого театру в Полєнові. Макс Карлович чув вже зовсім погано –
він практично не розлучався із слуховим ріжком. Проте дав згоду на участь в концерті, який
відпочиваючі затіяли для самих себе. Він співав куплети Ескамільйо з «Кармен»: завзято,
відважно, браво, по-юнацьки піднесено, зірвавши бурхливі оплески вимогливої аудиторії.
...Родина Максакових довгий час жила в комуналках. Лише у 1935 році одержали окрему квартиру
в будинку № 7 на вулиці Нежданової.
...26 березня 1936 року у Великому йшла «Царська наречена». Максакова були в театрі: вона
співала Любочку, він, як завжди, сидів в першому ряду. Під час другого акту за лаштунки прибіг
посильний і повідомив, що Макс Карлович, відчувши себе не зовсім добре, пішов додому і там
йому стало зовсім погано.
Важко сказати, що відчувала Марія Петрівна, чекаючи кінця вистави. Після свого фінального
виходу, поспішно переодягнувшись і змивши грим, поспішила до чоловіка. У ці хвилини
Максиміліана Карловича вже не було в живих...
ДУЛЯ ЗІ СЦЕНИ, бувальщина
Для гастролей в Одесі десь в першій половині 20-х років минулого сторіччя Максаков вибрав
партію ефіопського царя Амонасро у вердієвській «Аїді». Кульмінація подій припадає на третій
акт у сцені біля Нілу, коли цар переконує свою доньку Аїду схилити свого коханого єгипетського
полководця Радамеса до зради. Аїда коливається, заперечує, і тоді темпераментний Амонасро-
Максаков вигукує звинувачення (природно, «вигукує» вокально, але вокальна фраза закінчується
на дуже високій для баритона ноті). «Не донька ти мені більше! Ти фараона раба ганебна!»
А зараз уявіть, як звучить ця фраза у Максакова. «Не донька ти мені більше! Ти Фа-г-аона г-аба
пг-ез-генна!».
Зал покотився із сміху. Почулися крики: «Браво, Максаков, бі-іс!»
Наступного дня театр був повний. Оперу слухали неуважно, чекали сцену біля Нілу. Почалася
суперечка між Амонасро і Аїдою. Зал сидить мовчки у передчутті злощасної фрази. Ось суперечка
між батьком і донькою сягає апогею. Максаков-Амонасро навіть підходить ближче до авансцени
і... «Не донька ти мені більше! Ти володаря слуга нещасна!!!»
І, показавши залу дулю, співак знову входить в образ свого героя.
Буря оплесків, що перехідних в неймовірну овацію...
