КРАМАРЕНКО Лев Юрійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Художник.
З лікарської родини.
Народився 13 січня 1888 р. в м. Умані Київської губернії Російської імперії (нині – районний
центр Черкаської області України).
Помер 5 березня 1942 р. в м. Самарканді Узбецької РСР СРСР (нині – адміністративний центр
однойменної області Республіки Узбекистан).
Навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету (1906-1908), займався
живописом в майстернях при Петербурзькій академії мистецтв, паризькій академії Ронсона (1909-
1911).
Працював директором Глинської керамічної школи на Полтавщині, Межигірського керамічного
технікуму на Київщині, ректором Київського інституту пластичних мистецтв.
Серед найвідоміших доробків: розпис конференц-залу академії наук України (1930), Київського
російського драматичного театру (1936-1937), картини «Сухумі» (1933), «Провулок в Гур-Емірі»
(1934), «Біля моря», «Місто біля моря» (обидва – 1938),
Під час евакуації підхопив черевний тиф, внаслідок чого й помер.
Серед друзів та близьких знайомих К. – Д. Кардовський, І. Савицький, Ш. Герен, П. Боннар, О.
Таран, В. Пальмов, П. Голубятников, Л. Чупятов, В. Єрмилов, М. Дені, О. Богомазов, П. Серюз’є
та ін.
***
КОНТРАСТ КОЛЬОРІВ
, з творчого кредо Л. Крамаренка
Прагнув побудови контрастами кольорів міцної, матеріальної, стійкої об’ємної форми.
БАТЬКО БУВ ВСЕБІЧНО РОЗВИНЕНОЮ ЛЮДИНОЮ, з розвідки «Невідомі сторінки життя
Лева Крамаренка» на ndgazeta.org.ua
Один з найблискучіших живописців ХХ-го століття Лев Юрійович Крамаренко своє ім’я одержав
на честь діда, Л. Ю. Крамаренка, який закінчив київську і петербурзьку семінарії і перебрався до
Черкаського повіту, де й оселився у Мошках.
Поблизу Мошок, у парку, серед лісу, ще з кріпосних часів князем Воронцовим був побудований
палац, а на вершині гір – біла веранда з колонадою, відкіля відкривався вид на долину Дніпра і
містечко, оздоблене високими вербами, осокорами, густими садами та блискучою стрічкою річки
Канави. Лише висока багатоголова кам’яна церква виділялася серед цієї зелені. Саме в цю церкву
1848 року і був призначений священиком Лев Юрійович-старший.
…Юрій Львович, батько майбутнього художника, був учнем знаменитих хірургів Пирогова і
Караваєва. Після закінчення університету наприкінці 1876 року його відправили на Кавказький
фронт, а через два роки він одержав запрошення на посаду головного лікаря Умані.
Тамтешнє життя все більше і більше захоплювало родину Крамаренків. Часто в їхньому будинку
влаштовувалися літературно-художні вечори, на які збиралася молодь, а також аматори музики й
співу. Коли ж в Умань приїхав відомий бібліограф і фольклорист Михайло Федорович Комаров,
створений Крамаренко український кружок став працювати над складанням російсько-
українського словника «Спілка».
На початку 80-х років Крамаренко і Квятковський організували в Умані осередок Головного
Управління Червоного Хреста.
Юрій Львович організував 1887 року аматорський театр, спектаклі якого ставилися у військовій
казармі («Одруження», «Шельменко-денщик», «По ревізії», «Грошові тузи», «Кум мірошник»). Це
був час відродження українського театру. В Умань запрошували трупи Кропивницького і
Садовського, Карпенка-Карого і Саксаганського.
…Родина була дуже дружною. На літо виїжджали або до діда в Мошки, або в село до Костянтина
Юцевича – керуючому маєтком Терещенка. Якось усією родиною їздили до Одеси, де професором
духовної семінарії працював рідний брат матері Юрія Львовича Костенков. Досить часто
відвідували парк у Софіївці, посаджений наприкінці ХУІІІ століття Феліксом Потоцьким,
любувалися містками і статуями, долиною Гігантів, площею Зборів...
…У їхньому новому будинку, як і раніше, збиралося багато молоді і йшла літературно-художня
робота, засідав науковий гурток старшокласників і навіть видавався журнал «Наше життя». На
прохання Крамаренко в Умань приїжджав І. Д. Лукашевич, котрий звільнився після 17-тилітнього
перебування в Шліссельбурзькій фортеці. Жив він три дні в Юрія Львовича і зробив дві доповіді
про театр і клуб.
РЕАНІМУВАЛИ ІНСТИТУТ, з статті Р. Петрової «Аналіз розвитку українського авангарду»
Новий спектр художнього життя авангарду пов’язаний з відродженням Київського художнього
інституту. У 1922 році сезанніст Л. Крамаренко запрошує О. Богомазова до керівництва
майстернею станкового малярства. В інституті вирішено навчати на педагогічному факультеті
цілком у «богомазівському» дусі. Студенти малюють натуру у широкому спектрі «ізмів» – від
натуралізму та імпресіонізму до кубізму, футуризму, супрематизму, примітивізму, експресіонізму.
З цього часу розпочалося – раніше переважали художники сецесійного напряму –
кубофутуристичне відродження підупалого інституту.
ХАРЧУВАЛИСЯ «ЩУЧИМ ЧАЄМ», з нарису Н. Небоги «Камінь, що скочується з гори»
«Вже й раніше, з початку 60-х років, робилися спроби окреслити контури українського лівого
мистецтва 1920-1930-х років, уявляючи його як природну і необхідну частину художнього
процесу, повернути нащадкам імена М. Бойчука, його учнів і послідовників, а також Пальмова,
Богомазова, Єрмилова, досліджувати український період Малевича і Татліна». Так починає
мистецтвознавець В. Цельтнер вступну статтю до альбому «Лев Крамаренко», який вийшов у
Москві 1995 року стараннями дружини Крамаренка художниці Ірини Жданко.
…Найпліднішим в дослідженні українського лівого мистецтва 1920-30-х років став рік 1996-й,
коли був виданий альбом «Український авангард 1910-30 років», де спроба «окреслити контури»
трансформувалася в переконливу і всебічну антилогічну версію авангардного мистецтва в країні.
Лев Юрійович Крамаренко отримав освіту в Петербурзі, потім – Парижі, де «не пристав до рухів,
які пізніше привели до найбільших потрясінь у художній свідомості», а пішов до Академії Рансона
й учився в Боннара і Дені. Прихильність останнього до монументального мистецтва зацікавила
юного Крамаренка, хоча в ті роки «цей рід художньої творчості не мав ні програм, ні навіть назви»
і вважався декоративним живописом. Після уроків Дені Лев Крамаренко надовго залишався у
своїй свідомості монументалістом.
Незабаром разом з художником Тараном Крамаренко здійснює задум створення нового
художнього об’єднання – ОСМУ (Об’єднання сучасних митців України) з його орієнтацією на
авангардне західне мистецтво, до якого приєдналися п.п. Пальмов, Петрицький, Богомазов,
мистецтвознавець С. Ернст, художники Харкова, Одеси, Житомира.
У цей же час Крамаренко працює як станковист – пише і малює з натури, особливо в поїздках,
маршрути яких пізніше приведуть художника на південь і схід – на Кавказ, у Середню Азію –
Бухару і Самарканд.
Чому один з перших українських художників – літописців індустріалізації, котрий захоплювався
динамікою руху, ефектами розливу чавуну, червонуватим пилом, серпанком, що висить над
заводом, раптом повернувся до давніх своїх «французьких» пристрастей – площинних рішень,
соковитого, декоративного щільного аркуша (південний цикл 25-26-х років)?
Як виникло взаємне неприйняття Л. Крамаренко і М. Бойчука – найавторитетніших майстрів
українського монументального живопису 20-30-х років?
Як Крамаренку вдалося уникнути долі багатьох діячів української культури того часу?
Як пережив художник трагічний 37-й?
…Дещо по-іншому, ніби зсередини, дивиться на ті ж події учениця, а пізніше дружина Лева
Юрійовича художниця Ірина Жданко: як учитель, намагаючись уберегти молодь від труднощів
холодного і голодного часу, запропонував пожити в колишньому монастирі в Межигір’ї – жартома
названого учнями «Академією», де вони могли змінювати малюнки на харч.
Як учитель, намагаючись розширювати кругозір молодих, водив їх у театри, на концерти,
організовував екскурсії (збереглося фото екскурсії в Чернігів 1923 року. Дотепер жива ця
традиція, щоправда, уже стараннями професорів Київського театрального інституту) –
незважаючи на те, що харчуватися доводилося «щучим чаєм» (рідкою юшкою).
«Пан, ваше ім’я подібне каменю, який скочується з гори», – сказав Боннар українському
художнику під час знайомства. Чи це не найкраща характеристика його французькій школі
живопису?
…Цікаві спогади І. Жданко про відвідування майстерні Татліна, де у великій таємниці від
Малевича, за наглухо замкненими і заставленими барикадою зі столу і стільців дверима ліпилася
знаменита модель вежі III Інтернаціоналу, який призначено (чи?) постати у всю свою 400-метрову
висоту на березі німецької річечки Шпреє на початку XXI століття. У той час Татлін з Малевичем
були непримиренні.
Повертаючись до актуальності видання про Лева Крамаренка, залишається з жалем констатувати,
що альбом в Україні доступний лише десятку-іншому цінителів творчості художника.
СТАТИ ХУДОЖНИКОМ МРІЯВ З ДИТИНСТВА, з інтерв’ю І. Лучківського А.
Кузьминському «Мистецтво між революцією і війною»
– Хто ще з художників минулого століття був жаданою метою колекціонера Лучківського?
– Лев Юрійович Крамаренко. Він з дитинства мріяв стати художником, батько ж хотів бачити його
юристом. Він поїхав до Петрограду, вступив на юридичне відділення університету, паралельно
навчаючись живопису. Потім виїхав до Франції. На той час батьки упокорилися...
Пізніше Крамаренко став першим ректором Київської академії мистецтв.
А на початку 30-х років, після ліквідації усіх творчих об’єднань, замість чого створювався Союз
художників, він переїхав до Харкова, став професором Харківського художнього інституту...
Він дуже любив Схід: і в нього багато у творчості східних мотивів. Це чи Кавказ, чи Середня Азія.
У мене є пейзаж Крамаренко «Вулиця з кипарисами», напевно, абхазький. Хоча, звичайно, були в
нього й українські, і московські, і підмосковні пейзажі, у тому числі індустріальні 20-30-х років.
БІЛЬШЕ НЕ ХОЧУ БУТИ УКРАЇНЦЕМ, з листа К. Малевича Л. Крамаренкові*
Дорогой Лев Юрьевич! Больше не хочу быть украинцем. Шо это за нация пітерявшая всю совесть
тактичность и т.д. и т.п. Що Вы всі с Купоном (Ф. Кумпан – директор Київської картинної галереї
– авт.) зробыли з моею выставкой. Заледві через три рокі, через профсоюз виручив свої малюнкі, но цього мало.
Оцей Купон оставив три малюнкі, котрі я не можу добытыся, щоб оцея Купоніада мені їх вислала.
Він залишив для придбання і буде їх придбувати до кінця світу.
* Подається в гротескній авторській редакції.
