ГУРЕВИЧ Борис Абрамович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Поет, прозаїк, публіцист, філософ, правознавець. Псевдонім – Iridio.
З лікарської родини.
Народився 8 (21) липня 1889 р. в м. Умані Київської губернії Російської імперії (нині – районний
центр Черкаської області України).
Помер 4 квітня 1964 р. в м. Нью-Йорку (США).
Закінчив 4-у Київську гімназію (1907), Київський університет св. Володимира (1912).
Працював викладачем німецького Фрейбурзького університету (1913-1916), Петроградського
університету (1916-1917), помічником присяжного повіреного (1917), читав лекції у Молодіжній
християнській асоціації (Константинополь), брав активну участь у роботі низки міжнародних
політичних організацій. Політичний керівник Армії і флоту вільної Росії при Савинкові.
Друкувався в журналах «Російська думка», «Голос життя».
Один з засновників Союзу еволюційного соціалізму, засновник і голова Союзу охорони прав
людини.
Б. під час другої світової війни підготував доповідь для президента США Ф. Рузвельта про
проблеми біженців у Європі.
Г. – автор збірника наукової поезії «Вічно людське» (1916).
Йому також належить низка книг з теорії еволюційного соціалізму, міжнародного права,
філософських оповідань.
Тираж брошури «Про питання культурного життя євреїв» був конфіскований поліцією, а проти
автора порушили карну справу (1911).
Серед друзів та близьких знайомих Г. – М. Бернацький, В. В’яземський, Д. Шереметєв, М.
Сейделер, В. Катаєв, Е. Багрицький, М. Лосський, М. Шефтель, Б. Савинков, Я. Брюсов, П.
Гронський та ін.
***
ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА,
з політичного кредо Б. Гуревича
Міняти суспільний устрій слід виключно шляхом зміни законодавства.
БАТЬКО І СИН СТОЯЛИ НА РІЗНИХ ПОЛІТИЧНИХ ПОЗИЦІЯХ, з розвідки В. Хітерер
«Цар і євреї. Візит Миколи II до Києва в 1911 р.»
Переосмислюючи драматичну історію ХХ століття, ми все частіше замислюємося: чи існувала
історична альтернатива, чи можна було уникнути багатьох трагедій цього століття, чи
усвідомлювали сучасники описуваних подій небезпеку революції і приходу до влади лівих
радикальних партій? Багато історичних і публіцистичних робіт наполягають на непропорційно
великій участі євреїв у революційному русі в Російській імперії. …Як правило, усі вони ігнорують
іншу, більш помірну, частину єврейства, яка схилялася до компромісу з владою, що існувала. Про
пошуки такого компромісу свідчить зустріч царя Миколи II з єврейською делегацією під час його
візиту до Києва наприкінці серпня – початку вересня 1911 року.
…На перший погляд, це була просто офіційна церемонія, але такі церемонії, наскільки відомо з
історичної літератури, раніше не проводилися. Цікаво також те, що зустріч ініціювало релігійне
керівництво Київської єврейської громади, і його клопотання було підтримано П. Столипіним.
Якщо додати, що… також планувалася зустріч з місцевими рабинами і що релігійні керівники
містечка Макарова і міста Овруча просили про таку ж зустріч з царем, то, безсумнівно,
прослідковується прагнення єврейських релігійних лідерів продемонструвати царю лояльність
єврейського населення.
З іншого боку, готовність правлячих кіл Російської імперії до зустрічей з єврейськими
делегаціями, які складалися, як правило, з представників місцевого духовенства, свідчить про
бажання влади заручитися підтримкою в єврейському середовищі.
…Як і було заплановано, зустріч царя з єврейською делегацією відбулася 30 серпня 1911 року.
…Рабин А. Б. Гуревич підніс государю згорток святої Тори.
Здавалося б, намічається новий політичний союз між урядом Російської імперії і єврейськими
релігійними колами. Проте в реальності обидві сторони до кінця не довіряли одна одній і вели
подвійну гру.
…В той день, коли відбувалася зустріч з царем, у місті активно поширювалася спеціально видана
брошура фаворита царської родини Григорія Распутіна «Великі дні торжества в Києві!
Відвідування Найвищої Родини! Ангельський привіт!». У ній, зокрема, говорилося: «Подивіться
на Союзників [тобто членів Союзу Російського Народу], як вони підходять, як найбільші святі!...
Ці гуртки [Союзу Російського Народу] потрібні для євреїв; вони дуже їх бояться. Коли вони йдуть
по Києву, то жиди шушукаються і тріпотять; армії менше бояться, тому що в них дисципліна не
дозволяє, а в Союзу Російського Народу немає дисципліни. Тепер, як можна, треба засновувати
гуртки і не сваритися; то євреї й не подумають просити рівноправності».
…Київські рабини А. Б. Гуревич і Яків Олешківський, напевно, усвідомлювали небезпеку ситуації
для київського єврейства і намагалися розрядити пристрасті засвідченням почуттів
вірнопідданості царю від імені київського єврейства. …Як видно, обидві сторони, незважаючи на
взаємну недовіру, схилялися до політичного компромісу перед погрозою наростаючого
революційного руху. Уряд і єврейські релігійні кола бачили в лівих радикальних партіях, які
рвалися до влади, пряму загрозу своєму існуванню.
Чи виражали київські рабини думку більшості єврейського населення Києва, підносячи Тору
царю? Швидше за все, ні, тому що молоде покоління євреїв Києва було далеким від традиційного
єврейського релігійного життя. Секретар господарського правління київської синагоги Є. П.
Кельберин скаржиться у звіті за 1908 рік, що доходи синагоги різко знизилися через байдужість
київського єврейського населення до питань релігійного життя. Позицію київської єврейської
молоді того часу найкраще виразив син рабина Борис Абрамович Гуревич у брошурі «Про
питання культурного життя євреїв». Зокрема, він писав: «Від народження і до труни життя
російського єврея – безупинний шлях приниження, ганьби, боротьби, що нагадує агонію».
…Через існуючу в Російській імперії каральну цензуру негайної реакції єврейства на дарування
Тори царю не пішло. Але про цей факт не забули: 6 років потому, під час проведення з’їзду
єврейських організацій у Києві, делегація партії Бунд відмовилася ушанувати вставанням «Святі
сувої Тори». Позицію бундистів пояснив єврейський публіцист і член Центрального Комітету
Бунда Давид Заславський. Він писав у памфлеті «Відповідь рабинам»: «Чому ви не поховали ці
сувої? …Вони свідки вашої ганьби. Якби тільки ці сувої могли говорити, – «геть звідси!» – сказали
б вони. Ви продали нас для ганьби, ви перетворили нас у рабів…ви, хоронителі релігії,
поклонялися земному богу, ідолу автократії і ви принесли йому в дарунок ваші святі сувої
Тори…За погроми – Тора царю, за висилку – Тора царю, за справу Бейліса – Тора царю. …Люди
не просили вас цього робити... Рабами ви були, рабами і залишилися».
…Повертаючись до описуваних подій, важко сказати, до чого б міг привести союз правлячих кіл з
єврейським духівництвом, якби в нього був шанс на розвиток. До моменту створення цього
політичного альянсу єврейське духовенство вже втратило значну частину свого впливу, особливо
серед молоді у великих містах. І оскільки обидві сторони не були до кінця щирі в цьому новому
політичному союзі і єврейське духівництво не виражало більш поглядів більшості єврейського
населення, а уряд одночасно робив ставку і на підтримку чорносотенців, навряд чи в цього нового
політичного альянсу було велике майбутнє.
Союз правлячих кіл з єврейським духівництвом розпався з убивством його ініціатора з урядової
сторони П. Столипіна, яке сталося два дні після зустрічі єврейської делегації з царем. Це
політичне вбивство виконав єврейський революціонер Дмитро Григорович Богров.
Наступні прем’єр-міністри Російської імперії більше не поверталися до питання про
співробітництво з єврейськими релігійними лідерами. Очевидно, після вбивства Столипіна
російські правлячі кола остаточно зневірилися в авторитеті єврейського духівництва, у його
можливості стримати революційний рух в єврейському середовищі і повернути єврейську молодь
до традиційного релігійного способу життя.
ЕСЕРИ БУЛИ ДЕМОКРАТАМИ, з посібника М. Айбатова «Держава і політичні партії»
Найважливішою передумовою для соціалізму й органічною його формою есери вважали
політичну волю і демократію. «Соціалізм без волі, – заявляв Чернов, – є тіло без душі».
Політична демократія і соціалізація землі були основними вимогами есерівської програми-
мінімум. Вони мали забезпечити мирний, еволюційний, без особливої соціалістичної революції
перехід Росії до соціалізму. У програмі, зокрема, говорилося про встановлення демократичної
республіки з невід’ємними правами людини і громадянина: воля совісті, слова, друку, зборів,
союзів, страйків, недоторканість особи і житла, загальне і рівне виборче право для всякого
громадянина з 20 років, незалежно від статі, релігії і національності, за умови прямої системи
виборів і закритої подачі голосів.
Були потрібні також широка автономія для областей і громад як міських, так і сільських і,
можливо, ширше застосування федеративних відносин між окремими національними регіонами
при визнанні за ними безумовного права на самовизначення.
Есери раніше, ніж соціал-демократи, висунули вимогу федеративного устрою Російської держави.
Сміливішими й демократичнішими вони були й у висуненні таких вимог, як пропорційне
представництво у виборних органах і пряме народне законодавство (референдум і ініціатива).
…В 1928 р. В. М. Чернов заявив, що вони разом зі Шнейдером, Гуревичем і Русановим виходять з
Закордонної організації соціалістів-революціонерів і засновують Закордонний союз партії
соціалістів-революціонерів. Однак відродити за рубежем есерівську партію виявилося непросто,
що привело есерів до необхідності союзу з меншовиками…
ЕВОЛЮЦІЯ – НЕ РЕВОЛЮЦІЯ, з статті О. Дугіна «Загадка соціалізму»
Між революційним соціалізмом і еволюційним соціалізмом – розходження не лише в ступені
радикальності, але й в самій суті.
Перший бачить соціальну історію як сутнісну деградацію й орієнтований проти її плину.
Другий – солідарний з цією історією і прагне до її прискорення.
