КОРБЕЛЕЦЬКИЙ Федір Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник, перекладач.
З родини священика.
Народився бл. 1775 р. в с. Дрімайлівці Ніжинського повіту Російської імперії (нині –
Куликівський район Чернігівської області України).
За невідомих обставин сконав 21 жовтня (2 листопада) 1837 р. у в’язниці м. Пермі Російської
імперії (нині – обласний центр РФ).
Закінчив Чернігівську духовну гімназію та учительську семінарію (1796).
Працював учителем петербурзького народного училища (1797-1799), чиновником петербурзької
удільної експедиції (1799-1805), Новгородського губернського правління (1805-1808), міністерства
фінансів (1812; 1813-1818), Пермської межової контори (1830-1833).
К. – перекладач книги «Досвід бджільництва для мисливців та охочих до цієї справи» І.-П.
Фрідерика (1807), автор брошури «Коротка розповідь про вторгнення французів до Москви та про
перебування моє в ній, описане з 31 серпня по 27 вересня 1812 року Ф. Корбелецьким, з
додаванням особистої мандрівки» (1813).
Перу нашого земляка належить низка од, серед яких: «На прибуття Павла I з Москви в Петербург
(1797), «На перемогу О. Суворова в Італії» (1799), «На обрання головнокомандуючим» князя М.
Голенищева-Кутузова (1813), а також «Гімн біля берегів Дніпра» (1826).
Життєвий шлях К. не був встелений квітами. У 1812 р. він потрапив у полон до французів, а після
звільнення – запроторений до Шліссельбурзької фортеці: «за підозрою в зраді». Щоправда,
наступного року Сенат його повністю виправдав та поновив на посаді.
Проте найчорнішим виявився схил життя нашого земляка: в 1833 р. його не тільки звільнили з
служби, а й запроторили до в’язниці – «за протизаконні дії й безлад». Просидівши понад чотири
роки за ґратами і так і не дочекавшись суду, К. помер.
Серед друзів та близьких знайомих К. – Г. Державін, І. Корбелецький, Ф. Глинка та ін.
***
СМІЛИВЦІ МИМОВОЛІ
, з життєвого кредо Ф. Корбелецького
Значна кількість сміливців не знає, що куля до смерті б’є.
СЕРЦЕ П’Є ВІДРАДУ, чотиривірш Ф. Корбелецького
Любя Отечество и предан быв царю,
Я в страхе, в холоде, при жажде и средь хладу,
У смерти под косой, у гробу на краю
Дух русской сохранил – и сердце пьет отраду.
НА РАБОЛІПСТВО БОНАПАРТ НЕ РЕАГУВАВ, зі спогадів Ф. Корбелецького
Наполеон, за середнього зросту, обличчя має велике, грізне; короткошиїй, плечистий і корпусом
рівний. Колір обличчя оливковий, волосся на голові чорне, лоб похилий чи навислий, очі малі,
проте швидкі, щоки плоскі, ніс довгий і прямий, з малою, ледве примітною горбовиною, губи
маленькі, притиснуті; підборіддя видалося вперед і досить догори підняте.
Він має вигляд важливий, говорить тихо і мало, і завжди, як було помітно, замислений. З
маршалами і генералами своїми спілкується байдуже, і не лише капелюха ні перед жодним з них
не знімає, але навіть і ніяким знаком на раболіпство не реагує. ...Не помітив я, щоб він сміявся або, принаймні, посміхнувся, і ніколи не бачив його з відкритою головою.
Виключаючи випадок при вступі до Москви, Наполеон ...завжди зберігав ...холоднокровність і
величність.
... Рівні і доти спокійні кроки його раптом стають швидкими і безладними. Він озирається в різні
боки, облямовує мундир, зупиняється, здригається, дивується, бере себе за ніс, знімає з руки
рукавичку і знову надягає, виймає з кишені хустку, мне її в руках і мовби помилкою кладе до
іншої кишені, потім знову виймає і знову кладе, знову знімає рукавичку і квапливо надягає її, і це
повторюється кілька разів.
У такому стані Наполеон перебуває дуже довго, і весь цей час оточуючі його генерали стояли
перед ним нерухомо.
ЖИТТЯ РОЗДВОЇЛОСЬ, з нарису В. Куніна і І. Подольської «Федір Іванович Корбелецький»
Заночував уселі Богородицькому... Тут він почувався у відносній безпеці, оскільки неподалік ...у
полі зупинився на нічліг великий загін донських козаків. Яким ж були подив і жах Корбелецького, коли вранці він побачив французів, що увійшли до села!
У пошуках порятунку Корбелецький побіг до лісу і, провівши там день і ніч, вирішив розшукати
російські війська і приєднатися до них. ...Подорож ...тривала недовго. Перший же французький
пікет його зупинив. Федора Івановича відвели до найближчого села, ...а на ранок відправили до
головної квартири Наполеона, де він «утримувався при наполеонівській свиті під
щонайпильнішою вартою».
З цієї миті життя Корбелецького немов роздвоюється: він уважно спостерігає за тим, що
відбувається в таборі супротивника, намагаючись добути відомості, корисні для російської армії. І, звичайно, прагне фізично уціліти, що в його становищі не зовсім просто.
СТОЛИЦЯ ПАЛАЛА, з розвідки М. Горностаєва «Генерал-губернатор Москви Ф. В. Ростопчин:
сторінки історії 1812 року»
2 вересня 1812 р. сталася подія, здійснити яку так прагнув Наполеон Бонапарт: частини
імператорської армії вступили до Москви, без бою залишену Кутузовим. Захоплення священного
для росіян міста, крім вирішення ряду важливих стратегічних завдань, означало, насамперед,
велику моральну перемогу ворога. Однак Наполеонові не вдалося сповна скористатися її
результатами, ще до вступу ворожих військ до Москви вона запалала.
Пожежа розгорталася наступним чином. Першими спалахнули хімічні і залізні ряди, будівлі за
Яузьким мостом і на Солянці, навколо Виховного будинку, магазини, крамниці, винний двір,
барки з майном артилерійського і комісаріатського департаментів. За свідченням чиновника
Корбелецького, пожежа в Замоскворіччі розпочалися, тільки-но французи вступили в
Дорогомилівську слободу.
3 вересня, коли Наполеон в’їжджав у Кремль, місто вже палахкотало всюди. Наступного дня, коли
французький імператор їхав з Дорогомилова до Кремля, Гостинний двір був цілком у владі
вогняної стихії.
Розросталася й пожежа біля Яузького мосту, загрожуючи палацу заводчика Баташова, який
служив резиденцією Мюрату. Французи, діючи разом з росіянами, відстояли палац, проте
дерев’яні будинки навколо загинули.
3 вересня пожежа також вирувала на Покровці й у Німецькій слободі.
Зненацька запалали казенні хлібні магазини, розташовані вздовж берега Москва-ріки і вибухнув
артилерійський склад. Ранком козаки на очах французів підпалили Москворецький міст.
Коли в той же день французькі генерали й офіцери направилися в Каретний ряд, аби вибрати собі
розкішні екіпажі, то у владі полум’я опинилася вся вулиця.
У ніч з 3 на 4 вересня були знищені комісаріатські барки, які сіли на мілину на Москва-ріці. В цю
ж ніч піднявся сильний вітер, і до ранку Білокамінна перетворилася на бурхливе море полум’я.
Надалі пожежа стихла, проте в окремих місцях виникали її нові вогнища, котрі палахкотіли аж до
виходу французької армії з Москви.
Подібний розвиток подій не входив в плани ворожих військ, що розраховували в Москві
відпочити й збагатитися…
ПОЛОН, з матеріалів наукової конференції «850-річчя Москви»
26 серпня гримнув Бородінський бій – одна з найбільших битв у світовій історії. Близькість
Москви додавала воїнам невимірну енергію. Вони з честю вийшли з єдиноборства з чисельно
переважаючим ворогом, завдавши армії Наполеона удару, від якого вона вже не могла оговтатися.
Але російська армія продовжувала відступати. З 28 серпня посилився від’їзд з Москви не тільки
жителів привілейованих станів, а й трудового люду. І все-таки москвичі сподівалися, що під
Москвою буде даний останній бій наполеонівським військам.
Тим часом, Ростопчин опублікував звернення, яким закликав москвичів озброюватися хто чим
може і бути готовими під його керівництвом зустріти французьку армію біля стін Москви.
Цей заклик знайшов гарячий відгук у народі. Наступного дня понад десять тисяч чоловік зібралося
за Пресненською заставою на Трьох Горах. До заходу сонця чекали проводиря, але той так і не
з’явився.
Військова рада в Філях вирішила залишити Москву без бою.
Вулицями марширували відступаючі війська. Слідом за ними місто стали полишати і жителі, які
суцільними потоками подалися через північні, східні і південні застави. Спішно вивозили
поранених і державні цінності, евакуація котрих розпочалася раніше, але відбувалася дуже
неорганізовано. Місто порожніло. За наказом Кутузова Ростопчин розпорядився вивезти з Москви
пожежні труби й особовий склад пожежних команд.
У понеділок Наполеон досяг Поклінної гори в трьох верстах від Москви і тут зупинився. Офіцери і
солдати наполеонівської армії з жагою дивилися на величезне місто, з ім’ям якого вони зв’язували
відпочинок, теплі квартири і, нарешті, переможене ними. Ось, воно, це знамените місто!
…Полонений російський чиновник Ф. Корбелецький, який перебував при штабі французької
армії, розповідав: «Рівні і до того часу спокійні кроки його раптом стали швидкими і безладними.
Він оглядається в різні сторони, оправляє плаття, зупиняється, здригається, дивується, бере себе за
ніс, знімає з руки рукавичку і знову надягає, виймає з кишені хустинку, мне її і ніби помилково
кладе в іншу кишеню, потім знову виймає і знову кладе, знову знімає рукавичку і квапливо
надягає її, і це повторюється кілька разів. У такому стані Наполеон перебував цілу годину, і весь
цей час його генерали, що знаходилися поруч, стояли перед ним нерухомо».
– ...Давно пора, – вимовив імператор. Він чекав депутацію від бояр, які покірно і шанобливо, як це
було в багатьох переможених столицях, вручать йому ключі від міста. Час збігав, а депутація не
з’являлася. Наполеон наказав послати за боярами. При цьому він сказав супутникам:
– Може, ці жителі не вміють здаватися. Тут усе нове як для мене, так і для них.
Проте цієї думки імператор дійшов надто пізно. Краще б він подумав про це до переходу через
Німан...
Розвідники, які повернулися, доповіли, що Москва порожня.
Наполеон не повірив. Прочекавши півгодини, він дав знак. За гарматним сигналом війська
рвонули до Москви. З неуявним шумом, у клубках пилу вони незабаром підійшли до
Дорогомилівської застави. Дефілюючи вздовж Камерколезького валу, Наполеон знову став чекати
на депутацію. Знову і знову йому доповідали: Москва порожня.
…Ф. Корбелецький відзначив, що цією звісткою Наполеон був уражений «як громовим ударом».
Звичайно холодний і стриманий, він втратив самовладання і довго метався в розгубленості перед
генералами, що стояли виструнчившись. Події цього дня настільки вивели Наполеона з рівноваги,
що він, наказавши військам рухатися до міста, сам залишився ночувати на Дорогомилівській
заставі.
П’ЯТДЕСЯТ ПОРТРЕТІВ НАПОЛЕОНА, з нарису І. Сивопляса «Бранець фортуни»
Доля в Росії часто виявляється неприхильною до патріотів. Вони животіють залишок життя в
глушині і безвісності, без нагород і пенсій. Ось і тут, в провінційному Симбірську, на Великій
Саратовській вулиці будинку купця Крилова, підвал якого займав галасливий і дешевий трактир,
коротав захід своїх днів письменник, бджоляр і патріот Федір Іванович Корбелецький.
Потомство забуло його праці. А колись імператор Павло I обдарував Федора Івановича золотим
годинником «за ліричний вірш», а імператор Олександр I – діамантовим перснем «за те, що видав
бжолярські книги і за старання про поліпшення бджільництва».
Так би й минуло в праці і натхненні життя Федора Корбелецького, якби в 1812 році на Русь не
прийшов Наполеон.
...Лісами і ярами рушив чиновник-патріот до Петербургу, щоб повідомити вищому начальству те,
що бачив і чув. Але ... заздрісні генерали, за підозрою в шпигунстві, запроторили письменника до
Петропавловської фортеці!
Не один місяць скоротав герой в казематі. Він складав патріотичні оди на честь Вітчизни і її
звитяжних військ. А коли відважні роси вступили в межі Франції, то Федір Іванович від руки
намалював півсотні портретів Наполеона і просив відправити їх до козачих полків, для того, щоб
відважні вершники за нагоди могли пізнати супостата і не дати йому втекти!
...Марно ... намагався порозумітися, слав прохання, каявся. ...Знайшов в 1829 році передчасний
кінець в Пермській в’язниці, куди доставлений був на нескінченному шляху до Сибіру...
ГЕРОЙ ГРИБОЄДОВСЬКОЇ КОМЕДІЇ, з книги О. Фельдмана «Доля «Горя від розуму»
У 1831 році випадок здійснив цікавий експеримент з грибоєдовським текстом. Кілька сторінок
«Горя від розуму» були прийняті провінційними чиновниками за буквальний відгук на справжні
події і здивували їх своєю неймовірністю. В Пермі в Межовій конторі 27 вересня 1831 року
виявили забуті землеміром Кудрявцевим папера, писані їм у службовий час і які містили текст
третьої дії «Горя від розуму» від репліки Фамусова «Ну от! велике лихо, коли зайвого хильне
чоловік!» до репліки Хлєстової «Все брешуть календарі!».
Начальство Кудрявцева, розсудивши, що аркуші, які потрапили до нього, можна «вважати
пасквілем», наказало: «Землеміру Кудрявцеву надати впродовж одного дня пояснення:
1) У якому змісті визначає він, буцімто навчання є чума і причина, що «нині, більше, ніж колись, божевільних розвелося людей, і справ, і думок», і які саме події, справи і думок призвели його до
подібних висновків.
2) Чому він дозволив собі всупереч мудрому розпорядженню уряду і всіх розсудливих людей
запевняти, нібито «дійсно з розуму зійдеш від цих пансіонів, шкіл, ліцеїв», тоді як усім
добромисним людям зрозуміло, що вони є розсадник освіти, розуму і моральності...
3) Хто його переконав чи з якого приводу він осмілився написати, що в педагогічному С.-
Петербурзькому інститутові «вправляються в розколах і невірі професори», і стверджувати це
тоді, коли відомо, що в педагогічному інституті виховувалися його начальники: перший член
Прутковський і другий Корбелецький. І на яку рідню він натякає, коли стверджує, що ніби-то,
випускники (інституту – авт.) здатні бути лише підмайстрами в аптеці, тому що в нього вступають
тільки для закінчення вищих наук, і, отже, таким звинуваченням кого він пасквільно засуджує.
ЖАНДАРМА СПРИЙНЯЛИ ЗА ШПИГУНА, бувальщина
Нещасливим вечором 25 червня 1822 року шинку під Києвом, який за посадою ревізував Федір
Іванович, заглянув молодик. Обряджений в калмицьку бурку легінь мав хвацько закручені вуса і
«клаптик волосся на нижній губі, яке носять іспанці та іноземні шарлатани». Відвідувач тримався
розбещено, що зовсім не сподобалося Федору Івановичу, котрий на той момент уже добряче
«наревізувався». Тицьнувши пальцем в медаль, що блищала на його грудях, він зажадав належної
пошани до своєї персони.
На це розв’язний легінь розреготався:
– Це гівно, я насратьина неї хотів!
– Крути його! – гучно закликав Федір Іванович трьох своїх товаришів по чарці, і ті зграєю соколів
налетіли на гостя. Молодик сторопів, перелякався і спробував пояснити своє ім’я і звання
французькою.
«Почувши іноземну мову, – пояснювався пізніше письменник, – ми прийняли його за ворожого
шпигуна». Легіня відлупцювали, зв’язали і відвезли до поліцейського справника, де посадили на
ланцюг! При допиті в поліції, виявилось, що затриманий не просто російський дворянин – він ще й
служить в жандармах.
Випадок мав фатальне значення не лише для кар’єри, а й усього подальшого життя Федора
Івановича.
