КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Украинцев Емельян [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

УКРАЇНЦЕВ Омелян Гнатович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Державний діяч, дипломат.

З дворянської родини.

Народився в 1640 (1641?) р.

Помер 12 (23) вересня 1708 р. в м. Егері (Угорщина). Похований на місцевому цвинтарі.

Виконував обов’язки піддячого (1672-1675), дяка (1675-1681) Посольського приказу, думного дяка

(1681-1696) – де-факто члену уряду, домового дяка (1696), що передбачало безпосередньо

обов’язки царського секретаря.

Брав участь в посольстві до польського короля Яна Казимира у Львів (1662), був посланником в

Швеції, Данії та Голландії (1672-1673). Очолював Посольський приказ (1689-1699), виконував

обов‘язки посла в Туреччині (1699-1700), керував Провіантським приказом (1702-1706), разом з

князем В. Довгоруким був послом у Польщі (1707-1708), де комісарив на Люблінському сеймі.

Саме У. їздив на переговори з гетьманом України І. Самойловичем щодо спільних дій проти тур-

ків (1679).

Наш земляк брав безпосередню участь у підготовці акту про відміну намісництва (1682), укладен-

ні Андрусівського перемир‘я (1667), а потім і «Вічного миру» (1686) з Польщею. Саме завдяки йо-

го дипломатичному вмінню вдалося заключити вигідну для Російської імперії «Константинополь-

ську мирну угоду» на тридцять років (1700) з Туреччиною, за що У. ушанували званням думного

радника. Між іншим, аби партнери були зговірливішими, У. відправився в Туреччину на борту 46-

гарматного корабля «Фортеці» у супроводі цілої ескадри, флагманом якої «Апостолом Петром»

командував сам цар.

Коли постала проблема замирити австрійського імператора Йосипа IV з угорським князем Ф. Ра-

коці, в Буду направили У., де він і помер.

Наш земляк мав вотчини як мінімум в Московській та Рязанській губерніях. У самій Білокам’яній

збереглися кам’яні палати У. в Хохловському провулку. В маєтках Озяци і Ішейки за його кошт

було зведено три храми (1668; 1678; 1695).

В 1704 р. за користолюбство його засудили до побиття палицями й змусили виготовити 1400 голо-

вних уборів для Семеновського та Преображенського полків.

У м. Егер (Угорщина) на честь нашого земляка встановлено меморіальну дошку (2002).

Серед друзів та близьких знайомих У. – царі Олексій Михайлович, Федор Олексійович і Петро

Олексійович, В. Долгорукий, Досіфей, Ю. Урусов, В. Голіцин, С. Толочанов та ін.

***

ЧЕРЕПАХА – НЕ ЗАЄЦЬ

, з життєвого кредо О. Українцева

Черепаха зайцю не попутниця.

ПОЛЯКИ ОЧІКУЮТЬ ХАБАРІВ, з листа О. Українцева Г. Головкіну

Підканцлер мені говорив приватно, що нині у війську коронному після гетьманів найсильніша

людина в слові і справі люблінський воєвода Тарло, який сам просив у великого государя

милостивого піклування, а саме, по-перше, щоб дали йому грошей, по-друге, щоб призначено було

йому місце в Росії на всякий потрібний випадок, коли шведи візьмуть верх; по-третє, щоб йому в

цьому місці дали будинок, двір і прожиток... Іон, підканцлер, ...пропонує, аби тому воєводі

послана була платня, бодай 2000 рублів...

ПЕРЕМОВИНИ ТРИВАЛИ КІЛЬКА МІСЯЦІВ, з книги М. Костомарова «Російська історія в

життєписах її найголовніших діячів»

Залишений союзниками, Петро спорядив у дорогу Омеляна Гнатовича Українцева, давши йому

наказ домагатися від Туреччини миру на таких умовах, щоб за Росією неодмінно залишився Азов

та інші завойовані міста і щоб Росія не платила щорічної данини кримському ханові. …Петро

побоювався, що турки не пропустять російський корабель через Керченську протоку і зважився

супроводжувати його сам з сильної ескадрою.

Дійсно, турецький адмірал, який стояв у Керчі, і керченський паша не хотіли пропускати

російський корабель, і запропонували посланцям зійти на берег і далі добиратися суходолом.

Проте, коли посол навідріз відмовився, дозволили російському кораблеві дістатися

Константинополя морем, але під конвоєм турецьких кораблів.

…Росіяни були у Константинополі 28 серпня 1699 року, де стали на якір безпосередньо навпроти

султанського сералю. Переговори тяглися кілька місяців. Турки домагалися повернення

новозавойованих міст і знищення тих, котрі Петро встиг побудувати на Азовському морі

(Таганрог, Павловськ і Міус), і настоювали на виплаті хану данини.

Нарешті, після довгих суперечок дійшли наступної угоди: всі містечка на Дніпрові зрити і простір

від Запорізької Січі вздовж Дніпра до витоку залишити порожнім. Взамін за царем залишали Азов

і містечка, недавно зведені на Азовському морі.

Росія відмовилася платити данину хану, з чим турки погодилися.


ТРИЧІ ЖАЛУВАЛИ ЗЕМЕЛЬНИМИ УГІДДЯМИ, з інтернет-сайту Міністерства іноземних

справ Росії

Уперше ім’я молодого піддячого згадується1665 р.; через сімох років Українцев переходить на

службу до Посольського приказу, який відав дипломатичними контактами Росії з зарубіжними

сусідами. В його стінах він пропрацював майже чотири десятиліття.

…У 1681 р. Українцев став головним у наказовій ієрархії й у чині думного дяка ввійшов до складу

Боярської думи.

…Українцеву довелося брати участь у військових діях – в ролі командира полку, сформованого з

піддячих, коли в 1689 р. трьохсоттисячна російська армія вдруге ходила походом на Крим.

Командував нею князь Голіцин… Похід був не зовсім вдалим. …Не тільки його (Голіцина – авт.), але й думного дяка звинуватили в непрофесійному командуванні.

«Не поклади, государ, на мене гніву за те, що зухвало написав тобі, тому що справді так було; і я

звертаюся, оскільки моя посада велить здоров’я твоє, государя мого, оберігати», – писав

Українцев Голіцину.

…Заслуги Українцева були оцінені дуже високо. Тричі, 1687, 1693 і 1701 рр., його обдарували

значними земельними угіддями (втретє – цілою підмосковною волостю з декількома селами).


СПОВІЩАЮ ПРО НАШ ПРИЇЗД, лист О. Українцева кошовому отаманові К. Гордієнкові

Божою милістю Найсвітлішого і державного Великого Государя Царя і великого князя Петра

Олексійовича, всея Великої, Малої і Білої Русі Самодержця і багатьох Держав, і земель, східних і

західних, і північних, отчича і дідича, і спадкоємця і Государя і власника: Думний дяк і

порубіжний комісар і намісник каргопільский Омелян Гнатович Українцев з почтом:

Його царської пресвітлої величності Війська Запорізького Низового отаману кошовому, пану

Костянтину Гордієнку і всьому славному і преповажному війська запорізького низовому

старшому і меншому братству бажаючи здоров’я і в усьому вдачі, і …приятельське направляємо

вітання;

У відповідності до недавно посланого нашою милістю листа …про …його царської величності

справи, ясновельможний Пане Гетьману, нині повідомляю… і про нашу подорож з турським

комісаром для визначення земель і кордонів, які його царській величності належать… і Війську

Запорізькому Низовому, що в цьому краю базується… А щоб лист вельможному Пану Гетьману

якнайшвидше до рук потрапив, цієї ж години посилаємо його з спеціальним нашим посланцем, Охтирського полку знатним товаришем Філоном Пододнею у супроводі двох супроводжуючих.

…Бажаємо доброго здоров’я, в усьому благополучного поводження, засвідчуємо нашу приязнь, і

перебуваємо;

Вашій милості найкращі приятелі і братія

Омелян Українцев.

З ріки Бешки


Григорій Карпович,

Дмитро Максимович.

Травня 1705 року.

ДІАЛОГ ЗАЙШОВ У ГЛУХИЙ КУТ, з дослідження В. Мільчева «Кордони Війська

Запорізького та діяльність російсько-турецької межової комісії 1705 р.»

Спроба розмежування кордону між російською та турецькою державами у 1704–1705 рр.

викликала обурення не тільки запорозьких козаків, але й кримських татар та ногайців

За таких умов розпочалася діяльність комісії навесні 1705 р.

…Достеменно відомо, що вже на початку березня думний дяк О. Українцев прибув до Батурина, в

якому й перебував до першої декади квітня. Тут відбулися консультації та наради з

представниками гетьманської адміністрації з приводу майбутньої демаркації кордонів.

З Батурина російський комісар виїхав до Гадяча, в якому провів майже місяць, аж поки ним не

було отримано від Петра І наказу вирушати до місця проведення комісії. Відомо, що з Гадячу О.

Українцев, у супроводі конвою з московських стрільців, слобідських та гетьманських козаків, вирушив до Києва, звідки Дніпром спустився до Мишуриного Рогу.

…Спроба дійти спільного знаменника у переговорах зазнала повного фіаско. Отримання К.

Гордієнком царської грамоти, яка підтверджувала повноваження О. Українцева у справі

розмежування кордону з Туреччиною та загрожувала всілякими карами у разі непокори та

спротиву, остаточно затвердила його, січову старшину та все Військо у думці про те, що вірна та

хоробра служба запорожців цареві, у кампаніях 1696 -1699 рр., була марною тратою часу. Участь у

взятті Кизикерменю, Ісламкерменю та інших турецьких фортець у пониззі Дніпра, яка мала б

гарантувати врахування інтересів Війська під час переговорів із турками, було швидко забуто.

В останньому листі К. Гордієнка до О. Українцева, датованому 28 червня, наголошувалося, що

попри отримання царської грамоти, Військо впевнено в абсолютній не легітимності та шкідливості

розмежування кордону. Після цього кошовий обірвав будь-які стосунки не тільки з О.

Українцевим, а й з іншими представниками російської влади.

Очевидно, що в цей час керівництво Війська знаходилося в шоковому стані – чергового разу було

брутально зневажені його права та свободи. Якщо зведення на території Запорожжя фортець у

Богородичному та Кам’яному Затоні мало бодай формальні законні підстави (з огляду на

сюзеренітет Росії над Запорожжям), то віддача найкращих промислових земель споконвічним

ворогам взагалі не вміщувалася в уяві.

…Діалог О. Українцева з К. Гордієнком зайшов у глухий кут. Адже він, фактично, вівся «різними

мовами» – між носіями двох діаметрально протилежних культурних традицій. Думний дяк О.

Українцев представляє Російську державу, з її традиційними світоглядними та етичними нормами: повна покора волі царя та, взагалі, начальства; переважання інтересу державного над інтересами

народними та приватними; повага до писаного, а не усного слова. Кошовий отаман К. Гордієнко, навпаки, є уособленням демократичної культури прикордонної спільноти. Культури традиційної, консервативної, архаїчної.


МАЙСТЕР ДИПЛОМАТИЧНОГО БЛЕФУ, з роману О. Толстого «Петро I»

Соломон з посмішкою відкрив коряві ясна:

– Омеляне Гнатовичу, я вам – щирий друг... Вдалося мені провернути справу, – великий візир хоч

завтра підпише мир. Бакшиш треба дати декому...

– Що ж, бакшиш – справа десята... Ти ж ось що скажи великому візирові: чекаємо ми тут лише

попутного вітру. Буде мир – добре, не буде – нам ще краще... А миру бути такому... Дніпровські

міста ми розоримо, як умовилися... Але замість них навколо Азова будуть російські землі на

десять днів верхового шляху. Це твердо...

Соломон, злякавшись, як би зовсім бакшиш не пішов від нього, – росіяни, по всьому, знали

більше, ніж треба, – схопив посла за рукави. Почали сперечатися. Пішли в каюту. Памбург, знаючи, як багато очей дивиться в підзорні труби на «Фортецю», послав матросів на щогли –

нібито готувати вітрила до походу. Омелян на хвилину з’явився з каюти.

– Іване Івановичу, одягнися, у місто поїдемо.

І незабаром сам вийшов при перуці й шпазі. Соломон підхопив його за лікті, коли спускалися

трапом.

На другий день мир був підписаний.


ПОКАЗУВАВ ЯЗИКА, з роману О. Дорофєєва «Шлях наш далекий»

Відчуваю, задумав Мехмет-ага чорну справу. Треба посла попередити.

– Занапастять нас турки! – почав я без передмов.

– Что за дурниці?! – не вірить Українцев. – Звідки такі дані?

– Барабан мій віщий – все знає наперед.

З цікавістю подивився на мене посол, потім на турецькі приземисті човни.

– Швидше всього, Іванку, обидва ви – і барабан, і барабанщик – йолопи царя небесного.

Думаю я також, що ти, Іванко, відставної кози барабанщик! Не буду всього говорити,що

про тебе думаю. Проте береже Бог береже!

І наказав Омелян Ігнатович капітанові Памбургу поставити всі вітрила.

Леле, якою швидкохідною стала наша «Фортеця»! З попутним вітром пурхала над

хвилями, мов ластівка.

Мехмет-ага гатив з гармат – сигналив, щоб ми почекали конвой. Але куди там!

«Фортеця», не зменшуючи ходу, мчала вперед.

– Тортуга! Тортуга! – волав з корми Омелян Українцев.

І, чесно зізнаюся, – не чекав такого від посла – показував туркам язик.

Незабаром ваговиті турецькі кораблі скривджено зникли з поля зору.