КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Кайданов Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КАЙДАНОВ Іван Кузьмич


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, історик, педагог.

З родини церковного служки. Батько, Кайданов К., – дяк.

Народився 8 лютого 1782 р.

Помер 9 вересня 1843 р.

Закінчив духовну семінарію при Києво-Могилянській академії (1801), Петербурзький

педагогічний інститут (1807), стажувався в Геттінгенському університеті (1808-1811).

Працював учителем Переяславської семінарії (1801-1802), викладачем Царськосільського ліцею

(1811-1841).

Член-кореспондент Імператорської академії наук (1826).

Заслужений професор історії Імператорського Олександрівського ліцею.

Член Вільного товариства любителів словесності, наук і мистецтв (1819).

Почесний член Вільного товариства любителів словесності, наук і мистецтв (1823).

Кавалер орденів св. Ганни і св. Володимира.

Спеціалізувався з проблем загальної і російської історії.

Друкувався в журналі «Син Вітчизни».

К. – автор книг «Основні засади загальної політичної історії. Ч. I. Стародавня історія» (1814),

«Керівництво до пізнання загальної політичної історії. Ч. 1. Стародавня історія» (1817), «Коротке

зображення усесвітньої історії» (16-е видання – 1821), «Зображення історії держави російської» (4-

е видання – 1829), «Короткий виклад дипломатії російського двору з часу сходження на престол

будинку Романових» (1833).

Перу нашого земляка також належать стаття «Звільнення Швеції від тиранії Хрістіана II, короля

данського», книги «Хронологічна і синхронічна таблиця достопам’ятних подій, в трьох частинах»,

«Витяги з рукописних історичних лекцій».

Низка праць історика переведені і видані французькою, німецькою, польською, румунською

мовами.

Серед друзів та близьких знайомих К. – О. Пушкін, О. Куніцин, М. Тургенєв, В. Малиновський, Ф.

Ельснер, І. Шульгін, С. Чиріков, В. Теппер де Фергюсон, М. Пілецький-Урбанович, І. Кочетов, Я.

Карцов, Ф. Калинич, О. Іконников, І. Фрід, О. Галич, М. Воронцов, Г. Лапченко, Є. Енгельгардт та

ін.


***

ХТО БРЕШЕ,

з життєвого кредо І. Кайданова

Чи бреше той, хто говорить про себе, що він бреше?

НЕ ТАК СТАЛОСЯ, ЯК ГАДАЛОСЯ, з листа І. Кайданова Я. Карцову від 1 липня 1836 р.

Милостивий государ Яків Іванович!

За цим ставлю собі в найсвятіший борг донести Вам, Милостивий Государю, чутливу подяку за

старанне старання, яке Ви побажали надати з предмету зарахування однієї з доньок моїх

казеннокоштним пансіонером. Хоча цього й не сталося, проте я непохитно впевнений, що Ви, Милостивий Государю, з Вашого боку благоволили, в цьому випадку, зробити все те, що властиве

Вам прагнення до добродійності вселити Вам могло. Тому чи можу не бути щиро Вам вдячним?

Одне вже бажання Ваше приймаю я за виконання на мою користь.

З дійсним високошануванням і довершеною відданістю маю честь бути Вашим, Милостивий

Государю, найпокірнішим слугою

Іван Кайданов

Царське Село.


ПІДРУЧНИК ВИТРИМАВ 16 ВИДАНЬ, з статті Г. Половцова «Не зважаючи на істотні

недоліки»

З 1823 по 1826 рр. Кайданов був членом комітету для розгляду книг, що використовуються в

Пажеському і кадетських корпусах. З 1835 по 1838 рр. – вів заняття в Училищі правознавства як

наставник з викладання загальної і російської історії, одночасно залишаючись і членом

педагогічної ради.

З своїх лекції з географії Кайданов склав книгу, видану Головним правлінням училищ.

Статистику Кайданов читав за власними нотатками.

При філософському огляді фактів усесвітньої історії він користувався витягами з творів Боссюета, Феррана і Гердера. Самостійного освітлення висловлюваних фактів Кайданов не в змозі був дати; його власні переконання не відрізнялися глибиною чи силою думки.

...Він мав велику популярність як автор низки навчальних посібників із загальної і російської

історії. Не зважаючи на деякі істотні недоліки цих підручників – як невідповідність у викладі

подій неоднакового історичного значення, згадки про осіб, котрі не заслуговують місця в

загальній історії, і пропуск таких діячів, котрі складають епоху в історії наук і мистецтв, – книги

його, за майже повною відсутністю подібного роду видань, користувалися найширшим

розповсюдженням в учбових закладах і до появи праць Смарагдова і Шульгіна залишались чи не

єдиним скільки-небудь задовільним навчальним посібником. Багато з цих підручників витримало

5, 6, а одне навіть 16 видань!


СТАВАВ ВСЕ ПОМІРКОВАНІШИМ, з дослідження Ю. Бідулі «Іван Кузьмич Кайданов»

Іван Кузьмич Кайданов, ад’юнкт-професор історичних і географічних наук, викладав історію, географію і статистику. Він, як і Куніцин, читав лекції з своїх записів, використовував різні

історичні праці західноєвропейських авторів.

Так само як Малиновський і Куніцин, Кайданов засуджував деспотизм, квітучий стан Греції

приписував політичній свободі її громадян, падіння Риму пов’язував з посиленням рабства і

насильства. Він говорив про високий патріотизм, про відчуття національної гордості, захоплювався подвигами стародавніх, тих, хто самовіддано захищав вітчизну.

У своїх лекціях Кайданов, як Куніцин і Кошанський, використовував знамениті «Плутархові

порівняльні життєписи славних мужів». Видання це в перекладі з грецького Дестуні стало згодом

настільною книгою декабристів. Лекції Кайданова, живі і цікаві, поза сумнівом, залишили слід в

пам’яті Пушкіна як майбутнього історіографа.

З часом погляди Кайданова стають все помірнішими, і поступово він відходить від своїх

критичних позицій.


МАЛОРУСЬКА ГОВІРКА, зі спогадів М. Бєлуха-Кохановського

З великою пошаною ми ставилися до поважного літами професора історії Кайданова, який читав

нам Герена у власному надрукованому перекладу. Мізерні дані, котрі викладалися своєрідною

малоруською говіркою, доповнювалися читанням історичних книг. Історія була у нас у великій

шані.


НЕ ТАК ПИШУТЬ ІСТОРІЮ, з «Щоденника в’язня» В. Кюхельбекера

Доброго нашого І. К. Кайданова історичний склад ні на що не схожий. З його усесвітньої історії,

...в якому він описує війну 1812 року: тут при імені кожного російського генерала декілька

риторичних епітетів і додатків, – той наш Децій, той Фабій, а той Епаминонд, інший безтрепетний

герой, готовий всім жертвувати заради слави, третій мудрий, прозорливий вождь, словом, жоден

не пропущений без належної йому честі.

Не так пишуть історію.


ХИТРУН З КРУТІЙСЬКИМ ПОГЛЯДОМ, з повісті Ю. Тинянова «Юрій Миколайович

Пушкін»

Учителя історії Кайданова ніхто не любив. Вся його істота, огрядна і приземкувата, не мала

нічого люб’язного. Він ходив, перевалюючись з боку на бік, і у всьому зберіг відбиток

Переяславської семінарії, в якій до ліцею викладав.

Він був хитрим, а очі його – крутійськими. Він був озлоблений – вихованці, через яких доводилося

приховувати семінарські звички, стомлювали його.


СПОГАДИ СУЧАСНИКІВ – ЗАНАДТО СУПЕРЕЧЛИВІ, з розвідки Ф. Кічатова «Кайданов»

Про Івана Кузьмича Кайданова... маємо найсуперечливіші спогади сучасників. Одні його хвалили, інші називали нездарою. Яким він був насправді?

За записами його лекцій, зробленим ліцеїстом О. М. Горчаковим, Кайданов – неабиякий історик і

педагог. Він не був бійцем, подібно О. Куніцину. Через свій характер він цурався прямих висловів

щодо тих чи інших політичних подій, проте завжди прагнув аналогіями та іносказаннями довести

до свідомості ліцеїстів свої «крамольні» думки.

На лекціях з географії, наприклад, він із співчуттям акцентував увагу учнів на тих країнах, де

влада перебувала в руках парламенту чи сейму. Його лекції мали великий вплив на розвиток

вільнодумства юних ліцеїстів.

У роки війни, як пише в своїх спогадах І. І. Пущін, «читалися безперервно російські і іноземні

журнали за безугавних пересудів і дебатів. ...Професори приходили до нас і навчали нас стежити

за ходом подій, пояснюючи, нам недоступне». Одним з тих, хто частіше за інших розмовляв з

ліцеїстами в ці дні, був професор Кайданов. Супротивник рабства і деспотизму, він прагнув

виховувати в ліцеїстах високі патріотичні відчуття, національну гідність і громадянськість.

Про те, що професор Кайданов з перших років перебування Пушкіна в ліцеї відзначив його

неабиякі обдарування і всіляко заохочував їх, красномовно говорять записи про Пушкіна, зроблені

ним в «Відомостях про дарування, старанність і успіхи вихованців». Читаймо:

«1811 рік

Дарувань дуже хороших, досить старанний, успіхів дуже хороших».

«1812 рік

Досить хороші успіхи треба приписати більше його обдаруванням, ніж старанності. На запитання

відповідає задовільно, за неуважністю ж своєю вимагає строгого нагляду, і тоді можна чекати від

нього прекрасних успіхів».

«1814 рік

За незначної старанності має дуже хороші успіхи, і це повинне приписати виключно прекрасним

його даруванням. Поведінка жвава...».

У цих характеристиках впадає у вічі не тільки пошана викладача до обдарування учня, а й

очевидна цікавість учня до предмету історії, а, отже, і до того, хто його викладав.


ПАН ХУДОБИНА, з книги Н. Ейдельмана «Прекрасний наш союз»

Ліцеїсти згадували про одну сміховинну дивина свого історика: звертаючись до когось він слово

«пан» завжди ставив після прізвища: Корф-пан, Пушкін-пан, тощо.

Ввічливий з тямущими, здібними учнями, він немилосердно лаяв поганих і особливо не терпів

ледаря Ржевського: «Ржевський-пан, животина-пан, худобина-пан».


НЕ РАДЖУ ЗАЙМАТИСЯ ТАКОЮ ПОЕЗІЄЮ, з книги І. Пущіна «Нотатки про Пушкіна»

Сиділи ми з Пушкіним якось увечері в бібліотеці біля відчиненого вікна. Народ виходив з церкви

після всеношної; у натовпі я помітив стареньку, яка, про щось гаряче жестикулюючи, міркувала з

молодою дівчиною, дуже хорошою. Серед базікання я говорю Пушкіну, що цікаво б знати, про що

вони так гаряче, йдучи з молитви, сперечаються?

Він майже не звернув уваги на мої слова, проте вдивився у вказану мною пару і наступного дня

зустрів мене віршами: «Від всеношної звечора йдучи додому»...*

– Ось що ти примусив мене написати, люб’язний друже, – сказав він, побачивши, що я дещо

замислився, вислухавши вірші, закінчення яких мене вразило.

У цю хвилину підійшов до нас Кайданов, ми збиралися до його класу. Пушкін і йому прочитав

свою оповідку. Кайданов узяв його за вухо і тихенько промовив:

– Не раджу вам, Пушкін, займатися такою поезією, особливо комусь її читати..

* Пропонуємо повний текст вищезгаданого «хуліганського» вірша О. Пушкіна:

От всенощной вечор идя домой,

Антипьевна с Марфушкою бранилась;

Антипьевна отменно горячилась.

«Постой, – кричит, – управлюсь я с тобой;

Ты думаешь, что я уж позабыла

Ту ночь, когда, забравшись в уголок,

Ты с крестником Ванюшкою шалила?

Постой, о всем узнает муженек!».

– Тебе ль грозить! – Марфушка отвечает:

Ванюша – что? Ведь он еще дитя;

А сват Трофим, который у тебя

И день и ночь? Весь город это знает.

Молчи ж, кума: и ты, как я, грешна,

А всякого словами разобидишь;

В чужой п... соломинку ты видишь,

А у себя не видишь и бревна.

ЩЕ РАЗ ПОВТОРЮЮ, з «Ліцейського щоденника» О. Пушкіна

Вчора не гасили свічок; проте співали куплети вголос: «Бери собі гульвісу». Запишу, що можу

згадати:

На Кайданова

Потише, животины!

Да долго ль, говорю?

Потише – Бомгольм, Борнгольм,

Еще раз повторю.