ЗАПОЛЬСЬКИЙ Іван Іпатович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник, перекладач.
З родини священика.
Народився в 1773 р.
Помер 20 грудня 1810 р. (1 січня 1811 р.) в м. Казані Казанської губернії Російської імперії (нині –
столиця Республіки Татарстан РФ).
Навчався в Севській і Бєлгородській духовних семінаріях, Києво-Могилянській академії, закінчив
Московський університет (1796-1799).
Працював викладачем Казанських гімназії (1799-1804), університету (1804-1810).
Друкувався в журналах «Приємне з корисним», «Іппокрена».
Як літератор дебютував в журналі «Приємне з корисним» одою «Совість» (1797).
Потім настала черга вірша «Пісня божеству», статті «Оптимізм світу», нарису «Візник» усі –
(1798), есе «Міркування про самолюбність» (1815).
Перу нашого земляка також належать оповідання «Квітня перше число», повісті «Обдурений
мудрець», «Бажана зустріч», «Чарівник» (усі – 1798).
Переклав «Смерть Сократа» із «Розмов» Платона.
Серед друзів та близьких знайомих З. – Д. Зіновієв, В. Підшивалов, Г. Карташевський, О. Попов, Е. Еверсман, Л. Левицький, М. Мусін-Пушкін, І. Яковкін та ін.
***
ЗИСК – АМОРАЛЬНИЙ
, з життєвого кредо І. Запольського
Навчіться засновувати свою моральність не на інтересі.
ОТРУТА – ЛІКИ ВІД ЖИТТЯ, з перекладу «Смерті Сократа»
Сократ, зігнувши ногу, став потирати її рукою і, звертаючись до нас, сказав: «Ось, друзі мої,
дивовижна річ, як задоволення пов’язане із стражданням! Мені було боляче від кайданів, а зараз, коли їх зняли, я відчуваю особливе задоволення. Ймовірно, боги, бажаючи примирити дві
протилежності – страждання і задоволення, зв’язали їх ланцюгом, так що не можна відчувати одне
без іншого». Сократ хотів ще сказати щось, але, угледівши, що Крітон тихо розмовляє з кимсь за
дверима, запитав, про що йде мова.
– Той, хто має дати тобі отруту, – сказав Крітон, – говорить, що тобі треба говорити якомога
менше. Він стверджує, що ті, хто розмовляє перед прийняттям отрути, розпалюються, і тоді отрута
діє слабо, і доводиться пити удвічі і втричі більше.
– Ну що ж, – сказав Сократ, – вип’ємо й удвічі і втричі, якщо знадобиться... Як мені не шкода
розлучатися з вами і засмучувати вас, я не можу не вітати смерть, як здійснення того, чого я досяг
протягом життя.
– Але для того, щоб це було так, – сказав на це Кевіс, – треба бути упевненим, що душа,
залишаючи тіло, не руйнується і не гине, як якась пара чи дим: добре було б ...знати, що це так.
Але біда в тому, що не можна бути в цьому упевненим.
– Це правда, – сказав Сократ. – не можна бути цілком упевненим, проте існує велика імовірність, що це так. ... Життя не може боятися смерті, і смерть є лише відродженням до нового життя.
– ...Як тебе поховати?
– Як хочете, – відповів він і, посміхнувшись, додав: – Я все-таки, друзі мої, не можу переконати
Крітона в тому, що Сократ – це тільки той, хто зараз розмовляє з вами, е не той, кого він через
деякий час побачить нерухомим і холодним.
...Холод доходив вже до нижньої частини живота, коли Сократ, раптом розкрившись – тому що він
був накритий, – сказав своє останнє слово:
– Не забудьте принести Асклепію в жертву півня.
Очевидно, він хотів цим сказати, що він вдячний богові лікарської науки, який за допомогою
винайденого ним засобу вилікував його від життя.
УЯВЛЯВ СЕБЕ ФІЛОСОФОМ, з довідки А. Севастьянова «Запольський Іван Іпатович»
Висловлює концепцію «поганого натурморфізму», розглядаючи сили природи як головні атрибути
бога, стверджує, що справжня віра виключає марновірства, за які він засуджує всі шари
суспільства.
...Схильний до критики сучасних порядків, але не є прихильником соціальних змін, покладаючи
всі надії на зміни етичні. Так, в оповіданні «Квітня перше число» зображає суддю, який обдурив
довірливого селянина. Оповідання закінчується узагальненням: «Досліди доводять, що немає
жодного випадку в суспільних ухвалах і установах, куди б не вкрадалося зловживання».
У статті «Оптимізм світу» популяризував основні положення моральної філософії І. Канта,
протиставляючи скептицизму сучасних вільнодумців вчення про чисту моральність: «Лише
чеснота є верховною нашою метою». Особисту чесноту проголошував панацеєю від суспільних
хвороб ... одночасно полемізуючи з просвітницькими концепціями «розумного егоїзму»: «Буйні
вільнодумці! ...Чесноту ваша зведе вас на верх благополуччя».
Вплив кантіанства відчувається також в нарисі «Візник»: З. наводить в ньому розмову з простим
мужиком, який за допомогою виключно «натуральної грубої своєї логіки» склав собі «систему
моральності, засновану на найтонших початках», і всім серцем «приліплений до чесноти». Втім, за
найближчого розгляду «система моральності» візника виявляється пропагандою упокорювання і
«чесної бідності».
Потрапивши до Казані, оженився на Н. П. Єлагіній і зайнявшись облаштуванням маєтку, відійшов
від белетристики, але зберіг інтерес до філософії, або, як відзначив С. Т. Аксаков, «мав претензію
славитися філософом».
У 1804 році З. представив в Міністерство народної освіти свою дисертацію «De summo bono»
(«Про вище благо»), схвалену Дерптським університетом. У 1808 р. ...висуває проект тижневика
«Казанські вісті», який збирався видавати разом з Д. II. Зіновієвим (почав виходити лише з 1811).
ПЕРШИЙ ЗАВІДУВАЧ КАФЕДРОЮ, з «Історії Казанського Імператорського університету за
перші сто років»
1805 р. 24 лютого. Почалося читання лекцій, зокрема з фізики. Кафедри фізики і астрономії
створені на базі фізичного і астрономічного кабінетів Казанської гімназії. Викладач гімназії,
випускник Московського університету Іван Іпатович Запольський став першим викладачем фізики
і астрономії в університеті і першим завідувачем кафедрою фізики.
Працюючи в університеті, він почав проводити метеорологічні спостереження.
ПЕРШИЙ ВИКЛАДАЧ АСТРОНОМІЇ, з статті «Становлення і розвиток казанської
астрономічної школи» на ksu.ru
Викладання астрономії в Казані сягає своїм корінням аж до місцевої гімназії, на базі якої і
відкрили університет, котрий отримав від неї як всю матеріальну частину, так і склад викладачів
та слухачів.
Фізичний кабінет гімназії, очолюваний досвідченим старшим вчителем фізики і змішаної
математики Іваном Іпатовичем Запольським, мав низку астрономічних інструментів, переданих
згодом кафедрі астрономії нового університету.
...І. І. Запольський ...стає першим викладачем астрономії новоутвореного університету. Не
зважаючи на слабке здоров’я, викладанню астрономії він присвячував достатньо багато часу. Курс
уже був на більш високому рівні, ніж в гімназії, ...включав і теорію оптичних інструментів (з
практикою), фізичну астрономію, теорію приливів і відливів морських вод тощо.
Цікавий факт: одним з перших слухачів Запольського були Микола Лобачевський і його брат
Олексій.
БІЛЯ ВИТОКІВ МЕТЕОРОЛОГІЇ, з кореспонденції С. Захарова «Гідрометслужбі Республіки
Татарстан – 75 років!»
Історія гідрометеорологічних спостережень в м. Казані бере свій початок у 18 сторіччі і пов’язана
з роботою Великої Північної експедиції, очолюваної Берінгом. У 1733 році учені-академіки,
проїжджаючи через Казань на схід, організували в міській школі метеорологічні спостереження.
Казань – друге після Санкт-Петербурга місто, в якому почали спостерігати за погодою.
У 1744 р. систематичні спостереження припинилися і були відновлені лише з відкриттям в 1805
році при Казанському університеті метеорологічної станції під керівництвом професора фізики І.
І. Запольського. Вважається, що з того часу бере початок метеорології як науки, оскільки
спостереження велися ретельно, а результати обговорювалися на Раді університету.
ЧУДОВА МОЛОДА ЛЮДИНА, зі «Спогадів» С. Аксакова
Протягом всього цього року моя мати постійно листувалася ...з Василем Петровичем
Упадишевським. Сталося багато змін в казанській гімназії: директор Пекен і головний наглядач
Камашев вийшли у відставку; посаду директора виправляв старший вчитель російської історії Ілля
Федорович Яковкін, а посаду головного наглядача – Упадишевський.
Переговоривши з новим директором і інспектором, Василь Петрович повідомив, що я можу тепер,
якщо моїм батькам завгодно, не ставати казенним гімназистом, а вступити власним коштом і
мешкати у когось з вчителів; що є двоє відмінних молодих людей: Іван Іпатич Запольський і
Григорій Іванич Карташевський, обидва з Московського університету, які живуть разом,
наймають великий будинок, беруть до себе пансіонерів, утримують їх чудово і плату беруть
помірну. Батько і мати дуже зраділи таким звісткам...
ЗОЛОТІ РУКИ, з роману Д. Тарджеманова «Срібна підкова»
Хлопчики боязко зійшли на високий ґаночок між колонами, пройшли повз сивого солдата-
інваліда, що стояв біля входу, і потрапили до просторого парадного вестибулю, освітленого
верхнім скляним куполом.
...Біля великих вікон, які виходили на Воскресенську вулицю, вони побачили декількох дорослих.
За довгим столом, накритим зеленою суконною скатертиною, сидів немолодий вчитель з червоним
доброзичливим обличчям. Трохи далі, біля класної дошки, розташувалися дві ...персони в
мундирах з темно-синього сукна і з яскраво-сріблястим шиттям на комірах. Один з них щось писав
на дошці і говорив рівним спокійним голосом. Він здавався енергійним, але сухим і строгим – все
в його рухах було розраховано, точно. Інший, навпаки, виглядав добрим. Він був нижчим за
першого і не такий худорлявий.
«Строгий» першим відмітив Лобачевських.
– Іване Іпатійовичу, мабуть, ті, про яких нам говорили... Брати Лобачевські? – запитав він,
підходячи до хлопчиків.
Саша кивнув.
– Значить, іспит триматимемо? – продовжував він, коли хлопчики боязко привіталися. – Дуже
добре. Давайте до столу... Хто перший?
Коля зробив крок вперед і назвав своє ім’я.
– Микола Лобачевський? Чудово... О, скільки ви книг принесли! Покажіть!
...У цей час з дверей, на яких була прибита мідна дощечка з написом «Інспектор Ілля Федорович
Яковкін», вийшов середнього зросту чоловік, років сорока, і швидкими кроками попрямував до
столу, вітаючись на ходу з присутніми легким кивком голови. Був він у чорному напівфракові, в
білому жилеті і синіх панталонах. Коля відзначив: дивна у нього, ніби плеската, голова, гладке
жирне волосся, уїдлива усмішка і совиний погляд.
– Почнемо, панове! – сказав той, що увійшов, глянувши на хлопчиків круглими зеленуватими
очима, потім додав, звертаючись до «строгого»: – Пан Карташевський, ви з Іваном Іпатійовичем
старшим займіться, – він кивнув на Сашу, – а ми з Левом Семеновичем випробуємо середнього...
...Комісія приймала. Дуже хвалили його і новий професор Фукс, і Евест, і Запольський. Він і в
скляній справі майстер: весь хімічний посуд, який ти бачиш, – його робота. Золоті руки!
