ГАЛЧЕНКОВ Федір Андрійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Видавець, перекладач. Першим на теренах Російської імперії видрукував твори Вольтера Гете і
Оссіана.
З дворянської родини.
Народився в 1757 (1758?) р.
Помер в кінці 1780-х рр.
Навчався в Академічній гімназії (з 1771), Академічному університеті (з 1779).
Служив півчим при дворі, перекладачем в Перекладацькій експедиції російської Академії наук, Колегії іноземних справ.
Переклав «Страждання юного Вертера» І. В. Гете (1780), проте прихильності читачів не отримав.
Успішніше перекладав наукові тексти з французької, німецької та латинської мов.
Заснував власну вільну друкарню (1782).
Помер молодим, залишивши вдові і двом синам гарні кошти на життя.
Серед друзів та близьких знайомих Г. – П. Богданович, В. Баранщиков, С. Домашнєв, І.
Рахманінов, Є. Вільковський, княгиня Голіцина, Ф. Брунков, І. Виноградов та ін.
***
ЗА ВАШІ ГРОШІ
, з видавничого кредо Ф. Галченкова
Будь-яка забагака за ваші гроші.
АНТИРЕЛІГІЙНА ЗБІРКА, з розвідки І. Баренбаума «Книжный Петербург»
1784 р. з друкарні Ф. А. Галченкова в Петербурзі виходить ...збірка «Алегоричні, філософські і
критичні твори п. Вольтера». Збірка відверто антирелігійна, підібрана із статей, що батожать
церкву, марновірство, фанатизм.
Книга припала до смаку читачам.
ВИДРУКУВАВ ВОЛЬТЕРА , з розвідки «Книга в Росії в другій половині XVIII ст.» на
media.utmn.ru
Після указу 1783 р. з появою друкарень в різних містах підвищилася питома вага провінційних
видань в книжковій продукції Росії. Найцікавіша діяльність друкарні відомого вольтер’янця,
сподвижника Новикова, поміщика І. Г. Рахманінова. «Моїй вітчизні працями моїми, за
можливістю, доставляти корисні книги» – так визначав свою мету сам Рахманінов.
У 80-і рр. він починає випускати твори Вольтера. Перші два томи друкувалися в друкарні Є. К.
Вільковського і Ф. А. Галченкова, третій том, – у власній друкарні Рахманінова, яку він придбав в
1788 р.
ДАВ РОСІЯНАМ УЯВЛЕННЯ ПРО ОССІАНА, з книги Д. Макферсона «Старовинна
європейська література»
Перші уривки з Оссіана і саме ім’я шотландського барда потрапили в російський друк у перекладі
роману Гете «Die Leiden des jungen Werthers», опублікованому анонімно під заголовком
«Пристрасті молодого Вертера» в 1781 р. (переклав з німецької Ф. Галченков).
Тут, в одному з листів Вертера, російські читачі зустріли його захоплений відгук на поезію
Оссіана, відгук, в якому Гете зумів передати і образну систему, і емоційно-етичний пафос
оссіанізму.
І яким би не був недовершеним переклад Ф. Галченкова, читачі могли з нього скласти деяке
уявлення про оссіанівську поезію. Щоправда, дійшовши до «Пісень в Сельмі», включених до
роману майже повністю, російський перекладач урізав їх до однієї сторінки, залишивши лише
кінець розповіді Арміна. Таке скорочення викликало докір рецензента «Санктпетербургського
вісника» (ймовірно, ним був сам видавець журналу Г. Л. Брайко), який відзначив: «Місця з
Оссіана, мабуть, з міркувань їх трудності п. перекладач залишив неперекладними».
...Докір цей знаменний: він показує, що на початку 1780-х років в Росії вже існувало певне коло
читачів (хоча, звичайно, ще вузьке), які цікавилися Оссіаном і знайомилися з ним, якщо не
безпосередньо, то через «Вертера» або за допомогою інших французьких і німецьких перекладів.
З ПОЗИЦІЙ СЕНТИМЕНТАЛІЗМУ, з статті Л. Геніна «Гьоте в російській критиці»
Російський сентименталізм орієнтується в першу чергу на ранню творчість Гете, в якому
русоїстичні тенденції виражені особливо виразно і яскраво. Надзвичайним успіхом користувався
«Вертер». Переклад роману, виконаний Ф. Галченковим, видавався двічі, в 1781 і 1794 рр. У 1796
р. вийшов в світ новий переклад І. Виноградова, повторно виданий 1816 року.
Роман Гете укріплював позиції російських сентименталістів, котрі прагнули затвердити в
літературі ідею природності, проголошували вищі права людського серця. Слід, проте, відзначити,
що сприйняття «Вертера» в творчості письменників того часу виражалося переважно в засвоєнні
його елегійних мотивів, загального меланхолійного тону. Бунтівний індивідуалізм гетівського
героя дворянський сентименталізм не приймав.
Загальне захоплення «Вертером» знайшло вираз в численних наслідуваннях і переробках.
ПЕРЕКЛАДАЧ – ПОСЕРЕДНІЙ, з статті І. Мартинова «Галченков Федір Андрійович»
Літературні здібності власне Ф. Галченкова виявилися вельми посередніми. Перекладач, як
наголошувалося в рецензії Г. Л. Брайко, «мало встиг» у спробі «зобразити думки вигадника і
зберегти красу його виразів» (мова – про «Страждання юного Вертера» І. Гете – авт.) і просто
пропустив в тексті роману цитати з поем Макферсона – Оссіана.
Роман був холодно зустрінутий читачами і погано розходився.
НАКЛАД РОЗІЙШОВСЯ ЗА ЛІЧЕНІ ДНІ, з книги Р. Штільмарка «Повість про мандрівника
російського»
В крамниці було тихо і тепло. З першого погляду на хазяїна, ще молодого, енергійного і
спокійного чоловіка, Василь його впізнав – це був молодший брат Матвія-книгопродавця,
змужнілий Іван Петрович Глазунов. Василя він не згадав, але привітно з ним заговорив. Він
розповів, що має намір не лише займатися книготоргівлею, а й друкарню власну завести,
звичайно, якщо фінанси дозволять. Потім Іван Петрович довідався про справи Василя,
колишнього постачальника фірми московських Глазунових.
Василь зітхнув і почав розповідати. Спершу Іван Петрович слухав з однієї ввічливості, потім
зацікавився, а заключну частину, щодо мети прибуття в Пітер, попрохав викласти докладніше.
Нарешті запитав:
– А рукопис, в якому ви описали свої пригоди, у вас з собою? Дозвольте глянути, чи він дуже
великий?
Нижньогородець видобув з валізи писання, які займали близько півсотні сторінок, поцяткованих
по обидва боки великим, нерівним почерком. Іван Петрович уважно заглибився в рукопис. Він
перегортав сторінку за сторінкою, зрідка робив схвальні зауваження, хитав головою...
– ...Ви, милостивий государю мій, давно з Туреччини повернулися?
– Та вже з півтора року.
– А там будучи, нічого не чули?
– Чи не про хмару, з якої дощу і грому не оминути? Мені про це кур’єр російський розповідав. Так
начебто обійшлося... без грози?
– Гм, якби обійшлося!.. Так ні, гроза збирається: як ми – бородавку з носа геть, так з тієї пори
султан воду і каламутить і каламутить! «Бородавкою на носі Росії» Потьомкін назвав кримського
хана, підвладного турецькому султану. Звільнення Криму російськими військами в 1784 році
послужили причиною російсько-турецької війни 1787 року. Ось чому може бути користь й від
вашої книжечки. Тільки потрібно, щоб видання було простонародним, щоб і міщанин, і купець, і
обиватель, і панянка міська могли прочитати з задоволенням про лиходійства їхні і про безвинні
страждання, яких ви зазнали.
– Щира правда, Захаре Костянтиновичу, книжечка виявиться корисною за нинішнім часом, –
сказав Глазунов. – І неодмінно ми її тиснемо, якщо вам вдасться автора умовити. Тільки друкарні
своєї в мене поки немає, прийдеться панів Вільковського і Галченкова просити.
– Це вже ваша справа міркувати над цим, Іване Петровичу, а автор, вважайте, у вас вже є.
Провівши Зотова, Іван Петрович Глазунов взявся за розрахунки. Виходило, що коли все піде добре
і хазяїни друкарні заради богоугодної мети згодяться на пільгові умови, то для випуску тиражу
потрібно дві-три сотні сріблом і півроку.
– Що ви, Іване Петровичу, – зойкнув Баранщиков, – я півмісяца ледь протягну, не т, що півроку!
Зрозумійте, благодійна ви людина, в якому нещасті перебуває моя родина! А сам я – до каторжних
робіт засуджений. Ні, куди мені півроку чекати! Невже швидше не можна видрукувати?
– Видрукувати! Це справа – не мала. …Найдорожче – переплітання. Але поговорю з своїми
знайомими. В них друкарня в Анічковому будинку, добродії Вільковський і Галченков. Може,
згодяться не весь тираж переплітати, а спершу з півсотні екземплярів мені для крамниці, аби бодай
трохи витрати покрили. Та й вам, щоб високим особам представити, теж десятка два-три... Отоді,
може бути, і справа наше піде швидше.
… Складачі і друкарі потрудилися на славу. Через кілька днів після здачі відредагованого
рукопису в друкарню Вільковського і Галченкова петербурзький поліцмейстер Андрій Жандар
надав видавцям установлений цензурний дозвіл на випуск книжки під такою назвою: «Нещасні
пригоди Василя Баранщикова, міщанина Нижнього Новгороду, у трьох частинах світу, Америці,
Азії і Європі, з 1780 по 1787 рік».
Книга вийшла влітку 1787 року і набула популярності, на яку Баранщиков не смів і сподіватися!
…Перше видання «Нещасних пригод», яке зберегло на титульному листі ініціали С. К. Р., за
якими сховався літературний редактор і співавтор Баранщиков, розійшлося в лічені дні, а попит на
книгу серед петербурзьких читачів все ріс. Видавці Вільковський і Галченков. порадившись з
Іваном Глазуновим і самим Василем Баранщиковим, вирішили негайно повторити видання і
додати до нього більш докладні зведення про Туреччину з особистих вражень Василя
Баранщикова.
«Скорботну» кінцівку першого видання спішно переробили на благополучну. Помістили список
високих осіб – благодійників героя книжки. Скопіювали клейма на тілі Василя Баранщикова і
помістили їх літографію наприкінці. А головне, доповнили книгу «Додатком, що містить опис
Цар-граду і турецьких начальників духовних, військових і цивільних».
НА КАБАЛЬНИХ УМОВАХ, з дослідження «Історія книги» на sales-books.by.ru
Є. К. Вільковський разом з своїм родичем Ф. А. Галченковым відкрив ільну друкарню у власному
будинку Галченкова на Васильєвському острові. Це підприємство відрізнялося крайньою
нерозбірливістю в підборі видавничого репертуару. Тут можна було зустріти книги від
«Тлумачення псалмів» до творів Вольтера. Книги друкувалися на кошти авторів, перекладачів,
державних установ, окремих видавців.
Впродовж восьми років друкарня працювала за контрактом з комісією з запровадження народних
училищ і надрукувала безліч учбових книг тиражем 322 тисячі примірників. Проте підприємство,
яке діяло на кабальних умовах, бідувало. Становище ускладнювалося боргами за нав’язані
згаданою комісією церковнослов’янскі шрифти. В результаті було ухвалено рішення продати
друкарню на вигідних для скарбниці умовах.
У 1797 р. друкарня припинила своє існування, а що узяв її в оренду Ф. Брунков розорився.
