БУТОВСЬКИЙ Іван Григорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Мемуарист, перекладач. Автор першого повного перекладу «Думок» Б. Паскаля на теренах
Російської імперії.
З дворянської родини. Брат, Бутовський Л., – поет; двоюрідна сестра Дурова Н., – кавалерист-
дівиця, письменниця; син, Бутовський В., – перший директор Строгановського училища; син,
Бутовський О., – економіст.
Народився в 1785 р.
Помер після 1859 р.
Закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію.
Працював канцеляристом Київського губернського управління (1798-1801), колезьким реєстрато-
ром (1801-1803), служив в Московському піхотному (1803-1807), першому Єгерському полках
(1807-1809), першому Фінському батальйоні (1809-1813), виконував обов‘язки комісіонера коміса-
ріатського відомства (1813-1821).
Брав участь у військових кампаніях 1805-1807 рр., в тому числі і в битві під Аустерліцом. За ста-
ном здоров‘я в чині штабс-капітана змушений піти у відставку (1813).
Друкувався в журналах «Син Вітчизни», «Російський інвалід».
Як літератор дебютував перекладами з французької мови в журналі «Син Вітчизни» (1821).
Потім настала черга наступних перекладів: «Розмови в царстві мертвих прадавніх і новітніх осіб»
Б. Фонтанеля (1821), «Історії хрестових походів» Ж. Мішо (1835), «Думки Б. Паскаля» (1843).
Перу нашого земляка належить оригінальний доробок «Про відкриття пам’ятника імператорові
Олександру I» (1834).
Б. став свідком зустрічі в Тільзіті Олександра I з Наполеоном, про що залишив мемуари «Перша
війна імператора Олександра I з Наполеоном I 1805 р.», «Друга епоха боротьби Олександра I з На-
полеоном», «Фельдмаршал князь Кутузов-Смоленський в кінці та на початку свого бойового шля-
ху» (всі – 1858).
Нащадкам Б. також відомий, як перший видавець книги своєї двоюрідної сестри Н. Дурової «Запи-
ски кавалерист-дівиці» (1836).
Серед друзів та близьких знайомих Б. – О. Пушкін, О. Тургенєв, П. В’яземський, М. Греч, І.
Бочаров та ін.
***
НЕ ПЕРЕБРІХУВАТИ
, з творчого кредо І. Бутовського
З максимальною точністю, нічого не перебріхувючи, донести до читача думку автора.
НАЙСВІТЛІШИЙ СЛІД, з передмови І. Бутовського до книги «Думки Б. Паскаля»
Скільки надій забрала в могилу ця рання смерть! Скільки благодіянь міг би ще надати світу
діяльний і багатобічний геній Паскаля! Оплакуючи невблаганну жорстокість долі, ми повинні,
проте, тішитися думкою, що це коротке, але повне життя залишило слід найсвітліший.
ВИДАВ ІВАН БУТОВСЬКИЙ, з замітки О. Пушкіна «Кавалерист-дівиця»
Подія в Росії, в 2 част. Видав Іван Бутовський. Спб. При підписці 1 ч. видається на 2-у квиток.
Під цим заголовком вийшов у світ перший том записок Н. А. Дурової.
Читачі «Сучасника» бачили вже уривки з цієї книги. Вони оцінили, поза сумнівом, красу цієї
щирої і недбалої розповіді, такої далекої від авторських домагань, і простоту, з якою палка героїня
описує найнезвичайніші події. У цьому першому томі описані дитячі літа, перша молодість і перші
походи Надії Андріївни.
Чекаємо появи останнього тому, щоб докладніше розібрати книгу, чудову з всіх сторін.
ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО ПУШКІНА, з листа О. Тургенєва П. В’яземському від 26 квітня 1836 р.
Бутовський просив написати до тебе або Пушкіна про його бажання бути співробітником в його
журналі («Сучасник» – авт.).
НАБИТИЙ ДУРЕНЬ, з листа П. В’яземського О. Тургенєву від 27 липня 1836 р.
Набитий дурень (про Бутовського І. – авт.). …Пушкін ніяких зобов’язань брати на себе не може.
ЗАСЛУГОВУЄ ЩИРОЇ ВДЯЧНОСТІ, з рецензії В. Бєлінського на книгу «Думки Паскаля»,
перекладену І. Бутовським
Чому слідують більшості думок? Чи тому, що в них більше справедливості? ні! – тут захоплює
тільки сила. Чому слідують у нас старовинним законам і думкам? чи не тому, що в них більше
здорового глузду? зовсім не так! – Окрім їх, немає інших, а тому й ні з ким сперечатися.
Влада, заснована на думці і уяві, тримається певний час: це влада покірлива і добровільна; проте
влада сили завжди бере гору. Тому думка є владика світу, а сила – її тиран.
Як добре придумано відрізняти людей більше за зовнішністю, ніж за внутрішніми якостями! Кому
з нас двох йти вперед? хто кому поступиться дорогою? неспритний? Але й я сам настільки ж, як
він, моторний. І так, мабуть, справа дійде до бійки. У нього чотири лакеї; у мене один: це,
очевидно, варто лише перечитати. Тому повинен я поступитися дорогою; і дуже безглуздо було б
сперечатися. Ось ми й порозумілися таким чином – і це одне з найбільших благ!
Могутність сильних вельми ґрунтується на слабкості і неосвіченості натовпу…
Наші сановники дуже добре зрозуміли цю таємницю. Їх червоні мантії, їх соболині шуби, палаци,
де вчиняють розправу, лілії, вся це зовнішня велич була необхідна; і якщо б лікарі не носили
півкаптанів і черевиків, а законники – чотирикутних шапок і широких мантій, ніколи не одурили б
вони світ, який не може опиратися настільки достовірним ознакам.
Якби судді мали на увазі справжнє правосуддя, лікарі – справжнє мистецтво зціляти хвороби, то
не треба для цього мати їм великі шапки. Велич самих наук досить вселяла б до себе пошану і без
них. Проте, володіючи тільки мрійливими знаннями, їм необхідно вдаватися (галліцизм!) до цих
порожніх оздоб, які вражають уяву, і …завдяки яким вони і здобувають пошану.
Ми не можемо бачити стряпчого, в його півкаптані і з величезною шапкою на голові, без вигідної
думки про його здібності.
Швейцарці ображаються, коли їх приймають за знатних, і доводять своє родове міщанство, аби їх
визнали гідними важливих посад.
Для управління човном не обирають того з мандрівників, який має знатне походження.
Пишний одяг не дрібниця; це натяк на те, як багато людей на вас працюють; зачіска показує, що у
вас є камердинер, перукар тощо.; білизна – що у вас є швачки, пралі й ін.
А це вже не просто виставка і не просто одяг – мати безліч рук до своїх послуг. …Цей одяг – сила;
зовсім інше ставлення багато прибраного коня до іншого коня.
Монтань дуже потішний, коли, не бачачи в цьому різниці, дивується, що інші її знаходять, і
запитує, в чому причина.
Велика перевага знатність! вона з вісімнадцяти або двадцяти років забезпечує людині
популярність і пошану, яких інший ледве доб’ється в п’ятдесят років; тут тридцять років
виграється без жодних зусиль.
У нас є всі хороші правила: ними лише не користуються. Наприклад, ніхто не сумнівається, що
життям варто жертвувати для захисту загальної користі; але тепер рідко хто приносить цю жертву
релігії. Нерівність необхідна між людьми; проте, визнавши це, ви відкрили шлях до зловживання.
Потрібно дати трохи волі розуму, і ось випадок до найбільшої його неприборканості. Всьому своя
межа. Речі самі собою не мають меж: закони хочуть встановити їх, а розум опирається.
Розум керує нами сильніше за всяку владу. Не підкоряючись владі, ми стаємо нещасними, а не
підкоряючись розуму, стаємо дурнями.
Сміятися над філософією означає філософствувати.
…Перекладач (Бутовський І. – авт.) заслуговує щирої вдячності за переклад чудової книги; проте
нам здається, що, якби він разом з «Думками» переклав й інші чисто літературні твори Паскаля, –
це було б ще краще.
ПРОСТО ДИВУЮСЯ, з листа І. Пущіна Є. Енгельгардту від 25 лютого 1844 р.
Я виписав російського Паскаля, аніскільки не дивуюся, що видавець перекладу
залишається з своїми примірниками, а дивуюся, що такий переклад надруковано.
ВАЛЬСУВАВ З КОРОЛЕВОЮ ЛУЇЗОЮ, з статті Н. Бутовської «Древо генерала Бутовського»
Це була глибоко патріархальна, провінційна сім’я, але з найкращими рисами цих понять. Чоловіча
частина Бутовських з покоління в покоління давала святій Русі особи, головним чином, доблесних
воїнів, тоді як жіноча і в світлі роки, і за негод самовіддано підтримувала сімейні засади.
Олексій Дмитрович до кінця своїх днів з вдячністю і ніжністю згадував устрій степового
поміщицького життя в Малоросії, щиру гостинність всіх Бутовських, доброзичливі стосунки з
сусідами, з селянами. У їх маєтку був величезний сад, пасіка, невеликий, але відмінний кінний
завод, де були і два породисті рисаки з вищими дипломами...
Разом з сестрою Ольгою, вже тоді чудовою піаністкою, Олексій Бутовський дуже непогано грав на
флейті, брав участь в домашніх концертах, головним чином, з модних тоді у молоді Белліні,
Доніцетті, Россіні. У тодішніх дворянських будинках часто танцювали, знову ж таки Олексій і на
паркеті виділявся спритністю і відчуттям ритму. А уроки юним Бутовським давав дядечко Іван
Григорович, котрий знав всі старі і новомодні танці. Він запевняв, що під час Тильзітського
побачення імператорів Олександра I і Наполеона не раз вальсував з королевою Луїзою, а вона
виділяла його зі всіх кавалерів.
Виховання хлопчиків в будинку Бутовських велося чи не із спартанською жорсткістю. За
традицією їх готували до військової служби, тому заохочувалися ігри, всякого роду тілесні
випробування і самостійність.
...Іван Григорович служив в Московському мушкетерському полку. Брав участь в 1805 році в битві
біля Брунау в якості ординарця Кутузова, потім Багратіона.
До того ж, його ім’я було занесене у відомий словник Геннаді «Російські лікарі-письменники».
Іван Григорович не був чужий літературним вправам, переклав, зокрема, з французької
п’ятитомну «Історію хрестових походів» Мішо, «Думки» Паскаля, фонтанелеві «Розмови в царстві
мертвих прадавніх і новітніх осіб», інші твори.
Старший його син – Олександр Іванович – відзначений в енциклопедії Брокгауза і Ефрона як
автор першого російського політекономічного твору «Досвід про народне багатство або про
початки політичної економії» (у 3-х томах).
