КУПЕР Еміль Альбертович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Скрипаль, диригент, концертмейстер. Перший виходець з України, який диригував в «Metropolitan
Opera».
З учительської родини. Справжнє прізвище – Е. Купершток. Батько, Купершток А., – викладач
музики; брат, Купершток М. – диригент, хормейстер.
Народився 1 (13) грудня 1877 р. в м. Херсоні Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 19 листопада 1960 р. в м. Нью-Йорку (США).
Навчався в Одеському музичному училищі (1891-1893), Віденській консерваторії.
Працював диригентом Одеського і Харківського оперних театрів (1898-1900), концертмейстером
Київської опери (1900-1904), диригентом московських приватної опери Зиміна (1907-1908) і
Великого театру (1910-1919), петроградського Державного театру опери і балету (1919-1924),
художнім керівником Латвійської національної опери (1924-1926), паризької «Гранд-Опера»
(1926-1928), Чиказької опери (1929-1932), нью-йоркського театру «Метрополітен-опера» (1944-
1950), Монреальської опери (1950-1960).
Кавалер французького ордена Почесного Легіону (1936).
Під управлінням К. пройшли перші в Росії постановки опер Р. Вагнера «Нюрнберзькі
мейстерзингери», «Донкіхот» Ж. Масне, 3-а симфонія і «Поема екстазу» О. Скрябіна, 3-ій
фортепіанний концерт С. Рахманінова в авторському виконанні, балети «Петрушка», «Жар-птиця»
і опера «Соловейко» І. Стравінського, прем’єри опер М. Римського-Корсакова «Золотий півник»,
М. Мусоргського «Борис Годунов», Е. Брітена «Пітер Граймс».
Наш земляк – головний диригент антрепризи С. П. Дягілєва «Російські сезони в Парижі і
Лондоні».
Останньою роботою була «Хованщина» (1950).
Збереглася низка записів К., серед яких опери А. Понк’єллі «Джоконда» і Ш. Гуно «Ромео і
Джульєтта», Угорська фантазія для скрипки і фортепіано, Східна симфонія, Романтична поема для
скрипки з оркестром (для фортепіано), угорський танець, романси.
Перу нашого земляка належить нарис «Пам’яті Артура Нікіша» (1922).
Не знайшовши спільної мови з новою владою, емігрував – спочатку до Риги (1924), потім –
Парижу (1926), і, зрештою, – США (1928).
Серед друзів та близьких знайомих К. – Ф. Шаляпін, М. Чехов, А. Нікіш, С. Дягілєв, М. Метнер, І.
Паліцин І. Труффі, Г. Фріман, О. Глазунов, Р. Гліер, П. Казальс, М. Кузнєцова, Й. Гельмесбергер,
Р. Фукс, М. М’ясковський та ін.
***
ШУКАТИ СЕБЕ
, з професійного кредо Е. Купера
Не втомлюватися шукати себе.
ВІДПОЧИНКУ НЕ МАВ, з «Автобіографії» Е. Купера
Як перед цим у Москві, я і в Петрограді не мав ніякого відпочинку. Навпаки, було потрібно ще
більше уваги до моїх обов’язків, ще більше відповідальності, а матеріальні умови життя з кожним
днем ставали гіршими й гіршими...
ДИРИГЕНТ-НАПОЛЕОН, з оцінки творчості Е. Купера В. Каратигіним
Сильний характер, владний, дух, що імпонує масі, надзвичайний розвиток вольового початку
психіки, величезна напруга внутрішньої енергії, відмінна загальна музичність, упевненість і
повнота знань у всьому, що стосується диригентського мистецтва – такі головні риси
загальнолюдського і артистичного складу Купера.
НІБИ СПІВАВ САМ, з оцінки творчості Е. Купера Д. Вальденго
Він керував співаками так, ніби на сцені співав сам.
З ТЕАТРУ ПІШОВ ВИМУШЕНО, з «Енциклопедії російської еміграції» В. Шелохаєва
Роки роботи у Великому театрі стали справді «золотим» періодом в творчому житті диригента.
Під його управлінням пройшли «Фауст» Ш. Гуно (у шаляпінській постановці і за його участі,
1910), прем’єри опер «Дон Кіхот» Ж. Массне (також з Шаляпіним, 1910), «Загибель богів» (1911),
«Золото Рейну» (1912), відновлений «Тангейзер» Вагнера. Уперше на сцені Великого театру він
поставив «Казку про царя Салтана» (1913) Римського-Корсакова, відновив низку його опер, а
також опери Рахманінова, Бородіна, «Іоланту» Чайковського; здійснив разом з Шаляпіним і
останньою дореволюційною прем’єрою у Великому театрі – оперу Верді «Дон Карлос» (1917).
...Прогресивні ідеї і гасла революції 1917 р. були сприйняті К. з радістю і надією. ... Він виступив з
ідеєю створення першої в країні державної філармонії і влітку 1921 р. став її керівником. Всього за
три літні місяці оркестр Петроградської філармонії провів 54 симфонічних концерти за
переповнених залів.
Та видатному диригентові довелося звалити на свої плечі не тільки музичні турботи.
Позбавившись невмілих організаторів, він сам їздив вантажним суденцем за картоплею і дровами
для артистів театру, «вибивав» парові казани і нові труби для опалювання концертного залу
філармонії, вирішував нескінченні фінансові утруднення.
...У 1942 спільно з М. Чеховим поставив в Міській опері Нью-Йорка «Сорочинський ярмарок»
Мусоргського (вперше в США), а потім здійснив постановку «Пікової пані» Чайковського.
Вінцем оперної кар’єри К. стала робота в «Metropolitan Opera»; він був єдиним російським
диригентом, який стояв за пультом цього уславленого театру. Почавши з складної опери «Пеллеас
і Мелізанда» К. Дебюссі (26.1.1944), К. довів, що по праву вважається одним з кращих оперних
диригентів свого часу. За 6 сезонів він виконав 12 опер, провів 100 спектаклів, з рівним успіхом
проявивши себе в операх різних стилів.
...Театр К. залишив вимушено: нова адміністрація узяла курс на «омолоджування» складу. У
зв’язку з погіршенням здоров’я дружини (співачки Е. Кареніної) К. в кінці 1950 р. перебрався на
південь, в Батон-Руж (шт. Луїзіана), де узяв на себе керівництво міським симфонічним оркестром.
Одночасно він став головним диригентом Оперного театру Монреаля (Канада); у свої 75 років К.
здійснив прем’єри опер Дж. Менотті «Консул» і С. Прокоф’єва «Любов до трьох апельсинів».
Чудове враження залишила і його постановка «Отелло» Верді, якою він диригував в 80 років.
УПОРСКНУВ МЕНІ ОТРУТИ, зі спогадів Є. Мравінського
Коли я зараз замислююся над пройденим шляхом і намагаюся пригадати, хто і коли вперше
викликав в мені незламну пристрасть до диригування, то ...пригадую людину, чимось схожу
одночасно на Вагнера і Наполеона, наділену яскравим талантом, невичерпною енергією,
величезною волею. Це – Еміль Купер, котрий суміщав в собі диригента трупи, художнього
керівника і головного диригента театру... Саме він і впорснув у мене той «гран отрути», який на
все життя пов’язав мене з диригентським мистецтвом. Саме тоді я захопився романтикою
театрального музичення, відчув і зрозумів симфонізм оперної і балетної музики.
ЗДІБНИЙ АДМІНІСТРАТОР, зі спогадів К. Єршової-Кривошеїної
Наприкінці 1919 року в Маріїнському театрі сталася зміна музично-художнього керівництва.
Всіма шанований і улюблений диригент Альберт Коутс покинув Росію і переїхав на батьківщину
своїх предків до Англії. Головним диригентом призначили Еміля Альбертовича Купера.
...Він був не лише обдарованим художником, але й мав незвичайні адміністративні здібності.
довірили організацію академічної філармонії Петрограду, при якій за його ж ініціативою був
відкритий Малий зал, де стали проходити сезони камерної музики. Саме сюди я була запрошена як
виконавець низки фрагментів з музичних драм Вагнера, а також арій класичної і романтичної
музики.
НЕ ПОГОДЖУВАВСЯ З ШАЛЯПІНИМ, з книги Л. Сабанєєва «Спогади про Росію»
Цікаво, що у Шаляпіна була абсолютно відсутня та звичайна «гордість співака», яка зазвичай
проявляється в любові до високих і довгих нот, якими вони зазвичай перемагають публіку.
Шаляпін цього не любив – у нього була натомість дещо інша, тонша «гордість» і пристрасть. Він
козиряв і, якщо завгодно, навіть кокетував не високими і довгими нотами (якими, до речі, чудово
володів), а.... паузами, цими знаменитими і незабутніми шаляпінськими паузами, напруженими і
довгими, які змушували завмирати театр. Треба визнати, що він деколи ними навіть зловживав,
іноді на збиток музичній тканині опери, руйнуючи безперервність перебігу.
Зазвичай саме ці паузи були причиною його конфліктів і скандалів з диригентами, котрі стояли на
варті музичних інтересів опери. У більшості випадків, за моїми враженнями, диригенти мали
рацію (серед них були й такі великі музиканти, як Рахманінов і Купер). Але у всіх великих людей
– і особливо у великих співаків – бувають примхи, які їм можна пробачити.
ПЕРШЕ ВИКОНАННЯ «ГІМНУ ВІЛЬНОЇ РОСІЇ», з книги О. Гречанінова «Моє життя»
Звістку про Лютневу революцію в Москві зустріли з великим ентузіазмом. Народ висипав на
вулиці, у всіх у петлицях – червоні квіти, люди захоплено обнімаються, із сльозами на очах від
щастя... Я бігцем додому, і через півгодини музика для гімну вже готова, але слова? Перші два
рядки:
Да здравствует Россия,
Свободная страна
я узяв з Сологуба, подальші мені не сподобалися. Як бути? Дзвоню Бальмонту. Він вмить
приходить, і через декілька хвилин готовий текст гімну.
Їду на міст Коваля до видавництва А. Гутхейля. Не втрачаючи часу, він негайно ж відправляється
до нотодрукарні, і до середини наступного дня вікно магазина А. Гутхейля вже прикрашене новим
«Гімном Вільної Росії». Весь прибуток від продажу йде на користь звільнених політичних.
Короткий час всі театри були закриті, а коли вони відкрилися, на першому ж спектаклі ...у
Великому театрі гімн під управлінням Е. Купера виконали хор у супроводі оркестру... Легко
сприймана мелодія, прекрасний текст зробили те, що гімн став популярним, і не лише в Росії, а й
за кордоном.
У Америці мої друзі Курт Шіндлер з дружиною переклали текст англійською, видавництво
Ширмера його надрукувало, і в Америці він швидко одержав таку ж, якщо не більшу, ніж в Росії,
популярність. Тривала вона довго і після того, як в Росії ніякої свободи вже не було...
УСІ, МОВ РІВНІ, з книги Ф. Шаляпіна « Сторінки з мого життя»
Йшла репетиція «Псковитянки» (в Лондоні – авт.). Ми чи то чекали декорації, чи хтось з кимсь
сперечався, але репетиція затягнулася, пробило 4 години... Диригент Купер звернувся до мене і
сказав, що він зараз відпустить музикантів, а мені пропонує співати оперу без репетиції. Мене
особисто це аніскільки не схвилювало, я свою роль знав і, по суті, репетирував виключно для
інших.
Я з сцени відповів, що якщо не можна продовжувати, то робити нічого, доведеться співати без
репетиції. Говорили ми російською. У оркестрі ніхто не розумів, про що йде мова, але музиканти
за нами стежили. Коли диригент заявив, що він відпускає оркестр, якийсь поважний сивоволосий
скрипаль піднявся з свого місця і щось сказав диригентові. Диригент звернувся до мене і
переклав, що, оскільки оркестр здогадався, в чому справа, то пропонує п. диригентові і п.
Шаляпіну закінчити репетицію. Це було справді дуже зворушливо, ми, росіяни, у себе удома до
такого роду люб’язності, до такого роду любовного відношення до справи і розуміння важливості
його – не звикли.
Ці симпатичні люди, веселі, скромні, все більше і більше викликали прихильність до себе. З
деякими з них у мене зав’язалися досить приятельські стосунки.
У вільні хвилини я запрошував то того, то іншого з них до себе на філіжанку чаю, а якось, у свою
чергу, отримав запрошення відвідати одного з них.
Ми поїхали разом з Купером. Музикант жив на скромній вулиці, в невеликому затишному
будиночку, квартирка його була дуже бідною. Проте в ній все було якось особливо затишно,
зручно і красиво. Прийшло ще декілька музикантів, вони зіграли нам квартет Чайковського і щось
з Бородіна, – грали дуже добре, з великим підйомом і любов’ю. Потім ми пили чай, їли
бутерброди, палили і розмовляли один з одним як могли, але всі, як рівні.
БЕЗ ВІДЧУТТЯ МІРИ, з книги В. Теляковського «Спогади»
Шаляпін якщо кого полюбить, не знає міри уваги. Тепер його фаворит Купер. І він його
надзвичайно рекламував у вівторок, підкреслюючи публіці, що весь успіх «Фауста» належить
Куперові. Він не тільки побажав розділити аплодисменти з Купером і викликав його на сцену, але
весь час підкреслював, що в Купері – вся сила, висуваючи його поперед себе на авансцену для
розкланювання з публікою і потискуючи йому руки...
Шаляпін, звичайно, побічно зводив тут рахунки і з Суком і з Авранеком, показуючи, що ось, мовляв, лише Купер – справжній диригент. Але для Купера це колосальна реклама яка зміцнює
його становище. Рекомендація Шаляпіна не тільки для дирекції, а й для маси – все.
КОМУ КЛАНЯТИСЯ, книги Дон-Амінадо «Потяг на третій колії»
Еміль Купер в якомусь легендарному фракові, зшитому в Парижі, виблискував за диригентським
пультом, то морщився, то пнувся і, у відповідь на аплодисменти кланявся виключно у бік...
порожньої царської ложі.
