БОРИСЯК Никифор Дмитрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Геолог, краєзнавець. Першим висунув і обґрунтував думку про поширення кам’яновугільних
відкладів далі на захід, тобто озвучив ідею Великого Донбасу. Фундатор харківської школи
геологів.
З поміщицької родини.
Народився 15 (27) березня 1817 р. в с. Рогу Лохвицького повіту Полтавської губернії Російської
імперії (нині – Середино-Будський район Сумської області України).
Помер 18 (30) березня 1882 р. в с. Золотнишиному Полтавської губернії Російської імперії (нині –
в межах м. Комсомольськ Кременчуцького району Полтавської області України).
Закінчив медичний факультет Харківського університету (1838), навчався в Петербурзькому
університеті (1839-1840), стажувався в Швеції і Норвегії (1840).
Працював викладачем Харківського університету (1843-1868).
Член Копенгагенського товариства північних антикваріїв (1845).
Член Французького геологічного товариства (1858).
Друкувався в газетах «Харківські губернські відомості», «Московські відомості», «Донські
військові відомості», «Гірничому журналі».
Спеціалізувався з проблем геологічної будови, корисних копалин і ґрунтів України, насамперед
Донбасу. Обстоював розвиток гірничої справи і розширення видобування корисних копалин,
проте його пропозиції не знаходили належного здійснення.
Невід’ємна заслуга Б. – перша схема геологічної будови Харківського артезіанського басейну,
блискуче підтверджена пізніше гіпотеза про можливість отримання вод, які виливаються самі,
встановлення кордонів розповсюдження чорноземів Європейської Росії, обґрунтування існування
Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну, складення «ідеального» поперечного
геологічного профілю по лінії Курськ – Харків – Павлоград.
Саме завдяки зусиллям нашого земляка в Харківському університеті впроваджені регіонально-
геологічний та гідрогеологічний напрямки досліджень.
Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Про чорнозем» (1852), «Начерк
геогностичного складу і мінеральних багатств Харківської губернії», (1857), «Про географічне
місцезнаходження міста Харкова (1859), «Про археологічні відкриття в Новочеркаську», «Про
чистоту води харківських річок» (обидва – 1864), «Декілька слів про переконання Ломоносова
щодо мінералів» (1865), «Збірник матеріалів, які стосуються геології Південної Росії»« (1867),
«Розмова про розвиток гірничого промислу на півдні Росії» (1868).
Б. видав декілька «Пам’ятних книжок Харківської губернії» (починаючи з 1864), склав
орогідрографічну і геогностичну карту Харківської губернії (1867-1870).
Всього нашому землякові належить понад 60 наукових праць, присвячених геології, гідрогеології,
ґрунтознавству, орогідрографії, корисним копалинам.
В м. Артемівськ Донецької області нашому землякові встановлено обеліск.
Серед друзів та близьких знайомих Б. – М. Остроградський, П. Аносов, І. Леваківський, О. Бріо,
О. Ходнєв, І. Лисенко, М. Бекетов, А. Давидович-Нащинський, Д. Лямбль, Ф. Ланг, П. Ейнбродт
та ін.
***
ДАЄШ ДОНБАС
, з наукового кредо Н. Борисяка
Гірнича справа на Півдні не лише викличе до життя багатства, котрі непродуктивно перебувають в
надрах його грунтів, але й послужить також розвитку в тутешньому краї.
СИЛА-СИЛЕННА ДОКУМЕНТІВ, з фонду № 59 архіву Російської академії наук
Матеріали про корисні копалини півдня Росії і з історії південної кам’яновугільної і металургійної
промисловості в XIX ст. Результати геогностичних досліджень, експедицій і розвідок
місцезнаходження кам’яного вугілля, залізняку та ін. корисних копалини, проведених Н. Д.
Борисяком в Донській області, Харківській, Катеринославській, Чернігівській губерніях і в
гірничозаводських районах Уралу; численні чернетки записок, звітів і доповідей про родовища
кам’яного вугілля, антрациту і залізняку в Черкаському, Міуському, Донецькому округах, в
Бахмутському і Слов’яносербському повітах; відомості про розвідки на руду, антрацит і вугілля в
околицях Луганського заводу, розвідки в Горіховому, Катеринославської губернії; відомості і
описи Лисичанської кам’яновугільної і Городищенської антрацитної копалень, Голубовської,
Петровської, Оріхівської копалень, а також зведені дані про гірські розвідки в колишніх округах
Українських військових поселень.
Від поїздки Н. Д. Борисяка на Урал у фонді знаходяться матеріали з геогностичного опису V і VI
округів Пермських заводів, зокрема, опис Ніжньотагільських заводів, Гумешеївської,
Міднорудянської мідних копалень, золотих і платинових промислів на Ніжньотагільській дачі, в
Міасському районі Гороблагодатського округу, опис лігнітових родовищ в Слобідському повіті
В’ятської губернії.
Крім описів і звітів, у фонді зберігаються аналізи кам’яного вугілля і руд, карти родовищ, плани,
проекти, креслення і схеми розробок, історичні нариси гірської справи півдня Росії, матеріали з
гірничого законодавства.
Окрім цього, фонд містить докладні відомості про будівельні матеріали (камінь, пісок, глини) в
Харківській, Чернігівській і частині Могилівської губерній, про мінеральні фарби, про
солеваріння, про цукрову промисловість, про хлібну торгівлю на півдні, про прокладення
харківського водогону.
Необхідно відзначити також декілька економічних записок про розвиток залізничних і водних
колій на півдні. Зокрема, є проекти: варіант лінії Донецький басейн – Крим, з’єднання Харківсько-
Таганрозької лінії з Воронезько-Азовською залізницею, з’єднання р. Дон з Грушевським
басейном, записка про підведення р. Дону до Новочеркаська й інші дрібні проекти і міркування.
Значний інтерес представляє листування Н. Д. Борисяка з вуглепромисловцями і власниками
заводів, яке містить різного роду поради, консультації з розробок, угоди з сумісних досліджень та
інші матеріали, котрі характеризують взаємини науки з промисловістю.
КІЛЬКІСТЬ ЗРАЗКІВ ПОДВОЇЛАСЯ, з «Історії Харківського мінералогічного музею»
Мінералогічний музей Харківського університету, заснований 1807 року, став першим в Україні.
Його експозицію склали придбані колекції професора Андре і якогось італійця Четті.
...Кращі часи настали, коли завідував музеєм відомий російський геолог, професор Никифор
Дмитрович Борисяк. Цьому сприяло розділення кафедри мінералогії і геогнозії на дві самостійні
кафедри: 1) мінералогії, 2) геології і палеонтології.
У цей період музей активно і систематично поповнювався – частково із зібрань співробітників
кафедри, а ще – за рахунок надходжень від приватних осіб і придбання колекцій эа кордоном
(переважно у Кранца). Щорічно надходило до декількох сотень зразків мінералів, а в окремі роки
– понад 1000 зразків (у 1880 році від Кранца отримали колекцію різних мінералів в 1002 штуфи).
В результаті діяльності Н. Д. Борисяка і А. С. Бріо кількість зразків мінералів подвоїлася (у 1906
році музей налічував понад 15000 зразків).
ЩО ЗВ’ЯЗУВАЛО Н. БОРИСЯКА З «ГЕНЕРАЛОМ ВІД МЕТАЛУРГІЇ», з розвідки О.
Козлова «Таємниця Аносова»
На науково-технічній конференції «Від булату до сучасних матеріалів» була представлена нова
книга «Генерал від металургії Павло Аносов». Деякі документи, які раніше відтворювалися в
скороченому вигляді, в новому виданні приведені повністю. Наприклад, дано повний текст
некролога П. П. Аносова, що був опублікований в журналі «Син Вітчизни» в грудні 1851 року.
Некролог містить цікаві відомості про споріднені зв’язки П. П. Аносова.
Так, цікава подробиця знайшлася в листі професора хімії Харківського університету П. П.
Ейнбродта, адресованому П. П. Аносову. Він пише: «Милостивий Государю, Павле Петровичу!
Родич Вашого Превосходительства, Н. Д. Борисяк, повідомив мені про Ваш твір про булат; хоча я
далекий від металургії, читав його з великою зацікавленістю».
Лист цей, опублікований в «Гірському журналі» лише в 1874 році, не датований, проте можна
припустити, що написаний він не раніше 1841 р. (тобто вже після виходу книги «Про булати»).
Що ж це за родич П. П. Аносова – таємничий Н. Д. Борисяк? Причому що людина ця вельми
обізнана з планами Павла Петровича. Інакше, як можна пояснити наступні рядки з листа
Ейнбродта: «Н. Д. Борисяк запевняє мене, що Ви готові відновити і залишені раніше досліди».
У словнику Брокгауза і Ефрона я прочитав таку біографічну довідку: «Борисяк, Никифор
Дмитрович, – геолог , з 1852 року – професор Харківського університету, ревний дослідник
геологічної будови півдня Росії, особливо Харківській губернії, якій присвячено декілька його
праць».
Судячи з усього, Н. Д. Борисяк з листа П. П. Ейнбродта і є Никифор Дмитрович Борисяк.
Залишається лише уточнити, якими родинними зв’язками ця людина пов’язана з П. П. Аносовим і
чи не працювала вона на Златоустівських заводах?
До речі, нагадаю, що в 1846 році П. П. Аносов був обраний почесним членом Харківського
університету.
БЛИЗЬКА РІДНЯ, з розвідки Є. Заблоцького «Гірнича династія Аносових: генеалогічний
контекст»
Що стосується зв’язку П. П. Аносова з Н. Д. Борисяком , можу повідомити, що професор
Харківського університету Никифор Дмитрович Борисяк був свояком Павла Петровича як чоловік
Ларисі Кононівні, сестри дружини Аносова.
