БЕЗБОРОДЬКО Олександр Андрійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Історик, дипломат, державний і політичний діяч. Канцлер Російської імперії.
З козацької родини. Батько, Безбородько а., – генеральний писар Малоросійського козачого
вiйська; брат, Безбородько І., – державний діяч, меценат.
Народився 14 (25) березня 1747 р. в м. Глухові Чернігівського полку Російської імперії (нині –
районний центр Сумської області України).
Помер 6 (17) квітня 1799 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Похований в Благовіщенській усипальниці Олександро-Невської лаври.
Закінчив Києво-Могилянську академію (1765).
Був бунчуковим товаришем (1765-1772), секретарем з прийняття прохань Катерини II (1775-1792), канцлером російського уряду (1797-1799).
В якості командира українського полку брав участь у російсько-турецькій війні (1768-1773).
Член Російської академії наук (1784).
Почесний член Російської академії мистецтв (1794).
Член Ради Її Імператорської Величності (1786).
Член Колегії іноземних справ Російської імперії (1780).
Щоденний доповідач Катерини II з усіх без виключення найважливіших питань (1789).
Кавалер орденів Володимира I-го ступеня (1782), Олександра Невського (1784), Андрiя
Первозванного (1792).
Від Павла I наш земляк отримав великий хрест св. Іоанна Єрусалимського з діамантами.
Як дипломат виявив виняткові здібності, завдяки чому Росії вдалося домогтися приєднання
Криму до Росії (1783), укласти Верельський мир (1790), Ясську мирну угоду (1791), союзні угоди
з Австрією і Прусією (1792), Великобританією (1794), конвенцію про третій поділ Польщі (1795).
Маючи значний вплив на Павла I, домігся відновлення Генерального суду й деяких інших установ
Гетьманщини в Україні, скасованих Катериною II.
Б. допоміг В. Рубану видати «Короткий літопис Малої Росії»
Склав повний список гетьманів України, генеральних суддів і підскарбіїв, генеральних осавулів, писарів, хорунжих, а також полковників дев’яти українських полків, які становили військо
гетьмана.
Наш земляк зібрана унікальну колекція живопису, бронзи й фарфору, значна частина якої нині
прикрашає зали московського Ермітажу і петербурзького Російського музею.
Ім’я Б. носить Ніжинський педагогічний інститут.
Серед друзів та близьких знайомих Б. – А. Грибовський, Є. Угарова, В. Рубан, П. Завадовський, Г.
Державін, Катерина II, Павло I, Є. Дашкова, П. Рум’янцев-Задунайський, М. Львов, О. Воронцов, Г. Потьомкін, О. Каратигіна, С. Воронцов, А. Остерман, О. Шувалов, М. Гарновський, П. Бакунін, О. В’яземський, М. Панін та ін.
***
НАША ЄВРОПА
, з державницького кредо О. Безбородька
За наших часів жодна гармата в Європі без дозволу нашого вистрілити не могла.
МАЮ ПІЗНАВАТИ ЗЕМЛЮ, НА ЯКІЙ НАРОДИВСЯ, з листа О. Безбородька батькові від 31
березня 1778 р.
Сей твір служить тепер керівництвом до знаміреного нами видання повної «Малоросійської
історії», в якій, звичайно, всі помилки літопису буде виправлено, як тільки встигнемо зібрати всі
потрібні нам звіщення. Вправляючись у вільний від інших справ час цією приємною для мене
працею, я благословляю дбання ваше милостиве батьківське в юності моїй щодо приведення мене
до точного і докладного пізнання стану землі, де я народився, і всіх подій, що в ній трапилися.
Велике й цілковите буде моє задоволення, коли я досягну успіхів у цій, яку беру на себе, праці, особливо, коли виконання цього буде супроводжуватися численними іншими випадками, які мав
би я, щоб виявити своє нелицемірне дбання про своїх співгромадян.
БЕЗГЛУЗДІ СВОБОДИ, з листа О. Безбородька О. Воронцову
Поновлення козацтва може збурити свій власний народ, який пам’ятає часи Хмельницького й
прихильний до козацтва. Тут створилась би військова нація і це ще тим небезпечніше, що й
Малоросія (Гетьманщина – авт.) заразиться відразу тим самим духом, а за нею й його (Григорія
Потьомкіна – авт.) губернія (Південна Україна – авт.); з цього вийшла б нового роду революція, в результаті якої, щонайменше, примушені будемо відроджувати гетьманство, дозволяти безглузді
свободи та, одним словом, втрачати те, чим смирно і тихо навічно володіли б.
СТАРІСТЬ ЗДОЛАЛА МЕНЕ ПЕРЕДЧАСНО, з листа О. Безбородька П. Лопухіну від 10
грудня 1798 р.
Ніколи я не приховував перед вами мого бажання, котре з’явилося ще за життя покійної
государині, залишок днів моїх прожити в Москві спокійно. Смерть її застигла мене в тяжкій
хворобі, поставила мене в інше положення.
Государеві завгодно було, щоб я залишився при ньому. Я скорився волі його; він обсипав мене
надмірними почестями й щедротами. Пестив я себе, що хоч трохи можу їх заслужити моєю
працею, але бачу крайню свою до того нездатність. Два минулі роки були для мене перенасичені
хворобами. Лікування нинішнього року розслабило до самої крайності, так що вірте, – тому що не
звик речей чорними бачити, – відчуваю я часто такі симптоми, які мені невіддалений кінець
передвіщають.
...Швидкістю в роботі й поняттям я компенсував природну лінь свою. Тепер природне тільки й
залишилося, а пам’ять й інші дарування зовсім зникають. Хоча соромно, але повинен зізнатися, що, пишучи іноді довгі п’єси, упадав я часто в повторення й інші недоліки...
Мені здається, що повна свобода, свіже повітря помірного клімату й лікування на водах могли б
ще загальмувати передчасну старість, котра рано мене здолала...
НЕ МІГ НАДИВУВАТИСЯ НЕЗБАГНЕННИМ ЗДІБНОСТЯМ, зі спогадів графа
Комаровського
Крім знатних гостей, звичайне товариство складалося з осіб, що живуть у графа, і кількох людей
коротко знайомих. Нічого не було приємніше чути розмову графа Безбородько. Він був
обдарований незвичайною пам’яттю й любив за столом багато розповідати, особливо про
фельдмаршала (Рум’янцева П. – авт.), при якому служив кілька років.
Швидкість, з якою він, читаючи, схоплював зміст усякого викладу, майже неймовірна. Мені
траплялося бачити, що привезуть йому від імператриці превеличезний пакет паперів; він після
обіду звичайно сідав на диван і завжди просив, щоб через нього не турбувалися й продовжували
бесіду. Тим часом він тільки те й робив, що гортав аркуші. А іноді ще й втручався в розмову
гостей, не перестаючи в той же час читати папери. Якщо те, що він читав, не містило в собі
державного секрету, він нам повідомляв зміст.
Я чув від графа Моркова, що він ніколи не міг надивуватися незбагненній здатності графа
Безбородька читати найважливіші папери з такою швидкістю й так вірно й так швидко осягати
їхній зміст.
НІХТО, КРІМ БЕЗБОРОДЬКА, з книги Г. фон Гельбіга «Випадкові люди в Росії»
Ніхто з державних міністрів навіть у найскладніших випадках і з будь-якої галузі державного
управління не міг надати государині такої ясної доповіді, як Безбородько. Одним з найголовніших
його дарувань було мистецтво російської мови.
…Коли імператриця давала йому наказ написати указ, лист або що-небудь подібне, то він ішов у
приймальню й, з розрахунку найбільшої стислості часу, вертався й приносив твір, написаний з
такою добірністю, що нічого не залишалося бажати кращого.
ВІРЮ В ЙОГО ЧЕСНІСТЬ, з оцінки О. Безбородька маркізом де Палермо
Граф Безбородько, маючи у своєму веденні найбільше справ, частіше інших буває змушений
викликати дорікання; тому не дивно, що, незважаючи на його ввічливість, привітність, лагідність, звідусіль чуються скарги на нього.
Втім, зі всіх міністрів я набагато більше схильний вірити в його чесність, ніж у чесність когось
іншого з них.
…Услід за князем Потьомкіним по цьому порядку речей варто говорити про графа Безбородько, котрий старанністю свого характеру, лагідністю й навіть, може бути, сором’язливістю, як і
недбалою простістю костюма являє дивний контраст з пишністю, самовпевненістю й гордовитою
поставою згаданого міністра (Потьомкіна – авт.). Судячи з зовнішності, можна подумати, що
граф користується другорядним кредитом при дворі й відіграє роль підлеглого, але якщо
вдивитися глибше, не можна не помітити відразу, що він займає вищий щабель в думці
государині, ніж перший, вся сила якого залежить єдино від переконання її в тому, що він
необхідний.
ІМПЕРАТРИЦЯ НА СВІТ ДИВИЛИСЯ ЙОГО ОЧИМА, з книги М. Павленка «Катерина
Велика»
Безбородько належить до числа тих, що рідко зустрічалися державних діячів, які пнулися щаблями
чиновних сходів самостійно, не опираючись ні на «випадок», ні на протекцію, ні на заступництво, але лише завдяки своїм неабияким даруванням: величезній працездатності, котра дивувала
сучасників, феноменальній пам’яті, вмінню швидко все схоплювати, чітко і ясно формулювати
думки.
У провінційного українця, який опинився при пишному царському дворі, бракувало світського
лиску, начитаності, обходження, котрі він став із завзятістю здобувати. Не завжди досягав успіхів, проте, здається, найбільше встиг у поповненні своїх знань.
Імператриця мала до Безбородько повну довіру й ділилася з ним таємницями й планами. У
багатьох випадках вона дивилася на справи очами Безбородька, тому що не мала можливості
особисто знайомитися з величезним потоком інформації, що стікалася з усієї країни й з-за кордону
в її кабінет. Одним словом, Безбородько виконував функцію приводного ременя від махового
колеса до коліс і коліщат складного державного механізму.
Додамо, що він довір’ям не зловживав, мав репутацію чесної людини, не брав хабарів, хоча
можливостей для цього було чимало, оскільки всі справи прохачів проходили через його руки.
ХТО Ж АВТОР ВИЗНАЧНОЇ ПАМ’ЯТКИ, з книги В. Шевчука «Нерозгадані таємниці «Історії
Русів»
Однією з найвизначніших пам’яток стала «Історія Русів». Біля цього твору багато таємниць: де і
коли твір, був написаний, хто його автор…
…І тут виникає чи не найсерйозніша гіпотеза: про авторство Олександра Безбородька. Вперше
думку про це висловив М. Слабченко, подавши такі аргументи: рукопис знайдено в маєтку
Безбородька, автор «Історії Русів» дослівно переписував із «Короткого літопису», виданого В.
Рубаном у 1777 році і дописаного таки О. Безбородьком. Останній листувався з О. Конисським і
брав участь у війні 1769 року з турками. Цю гіпотезу підтримав професор П. Клепацький.
На доказ авторства О. Безбородька він подав листа того до батька від 1 серпня 1776 року з
Петербурга, в якому син просить батька прислати матеріали до історії України та «історії
малоросійські літописні».
…Отже, О. Безбородько збирався продовжувати свою історичну працю, притому хотів її видати, тобто мав би зважати на офіційну тодішню опінію, а «Історія Русів» аж зовсім не мала на меті
стати підцензурним виданням, недаремно її автор так пильно ховав своє ім’я. Тобто прямих
вказівок на те, що О. Безбородько написав саме «Історію Русів», нема в цитованому листі. Є, однак, …цілий ряд непрямих доказів на користь цієї гіпотези.
Все це, так би мовити, позитивні аргументи. Слабкість їхня принаймні та, що все сказане може
стосуватися й до іншої якоїсь особи…
МАВ ВИТОНЧЕНИЙ СМАК, з книги Г. Реймерса «Санкт-Петербург в кінці свого першого
століття»
Цей будинок (палац Безбородька – авт.) ... належав померлому в 1799 р. видатному державному
канцлерові О. А. Безбородьку. При величезних засобах, маючи можливість здобувати все,
покійний князь мав витончений смак.... Будинок служив тому явним доказом. Чим більше
здобував він сили й значення на службі, чим більше, внаслідок подарунків від государів, збільшувалися його доходи, тим більше збільшував і прикрашав він своє житло.
НЕОГРАНОВАНИЙ ДІАМАНТ, бувальщина
Знайомлячи в 1775 р. Катерину II з О. Безбородьком, П. Румянцев сказав:
– Рекомендую Вашій величності не огранований діамант: ваш розум складе йому ціну.
Document Outline
YANDEX_156
