КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Романовский Виктор [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

РОМАНОВСЬКИЙ Віктор Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Історик, джерелознавець, археограф, педагог.

З родини службовця.

Народився 16 січня 1890 р. в м. Глухові Чернігівської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Сумської області України).

Помер 16 лютого 1971 р. в м. Ставрополі СРСР (нині – адміністративний центр однойменного

краю РФ). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив Глухівську гімназію (1909), історико-філологічний факультет Київського університету

(1909-1914).

Працював помічником директора центрального архіву стародавніх актів (1914-1915), викладачем

Київських вищих жіночих курсів (1916-1918), археологічного інституту (1918-1921), директором

центрального архіву стародавніх актів (1921-1931), науковим працівником соціально-

економічного відділу ВУАН (1931-1934), завідуючим навчальною частиною Карагандинських

педагогічних курсів підготовки вчителів середньої школи (1940-1947), завідуючим кафедрою

Ставропольського державного педагогічного інституту (1947-1971).

Голова Археографічної комісії Української академії наук (1930).

Друкувався в «Історичному журналі».

Як вчений дебютував працею «Економічний устрій Чернігівського полку в XVII-XVIII ст.» (1913).

Потім настала черга наступних книг: «Нариси з архівознавства. Історія архівної справи на Україні

та принципи порядкування в архівах», «До історії архівних фондів старої Гетьманщини» (обидві –

1927), «Першодрукар Іван Федоров, його житті і діяльність» (1928), «Господарський розвиток

України в другій половині XVII ст.» (1947).

Наш земляк також – автор підручника «Нариси з архівознавства. Історія та практика архівної

справи в Україні».

Р. заарештовувався спочатку в 1923 і 1931 рр. Втретє – за «зв’язок з істориком-націоналістом

Миколою Грушевським». За статтею 58 Карного кодексу СРСР отримав 5 років виправно-

трудових таборів і відсидів їх в казахстанському місті Караганда (1935-1940).

Після другої світової війни вченому дозволили переїхати до м. Ставрополь, де він – на чужині – і

доживав віку.

Р. займався вивченням історії України, північного Кавказу, став засновником історіографії

Ставропілля.

Свою бібліотеку українських і російських стародруків вчений заповів науковій бібліотеці

Ставропольського державного педагогічного інституту (нині – Ставропольський державний

університет).

Р. посмертно реабілітований (1989).

Серед друзів та близьких знайомих Р. – М. Грушевський, В. Довнар-Запольський, В. Данилевич, І.

Каманін, Ф. Істомін, С. Чекменьов, В. Невська, Т. Бєліков, Є. Мохов, І. Фроянов, П. Шацький, С.

Карпов, В. Шаповалов, Ф. Тройно, М. Судавцов, Д. Кривенко, Є. Кушева, В. Мавродін та ін.


***

БАЛЕТ І НАУКА

, з життєвого кредо В. Романовського

Не кожний професор розумна людина, а найбільше інтригують в балеті і науці.


ВІДНАХОДИВ НОВЕ, з розвідки І. Маги «Наукові дослідження В. О. Романовського з

архівознавства»

Одне з головних місць у науковому житті та творчості Віктора Олександровича Романовського

посідала архівознавства. З 1914 р. по 1931 р., з незначною перервою з середини 1918 р. по 1920 р.,

він займався науковою та практичною діяльністю в Київському архіві давніх актів, а з 1921 р.

упродовж десятиліття ще й очолював цю установу. Звільнення вченого з посади керівника архіву

пов’язано з його арештом наприкінці січня 1931 р. за сфабрикованою справою «Київський

обласний центр дій».

…У працях В. О. Романовського охоплено найрізноманітніші проблеми архівознавства:

дослідження історії архівних установ, питань з історії формування фондів, їхнього упорядкування,

збереження, класифікації, комплектування та описування (архівних фондів та колекцій);

організація роботи з джерелами (від камерального описування до актуалізації документа); думки з

приводу архівної техніки, організації праці архівної установи.

За проблемним спрямуванням праці В. О. Романовського можна згрупувати за трьома напрямами:

а) історія архівної справи та архівних установ, б) практична робота з документами, в)

опрацювання документів з метою підготовки їх до друку.

До першої групи відносяться статті вченого, присвячені історії КЦАДА, в яких вчений висвітив

75-річну історію архіву від моменту його заснування (1852 р.). …Вчений ґрунтовно дослідив

обставини, що передували створенню архіву.

…Низку розвідок В. О. Романовський присвятив огляду та аналізу окремих архівних фондів або

колекцій. Значну увагу вчений приділив проблемі реконструкції та відновлення втраченого

інформаційного потенціалу архівних фондів установ періоду Гетьманщини. Так, учений дійшов

висновку, що в історичних працях України міцно утвердилася хибна думка про те, що пожежі

1748 та 1784 рр. у Глухові спричинили майже цілковите знищення цих фондів. На підставі аналізу

виявлених та вивчених ним документів В. О. Романовський довів: більшу частину архівних

документів вдалося зберегти, а про всі втрачені з них було ретельно вказано. …Серед уцілілих

документів були всі іменні угоди і грамоти, сенатські укази, протоколи, журнали, реєстри,

доповідні записки, чолобитні тощо. Він відзначив, що серед багатьох цінних документів в Архіві

давніх актів йому вдалося віднайти розпорядження Румянцева про переведення архіву

Малоросійської колегії з Глухова до Чернігова. Учений описував всі колізії, яких зазнала вона

після глухівської пожежі і аж до її фактичної ліквідації.


ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИЙ ОБСЯГ ЗНАНЬ, з дослідження Є. Стрекалової і Е. Кемпінського

«Вчитель вчителів»

Історичному факультету Ставропольського державного університету, який був педінститутом, у

листопаді 2006 року виповнилося 62 року. Велику роль у його становленні зіграв В. О.

Романовський.

Віктор Олександрович походив зі стародавнього роду: його далекий предок після Грюнвальдської

битви одержав потомствене дворянство від польського короля Владислава II Ягайло й малюсіньке

сільце з декількома кріпаками. Тоді ж був затверджений герб роду. Однак уже в XVI столітті

Романовські втратили маєток, а на час народження Віктора його батько уже був дрібним

службовцем земської управи.

…В листопаді 1914 року Віктора Олександровича призначають помічником директора Київського

центрального архіву стародавніх актів. Робота над документами XVI-XVII ст. дозволила

розширити коло знань молодого вченого. На жаль, роботу довелося перервати в 1915 році у

зв’язку з подіями Першої світової війни й евакуацією в Саратов.

В 1935 р. В. Романовський був втретє заарештований. Йому пригадали участь у монархічній

організації в 1919 р., роботу в представництві Добровольчої армії в Україні й т. д.

Вижити в таборі допомогли деякі знання з медицини, а також велика ерудиція: крім історії й

літератури, він знав латинь, польську, німецьку мови. Як розповідав пізніше Віктор

Олександрович, начальник табору взяв його репетитором до своєї доньки, яка закінчувала школу й

готувалася до вступу у вуз.

…У пам’яті студентів й учнів залишилася енциклопедична широта знань, витонченість манер,

імпозантність, незмінна доброзичливість професора Романовського.


ЗАСНОВНИК НАУКОВОЇ ШКОЛИ, з розвідки Г. Невідомого «Розвиток вищої історичної

освіти на Північному Кавказі з 1945 по 2000 рр.»

Значно активізувалася науково-дослідницька робота істориків Ставропольського державного

педагогічного інституту з появою в 1947 р. у складі штатних викладачів великого фахівця з історії

Лівобережної України В. О. Романовського.

… Його квартира стала місцем наукових зустрічей і дискусій істориків краю. Таким чином, В. О.

Романовський є засновником ставропольської школи з вітчизняній історії.


ЙОГО УЧНІВ В ПЕТЕРБУРЗІ ПЕРЕСЛІДУЮТЬ І ДОСІ, з статті С. Іванова «Кати чекають на

овації»

23 квітня 2001 р. відбулося рішення Вченої ради Петербурзького державного університету у

«справі Фроянова» (учень В. Романовського – авт.). Спершу вчена рада констатувала, що «на

історичному факультеті успішно ведеться наукова й викладацька робота, висока успішність

студентів, удосконалюється структура», а потім …більшістю голосів – 64 проти 37 –

проголосував проти продовження повноважень професора Фроянова на посаді декана. Так що

організатори політичного цькування відомого історика можуть радіти.

Професор І. Я. Фроянов:

– Я з великою прикрістю сприйняв рішення вченої ради й не тому, що воно неприємне особисто

для мене. Це рішення до певної міри «історичне», бо знаменує перехід до нового стилю відносин,

а, може статися, й повернення до минулого? До того, що ми пам’ятаємо з кампаній проти генетики

й кібернетики. Як тоді, так і зараз з невгодними вченими розправляються руками їхніх колег. Все

це я не можу охарактеризувати інакше, як зробив це у своєму заключному слові, – крайній

цинізм, безсоромність і бездушшя.

У цьому зв’язку згадую слова Гоголя: «Не доведи Господи служити по вченій частині: усього

боїшся, всякий втручається, всякому хочеться показати, що й він теж розумний».

А що стосується мотивів голосування, я думаю, що всі розуміли: вони вирішують долю не

Фроянова, а всієї історичної науки в нашому університетові.

…Це – демократія в сучасному розумінні: так сказати, «демократія виключно для демократів».


НЕ ТАК НАПИСАВ ПРО РОСІЯН, з монографії Є. Немировського «Іван Федоров і виникнення

друкарства в Москві й Україні»

Про волинські друкарні при Іванові Федорові й після нього розповідалося в статтях В.

Романовського і К. Копержинського.

Ювілейним виданням був збірник «Українська книга XVI-XVII-XVIII сторіч», випущений у світ

1926 року як перший том «Праць Українського науково-дослідного інституту книгознавства».

Відкривався він великою статтею В. О. Романовського «Друкар Іван Федоров, його життя й

діяльність». Автор поставив перед собою завдання зібрати воєдино всі відомі матеріали про життя

й діяльність першодрукаря й піддати їхньому критичному аналізу. Він припускав також дати

соціально-економічний аналіз тих подій, на конкретному історичному тлі яких проходила

діяльність Івана Федорова.

Треба прямо сказати, що це завдання виявилося В. О. Романовському не під силу. Розділ статті,

присвячений початку друкарства в Москві, – фрагментарний і далеко не містить всіх тих даних,

які на той час були відомі науці. На світло знову витягається «друкар Ганс», котрий нібито вчив

наших (росіян – авт.) першодрукарів незвіданому ремеслу.

Більш докладні й цікаві розділи, присвячені діяльності Івана Федорова в Білорусії й Україні.

Особливо ретельно розглянутий період перебування першодрукаря на Волині. Автор залучає

архівні матеріали; один з документів, досить цікавий, опублікований уперше.

Document Outline

Maga

YANDEX_12