КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Агнон Шмуэль [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

АГНОН Шмуель Йосиф


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: ізраїльський.

Письменник. Лауреат Нобелівської премії з літератури (1966).

З родини комерсанта. Батько – торгівець хутром.

Народився 17 липня 1888 р. в м. Бучачі Австро-Угорської імперії (нині – районний центр

Тернопільської області України).

Помер 17 лютого 1970 р. в м. Рехвоті поблизу м. Єрусалима (Ізраїль). Похований на Елеонській

горі.

Отримав домашню освіту, навчався в Бучацькій гімназії.

Працював кореспондентом однієї з львівських газет (1906-1907), збирав матеріал для книги в

Єрусалимі (1907-1912), Німеччині (1913-1924).

Нобелівську премію отримав за «глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя

єврейського народу», «комічну майстерність», «багатство та глибину творів».

Лауреат Біалікської премії м. Тель-Авів (1935; 1951), Уссішкінської премії (1950), Премії Ізраїлю

(1950; 1958).

Почесний громадянин Єрусалима (1962).

Друкувався в газетах Бучача, Львова, Коломиї, журналах «Hamicpeh», «Jude».

Як літератор, дебютував юнацьким оповіданням (1903).

Потім настала черга книг: «Солом’яні вдови» (1909), «Оповідання», «В колі праведних» (обидві –

1921), «Біля загати», «І криве стане рівним» (обидві – 1922), «Весільний балдахін» (1929), «Повне

зібрання оповідань» (1931), «Проста історія», «На морській глибині» (обидві – 1935), «Гість на

одну ніч» (1938), «Зовсім недавно» (1945).

За життя вийшло 11-томне зібрання творів А. (1931-1935).

Всього його перу належить 85 романів, повістей, оповідань, нарисів. Писав він і вірші. Значна

частина творчого доробку – про долю галицьких євреїв, тих, які жили в Україні, й тих, хто

поневірявся на чужині.

На історичній батьківщині він був надзвичайно популярним. Так, коли в ієрусалимському районі,

де мешкав письменник, здійснювалися ремонтні роботи, мер міста наказав встановити плакат

«Дотримуйте тиші! Агнон працює».

Україна широко відзначила 115-у річницю з дня народження видатного земляка: в

Тернопільському педагогічному університеті відбулася конференція, обласний та Бучацький

районний краєзнавчі музеї підготували відповідні експозиції, були випущені пам’ятні календар та

марки, номер газети «Русалка Дністрова», активісти впорядкували єврейське кладовище у Бучачі,

де похована родина письменника (2003).

Тернопільська обласна організація Народно-демократичного об’єднання «Нова Україна»

випустила бібліографічний покажчик «Бучач. Обітована земля його серця. Нобелівський лауреат з

літератури 1966 р. Агнон Шмуель Йосиф (1888-1970)».

Ім’ям А. названі вулиці в містах Хайфа (Ізраїль), Бучач (Україна).

Портрет нашого земляка прикрашає ізраїльську купюру в 50 шекелів.

Серед друзів та близьких знайомих А. – З. Шокен, М. Бубер, Н. Закс та ін.


***

ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ УКРАЇНЕЦЬ,

з життєвого кредо Ш. Агнона

Я – український письменник, який живе в Ізраїлі.

НАСТАНУТЬ ДНІ, У КОТРИХ СНУ НЕ ВІДНАЙДЕШ, з роману Ш. Агнона «На морській

глибині»

Гасовий ліхтар пригасав, я встав з-за столу й запитав, де в місті готель, щоб не шукати поночі.

Чоловік і жінка перезирнулися і сказали: є у місті готелі. Та хтозна, чи є там спокій. Місто у нас

маленьке, знатних гостей небагато, та й готелі тут простенькі, і хто не звик – чи й віднайде там

спокій...І подав господар знак очима дружині та сказав: не на вулиці ж ночувати подорожньому...

Дівчина принесла свічку й засвітила на столі, бо гас у лампі скінчився. І ми ще сиділи з годину

вкупі. Вони не втомилися слухати про дива у Відні, де живе сам цісар. А мені такі милі були

звичаї їх життя.

Постелили мені потім постіль у кутку, спав я , і солодким був мій сон. Почувши звуки кроків, пробудився. Господар стояв над ліжком... Я скрикнув: ой, пане, ви йдете на молитву, а я ніжуся в

обіймах лінощів. Він засміявся: я вже помолився і вернувся із синагоги. Мені стало соромно. А він

мовив: заспокойся, сину, коли солодкий сон твій – лежи, нім настануть дні, у котрих ти сну не

віднайдеш...


КОХАННЯ ПОВИННЕ ОНОВЛЮВАТИСЯ, з оповідання Ш. Агнона «Інша подоба»

Щоб відвести душу, він почав палити. Спочатку для того, аби затуманити свідомість, а після –

палив, як у тумані. Спершу сигарети, потім сигари. Спершу рахуючи, потім без ліку, так що дим

клубочів по всьому будинку; палив, не бачачи в цьому шкоди, навпаки, ставив собі в заслугу те,

що сидить мовчачи, нічого не жадаючи від інших. «У кожного своя відрада, – міркував він. – Моя

відрада в палінні, її відрада в іншому». І оскільки він не потрудився довідатися, у чому вона, її

відрада, а від своєї «відради» задоволення не отримував, серцем його опанувало сум’яття, і він

став ревнувати її до кожного чоловіка, до кожної жінки, до кожної дитини – до всього.

…Тримаючи в руках свій келих, 1’артман задумався: «З того дня, як ми з Тоні пішли під весільний

балдахін, жодного разу не вів я себе з нею як треба, – так, як у день розлучення». Несвідомо він

підняв келих і продовжував думати: «Не можна людині залишатися з дружиною, якщо він

свариться з нею. Шлюб без кохання – не шлюб. Шлюб і сварки – краще вже розлучення».

Гартман поставив келих, присунув прилад із приправами й взяв зубочистку. І знову поринув у

міркування: «Той, хто одружився з жінкою й не кохає її, зобов’язаний дати розлучитися. А якщо

розлучується, повинен її кохати. І кохання повинно постійно обновлюватися – повсякчас і у всяку

годину».


ВІЙНА ПОНІВИЧИЛА ВСЕ, з автобіографічного нарису Ш. Агнона «Сам із собою»

Страшне враження від нападу на мій дім неможливо описати словами. Три тисячі книг,

перевернутих, розкиданих, понівечених...

А серед них мерехтить старовинна рукописна Аггада, і світяться великі її літери...

ДУЖЕ ДРІБНИЙ Я У СВОЇ ОЧАХ, з нобелівської промови Ш. Агнона

П’яти років від роду написав я свої перші вірші. Від туги за батьком написав я їх. Так була справа:

поїхав батько мій блаженної пам’яті у справах. Здолала мене туга за ним, і склав я вірші. І з тих

пір склав я багато віршів.

Від віршів, що я склав, нічого не залишилося. Рідна домівка, де залишив я цілу кімнату з

рукописами, згоріла у першу війну, і з нею згоріло усе, що я там залишив.

…Серед книг, що згоріли, був великий роман у 60 аркушів. Видавець уже повідомив про швидкий

вихід у світ першої його частини. Разом з цим романом «У вузлі життя» …згоріла і книга, що ми

склали з Мартіном Бубером, не говорячи вже про чотири тисячі томів на івриті, з них левина

частка – отча спадщина, а інші я сам купив, відмовляючи собі в хлібі.

Коли згоріло все моє надбання, уселив Господь мудрість у серце моє й у перо моє.

…В дні життя мого в Єрусалимі на писав я оповідання, довгі і короткі. Деякі надруковані, а

більшість ще в рукописах.

Уже розповів я, що почав я складати вірші від туги за батьком. І початок навчання мого – від

батька і ще від духовного судді в нашому місті. А до них було три меламеди – учителі, а в них я

учився по черзі з трьох з половиною років і поки не стало мені вісім з половиною років від роду.

Хто вони, мої наставники в поезії і прозі? Спірне це питання. Одні зауважують у моїх книгах

вплив письменників, чиїх імен я, по простоті своїй, і чути не чув. Інші зауважують вплив поетів,

чиї імена я чув, та творів не читав.

А я сам що вважаю? Хто вигодував мене? Не всяка людина запам’ятає кожну випиту краплю

молока і як звали корову, що дала молоко. Щоб не залишити вас без відповіді, спробую

розібратися, від кого я одержав те, що одержав.

…Вплинули на мене кожен чоловік, і кожна жона, і кожна дитина, що зустрілися на моєму шляху,

і євреї, і не євреї. Розповіді про їхні справи запам’яталися в серці моєму і рухали моїм пером.

Впливали і види природи. Мертве море, що бачив я щодня з променем денниці з даху свого

будинку, струмок Арнон, у води якого я занурювався, ночі, що я провів з набожними і

благочестивими на всенощній біля Стіни плачу, дали мені очі побачити землю Пресвятого, хай

благословиться Він, Що Дав нам це місто й Оселив у ньому Своє ім’я.

Щоб не обділити ні однієї тварі, мушу я пом’янути скотів і звірів і птахів, що вчили мене. Як

сказав Іов (35:11): «хто наставить краще скотів земних і умудрить більше, ніж птахи небесні».

Дещо, пізнане від них, записав я у своїх книгах. Але боюся, що не все пізнав, і якщо чую я гавкіт

пса, щебет птахів, крик півня, то не знаю, чи хвалять вони мене за те, що я розповів про них, чи

сварять.

Перш ніж завершу свою мову, скажу ще одне. Якщо звеличив я себе понад міру, вам на славу

величав я себе, щоб ви не бентежилися, що на мене звернули свій погляд. А сам по собі дуже

дрібний я у своїх очах. В усі дні мої не забував я Псалом Давидів (130): «Господи! Не було

гордовитим серце моє і не підносилися очі мої, і не шукав я великого і недосяжного для мене».

Якщо заслужив я всі блага ці, то лише тим, що довелось мені жити в Землі, що її заприсягся

Господь батькам нашим дати нам…


ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ, з книги О. Левченка «Україна в долі і творчості класика

єврейської літератури, нобелівського лауреата Ш. Й. Агнона»

Агнон – письменник традиційний і модерний одночасно, революційний і буденний, милосердний

та іронічний, інколи гострий та саркастичний. Він – суто єврейський письменник, але його яскрава

і самобутня творчість має загальнолюдське значення...

Через усе своє творче життя нобелівський лауреат Агнон проніс невичерпну любов до місця свого

народження і молодості, до людей Західної України, постійно оспівував дві свої обітовані землі –

український Бучач і Єрусалим.

КЛЮЧІВ ВІД ЩАСТЯ НЕ ІСНУЄ, з дослідження Н. Степули «Таємниці творчості Йосифа

Агнона»

Твори ці сучасні, час і простір, відбитий у них, духовні світи людей, котрі живуть на сторінках –

суголосні часам нинішнім і духовним світам теперішнім. І проблеми, з якими в тому просторі і в

тих часах стикаються ті люди – так само сучасні. Життя в одному світі, під одним небом, на одній

землі мусить бути і цікавим, і проблемним, і сумним, і кумедним, і страшним, і неповторним. Як

життя в однім маленькім місті. Де на вузьких вуличках іноді непросто розминутися...

…Персонажі Агнонових книг – здебільшого самотні люди. Самотні, мов діти, котрі заблудилися у

великому місті, шукають дорогу додому й не можуть її віднайти. А, допоки шукають, світ

безнастанно змінюється, у ньому зникають часи – то час дитинства зник назавжди, то час любові

втрачений, то пропала дорога, якою треба було йти, то нема вже самого міста, яке шукаєш.

Він передбачив у своїх книгах непросте майбутнє для героїв цих книг, як і – для героїв книг

майбутніх. Для землі, котру любив усім серцем. Передбачив і брак оптимізму на цій дорогій землі

для його єдиновірців. Передбачив нову війну.

…Агнон писав і про себе. Про світ – як вир загаченої води, про тих, хто шукає вічність у собі, а

себе – на провінційних перехрестях, де вічність теж іноді зупиняється. Про червоний мох, – «ніби

янгол смерті витер до нього свій ніж». Про тіні людей, котрі виходять на стерту підошвами

бруківку прадавнього Бучача, щоб розповісти про себе бодай вітрові, якщо люди не хочуть їх

вислухати.

…Агнон відкриває у своїх творах світи самотніх людей, котрі намагаються віднайти свій дім, свою

дорогу, своє щастя, – але увійти до тих світів так само неможливо, як увійти до замкненого

будинку, через вікна якого видно і чути, що там сміються або плачуть, радіють, співають чи

б’ються.

Але – нема ключів, аби туди зайти...