ЛИХАЧОВ Володимир Сергійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Поет, драматург, перекладач.
З родини службовця.
Народився 6 (18) лютого 1849 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 5 (18) листопада 1910 р. в м. Петербурзі (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на
Смоленському цвинтарі.
Закінчив Полтавську гімназію (1860-1868), навчався в Петербурзькому, Харківському
університетах (1868-1871).
Працював чиновником міністерства фінансів (1871-1872), чиновником, помічником
столоначальника Департаменту податкових зборів (1872-1893), чиновником (1894-1897), старшим
столоначальником(1897-1904) Департаменту державного казначейства, коректором «Словника
російської мови» (1904-1910).
Друкувався в газетах «Новини», «Петербурзький аркуш», «Новий час», журналах «Нива»,
«Сатирикон», «Вісник Європи», «Будильник», «Всесвітня панорама», «Діло», «Вітчизняні
нотатки», «Ваза», «Театр і мистецтво», «Маски», «Бабка», «Вісник іноземної літератури»,
«Слово», «Російська думка», «Всесвітня ілюстрація», «Північний вісник».
Як літератор дебютував в газеті «Петербурзький аркуш» віршем «Осоромила» (1869).
Потім настала черга п’єс «Провчила!», «Для чоловіка» (обидві – 1881), «В кревних обіймах»
(1883), «Життя Ілімова» (1890), «Матуся» (1902), оповідань «Радощі життя», «За згодою» (обидва
– 1889).
Наш земляк – автор віршів «Письменнику Самозванову», «В’язні» (обидва – 1905), «Патріоти»
(1906), «Реакціонеру» (1908), статей «З театральних спогадів» (1908),»Композитори і віртуози»,
«Бесіди про театр» (обидві – 1909), «Формопошуки» (1910).
Його перу також належить книга «За двадцять років. Твори і переклади. 1869-1888» (1889).
Перекладав Ж. Мольєра, В. Гюго, Г. Гейне, Ф. Шіллера, Ш. Бодлера, Г. Лессінга, Т. Мура, П.
Беранже, Г. Гервега, Л. Акермана, Ф. Боденштедта, Ф. Коппе.
Серед друзів та близьких знайомих Л. – Ю. Арцибушев, О. Шеллер-Михайлов, Г. Благосвєтлов, К.
Случевський, С. Окрейц, К. Баранцевич, А. Заблоцький-Десятовський, І. Котт, Л. і П. Бикові, М.
Албов та ін.
***
ЩИРИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ХИЛИТУН
, з життєвого кредо В. Лихачова
В безособистісності могли мені докоряти, проте в двоєдушності, взагалі в великодушності –
даруйте.
…Міняв …не політичні погляди свої, тому що таких у мене й не було, а своє ставлення до
політичних питань. На погляд будь-якого правовірного політика… я – політичний хилитун, не
більше. Проте додам від себе: хилитун щирий.
СЛАВТЕ ГОСПОДА, вірш В. Лихачова «Пісня Маріам»
Славте Господа, избранному народу
Ниспославшего спасенье и свободу!
Сокрушил он мановением десницы
Ослеплённого гордыней властелина:
Статных воинов, коней и колесницы
Поглотила многоводная пучина.
Славьте Господа, избранному народу
Ниспославшего спасенье и свободу!
Слово Божье было нашею стрелою,
Дуновения мечом: Египту горе!
Кто поведает ему, что под волною
Лучший цвет его навек сокрыло море!
Славьте Господа, избранному народу
Ниспославшего спасенье и свободу!
КРАСА ЗІЙДЕ В МОГИЛУ, сонет В. Шекспіра у перекладі В. Лихачова
Скажи мне, красота, зачем ты расточаешь
Безумно на себя все, что ни получаешь?
Природа не дарит, а лишь взаймы дает,
И то лишь тем, кто долг свой честно отдает.
Зачем же ты, скупец, во зло употребляешь
Врученное тебе и праздно расточаешь?
Такие суммы, друг, не следует сорить,
Когда и без того едва ты можешь жить!
Имея дело лишь с одним самим собою,
Себя же выгод всех лишаешь ты в борьбе.
Когда ж твой бренный прах покроется землею,
То что благого ты оставишь по себе?
Бесплодной красота твоя сойдет в могилу,
Тогда как по себе ты б мог оставить силу.
В СВОЇЙ ПОЗИЦІЇ – КАТЕГОРИЧНІ, лист групи драматургів до редакції «Нового часу»
Наполегливе повторення у пресі і в суспільстві чуток про те, ніби драматичні письменники, які
ставили свої п’єси на сцені Олександрійського театру в період управління трупою П. П. Гнідичем, мали з ним, у зв’язку з постановкою п’єс, якісь домовленості, що носять корисливий характер, вимушують нас категорично заявити, що ці чутки, однаково образливі як для П. П. Гнідича, так і
для нас, не мають ніякої фактичної підстави.
Підписи: Баронеса Білла, В. Буренін, П. Ганзен, І. Гриневська, О. Косоротов, М. Кравченко, B.
Лихачов, О. Луговий, С. Найдьонов, Я. Плющевський-Плющик, І. Потапенко, В. Ришков, О.
Суворін, кн. О. Сумбатов, В. Тихонов, В. Трахтснберг, В. Туношенський, Є. Чириков.
НАЙБЛИЖЧИЙ ДО ОРИГІНАЛУ, з критичного огляду К. Чуковського «Неточна точність»
Колись досить давно я дивився в Художньому театрі комедію Мольєра «Тартюф» у перекладі
невідомого поета. Але після перших же рядків на мене війнуло чимось давнішнім, знайомим, пам’ятним з раннього дитинства. За цим перекладом років вісімдесят тому, коли мені були років
п’ять або шість, я грав «Тартюфа» разом з своєю старшою сестрою. У всій цій п’єсі я, звичайно, цінував головним чином те, що Оргон ховається під столом, прикривається скатертиною і потім
раптово вискакує і накидається на лиходія Тартюфа. Я був упевнений, що саме в цьому полягає
весь зміст п’єси. Вискакуючи з-під столу, я всякий раз говорив:
Ну, признаюсь, изрядный негодяй!
И кто поверил бы тому, что я услышал?
А сестра говорила мені в риму:
А сестра говорила мне в рифму:
Мой друг, ты слишком рано вышел,
Скорей опять туда же полезай, —
И жди конца: из-за одних догадок
Нельзя беситься так! Взгляни: ты сам не свой!
«Як може людина бути нечестивою і бридкою!» – вигукував я, несвідомо радіючи дзвінкій
патетичній римі і погрожуючи з великим задоволенням шестирічним своїм кулачком.
І потім накидався на Тартюфа, хапав його за штани і кричав:
Ах, праведник! Так вот на что направил ты
Свои безгрешные мечты!
Саме ці вірші я почув тепер зі сцени і зрадів їм, як старим друзям, хоча, зізнаюся, мені було трохи
заздрісно, що під столом вже не я, а Топорков.
Це виявився старий переклад В. С. Лихачова, як значилося на рваній обкладинці тієї книги, за
якою я в давні роки виконував свою улюблену роль. Переклад в даний час багатьма буде визнаний
неточним, хоча б вже тому, що в оригіналі «Тартюф» написаний олександрійським віршем, а у
Лихачова – грибоєдовський різностопний ямб. Оригінал весь складається з двовіршів, рими яких
чергуються в строгому порядку, а в перекладі цей порядок порушений, і римовані рядки за
примхою перекладача то сходяться, то розбігаються нарізно.
Існує інший переклад тієї ж п’єси, переклад Михайла Лозинського. У ньому з добросовісною
ретельністю відтворені і одноманітна ритміка оригіналу, і чергування рим. І ось питається, чому ж
театр з такою сильною літературною традицією, який славиться дбайливим ставленням до
письменницьких текстів, чому він відмовився від точного перекладу Лозинського і віддав перевагу
«менш точному» перекладу Лихачова?
Незважаючи на весь мій пієтет до поетичної творчості Лозинського, я повинен сказати, що цілком
розумію, чому Художній театр віддав перевагу перекладу Лихачова. Тому що цей старий
переклад, на крайнє моє розуміння, найвірніший, найближчий до французького оригіналу, хоча в
ньому і відсутні ті показники точності, які є в перекладі Лозинського.
ВУЛЬГАРНІСТЬ І НЕЗГРАБНІСТЬ, з есе Є. Еткінда «Про умовно-поетичне та індивідуальне
(сонети Шекспіра)
Знаменитий 19-й сонет, присвячений темі безсмертя в мистецтві, був відомий російському
читачеві в перекладі В. Лихачова.
О, время! Когти льва, чуть стар, тупи нещадно,
Земные существа земле и предавай,
И тигра зубы рви из пасти кровожадной
И феникса в крови его же сожигай,
Чредою лет и зим над миром пролетая,
Будь миру вестником и радостей, и бед,
Рази красу, когда поникнет, увядая, –
На преступленье лишь одно тебе запрет:
Попутно не клейми зловещими чертами
Прекрасное чело любимца моего;
Как образец красы, грядущим вслед за нами
В наследие оставь нетронутым его.
А повредишь ему – я этот вред поправлю
И друга юношей в стихах своих прославлю.
Ці вірші містять внутрішню суперечність: в них стверджується, що їх автор збереже зовнішність
свого друга для вічності. Проте... читачеві з першого ж незграбного рядка ясно, що такі вірші для
вічного життя не годяться. Справа не лише в невиразності рядків як-то: «И друга юношей
(каких?) в стихах своих прославлю», а й в ще більшому ступені у полегшеній стилістиці навіть
цілком зрозумілих віршів: «Чредою лет и зим над миром пролетая, Будь миру вестником и
радостей и бед».
С. Маршак і цей сонет відкрив наново, відкинувши вульгарність, що нашарувалася в російській
традиції, і балакучість...
