КОВАНЬКО Олександр Матвійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Військовий повітроплавець. Фундатор і перший генерал військового повітроплавання Російської
імперії (1906).
З родини службовців. Батько, Кованько М., – гірничий інженер; син, Кованько О., – пілот, авіаконструктор.
Народився 4 (16) березня 1856 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 20 квітня 1919 р. в м. Одесі (нині – адміністративний центр однойменної області України).
Закінчив петербурзьке Миколаївське інженерне училище (1878).
Служив в понтонному і лейб-гвардії саперному батальйонах (з 1878), командиром Учбового
повітроплавального парку в Санкт-Петербурзі (1890-1910), першого Східносибірського польового
повітроплавального батальйону припнутих аеростатів (1904-1905), начальником петербурзької
Офіцерської повітроплавальної школи (з 1910).
Член повітроплавальної комісії Міжнародного метеорологічного комітету (1898).
Удостоєний звання «кореспондент Головної фізичної обсерваторії» за дослідження на повітряних
кулях верхніх прошарків атмосфери.
За хоробрість, продемонстровану під час російсько-японської війни, нагороджений золотою
Георгієвською зброєю.
Впродовж життя зібрав колекції рідкісних гравюр, які ілюстрували розвиток світової авіації, порцеляни і дзвоників: нащадки генерала подарували їх Російському музею (1930-і).
Серед друзів та близьких знайомих К. – П. Нестеров, Д. Менделєєв, М. Драгомиров, М. Кирпичов, Е. Тотлебен, Микола II, Л. Лобко, Є. Федоров, С. Ульянін, С. Немченко, І. Ясницький, К.
Боресков, В. Найдьонов, К. Звєрєв, Р. Нижевський, М. Поморцев, В. Семковський та ін.
***
НЕ БУТИ НЕВМІЛИМ
, з професійного кредо О. Кованька
Ми самі повинні маємо будувати аероплани і мотори і уміти управляти ними.
НЕОБХІДНІ КОНКРЕТНІ РЕФОРМИ, з офіційного листа О. Кованька
Нас іноземці хвалять і запевняють, що росіяни в повітроплаванні, особливо військовому, посідають друге місце в світі... Ні, неправда, у нас намічено багато на папері, проте ми відстали
жахливо... ніякого повітряного флоту у нас немає.
Страшно подумати: двигуни виписуємо з-за кордону і все замислюємося, як би переселити
французів і німців до нас, аби вони працювали у нас.
Нам потрібні досвідчені майстри, заповзятливість і верфі, де все повітроплавне можна було б
робити удома. Не треба забувати, що особливо важливо все могти робити удома, з російських
матеріалів і в достатній кількості.
Необхідні конкретні реформи, більше довіри до російських систем, російських проектів і фахівців
справи, більше життя і заповзятливості, більше поблажливості до невдач, а головне, більше
бажання стати в найкоротший термін сильнішими передбачуваного супротивника.
ГІДНІ СВОЄЇ ЗЕМЛІ, з наказу О. Кованька по Учбовому повітроплавальному парку
Розлучаючись з рідним мені парком, я до землі вклоняюся всім моїм співробітникам і друзям, хто
залишається тут, і хто всією своєю службою і старанною і чесною роботою показали себе чисто
російськими людьми і гідними діячами нашої рідної землі.
ДИВИВСЯ В ЗАВТРА, зі спогадів Р. Нижевського
Переймаючись з малих років повітряною стихією, відчуваючи її всією своєю душею, і
обдарований, до того ж, багатим технічним чуттям, він завжди дивився в майбутнє на декілька
років вперед.
НЕАБИЯКЕ МАЙБУТНЄ, з кореспонденції Ю. Бахуріна «Вам зліт!»
17 грудня 1869 р. Військово-науковий комітет Головного штабу російської армії подав
військовому міністрові Д. Мілютіну доповідь з обґрунтуванням необхідності почати практичні
роботи з військового повітроплавання, зокрема створити спеціальний орган Військового
міністерства для керівництва повітроплавною службою в армії. Пропозиції були схвалені.
Перша в російській армії кадрова повітроплавна команда була створена 26 січня 1885 року в
Санкт-Петербурзі. Вона у складі одного офіцера, двох унтер-офіцерів і 19 нижніх чинів
гвардійського саперного батальйону розміщувалася в казармах колишньої батареї
Артилерійського комітету на полігоні Московсько-Ямщицької слободи. Начальником команди з
правами командира роти було призначено поручика О. M. Кованька.
У жовтні 1887 р. було розроблено Положення про повітроплавну частину, відповідно до якого
передбачалося мати декілька типів повітроплавних парків, – кадровий, кріпосний і польовий.
Учбовий кадровий парк пропонувалося мати як в мирний, так і у військовий час; кріпосні парки
повинні були формуватися у військовий час, а в мирний – мати лише матеріальне майно без
особового складу; польові парки пропонувалося створювати у міру потреби у військовий час із
запасного майна і чинів змінного складу Учбового кадрового парку.
Було побудовано дирижабль системи штабс-капітана О. M. Кованька, який складався з двох
цигаркоподібних аеростатів. Вони спочатку використовувалися в основному не для польотів, а для
повітряного спостереження і розвідки.
Хід російський-японської війни показав, що у повітроплавання велике майбутнє у військовій
сфері.
НА ГОЛОМУ МІСЦІ, з статті В. Федорова «Власними руками»
У 1884 році О. М. Кованько розробив проект аероплана і повітряного гвинта. 26 січня 1885 року –
сформував першу в Росії команду, яка поклала основу військовому повітроплаванню. Він здійснив
понад 80 польотів на аеростатах, зокрема переліт Петербург – Нижній Новгород.
Під його керівництвом проводили розробку і випробування аеростатів і дирижаблів, апаратів для
отримання газу тощо.
...З 1909 по 1912 рік за наказом Кованька при Офіцерській повітроплавній школі було
спроектовано 7 літаків. Оскільки військове відомство відмовилося підтримати їх розробку, генерал-майор будував апарати власними руками.
Він одержав перший досвід експлуатації аеростатів у відриві від основних баз. Тут все, включаючи доставку матеріальній частині, газовидобування і устрій стартових майданчиків, вперше робилося на голому місці.
ПІДНЯТИСЯ В ПОВІТРЯ, з нарису О. Лашкова і Ю. Лозиченка «Генерал повітроплавання»
Після закінчення військово-інженерного училища Кованька направили в саперний батальйон, де
незабаром він став відомим своїми винаходами в мінній справі. В ті часи передовими головами
опанувала думка: як піднятися в повітря на керованому апараті? Експерименти проводилися
всюди – і в Росії також. 1884 року О. Ф. Можайський встановив на «літальному апараті» дві парові
машини і зумів піднятися з землі, проте справа закінчилася аварію.
Кар’єра Кованька, по суті, розпочалася 15 лютого 1885 р., коли молодого підпоручика призначили
спочатку тимчасовим завідувачем, а потім і штатним командиром вперше сформованої команди
військових повітроплавців.
6 жовтня 1885 року – дата першого серйозного успіху російських повітроплавців: аеростат з
екіпажем з трьох чоловік під командуванням поручика Кованька здійснив вільний п’ятигодинний
переліт з Петербургу до Новгорода, подолавши понад 180 верст.
Вже до 1896 р. в російській армії існувало п’ять повітроплавних відділень: Варшавське, Осовецьке, Івангородське, Ковенське і Новогеоргієвське. Всі вони були укомплектовані
фахівцями, котрі пройшли підготовку в Учбовому парку.
Займався О. Кованько і науковим повітроплаванням, зокрема, здійснив політ з відомим
професором Дмитром Менделєєвим.
ГОТУВАВ ОФІЦЕРІВ ДЛЯ ЄВРОПИ, з статті Я. Янчака і В. Аксенчика «Повітроплавець родом
з України»
Велика радянська енциклопедія (том 12, с.359, видання 1973 р.) чомусь указує на Петербург як на
місце його народження, і навіть припускається помилки в даті: замість 16.03.1856 вказано
17.03.1856, проте інші джерела підтверджують, що він народився в Полтаві...
...Наш земляк першим у світі сформулював і утілив в життя ідею польотів на аеростатах для
вивчення атмосфери, а також для дослідження впливу польоту на організм людини.
...В офіцерських класах Повітроплавного парку ...проходили підготовку офіцери зарубіжних армій
– сім болгарської і один – сербської. З 1894 по 1904 роки через повітроплавні частини пройшло
2085 осіб. Ці люди забезпечили подальший розвиток авіації і повітроплавання в Європі.
МОТОРОШНО І ХОЛОДНО, з статті В. Гіляровського «Політ Д. І. Менделєєва»
Повне сонячне затемнення спостерігалося в Московській губернії 8 серпня 1887 року, і місцем для
наукових спостережень було вибране м. Клин, куди я і прибув з нічним поїздом Миколаївської
залізниці, битком набитим москвичами, які їхали спостерігати затемнення.
О четвертій годині ранку було ще темно. Я вийшов з вокзалу і відправився на поле, вкрите
натовпом народу, що оточував повітряну кулю, яка гойдалася на темному фоні неба.
– Буцімто голова з опери «Руслан і Людмила».
На сході небо чисте, і світяться рожеві, золотисті відблиски.
Куля оточена загородкою, і поряд ціла барикада з шпал, на якій стоять апарати для приготування
водню і наповнення ним кулі.
Довкруги клопочуть солдати саперного батальйону.
Весь день напередодні вони наповнювали кулю, проте роботі заважала буря, котра рвала і ударяла
кулю об землю. На кулі напис: «Росіянин».
Серед публіки бігає обірваний мужичок, торговець трубками для спостереження затемнення, і
вищить:
– Купуйте, панове, скельця, через хвилину починається затемнення.
О 6 годині ранку молодий поручик лейб-гвардії саперного батальйону О. М. Кованько
скомандував:
– Кріпити корзину!
До корзини прилаштували барограф, два барометри, біноклі, спектроскоп, електричний ліхтар і
сигнальну трубу.
З кулі передбачалося замалювати корону сонця, спостерігати рух тіні і провести спектральний
аналіз.
О 6 годині 25 хвилин до корзини підійшов, зустрінутий оплесками, високий, трохи сутулий, з
лежачим по плечах волоссям, з сивиною і довгою бородою, професор Дмитро Іванович
Менделєєв. В нього в руках телеграма, яку він читає: «На прояснення надія слабка. Вітер
очікується південний. Срезневський».
Менделєєв і Кованько сіли в корзину, однак намокла куля не піднімається.
Між ними точиться розмова. Чутно лише, що кожному хочеться летіти, і, нарешті, п. Кованько
поступається проханню Менделєєва і читає йому лекцію про управління кулею, показуючи, що і
як робити. Менделєєв цілується з Кованько, який вилазить з корзини. Підходять професор
Краєвич, діти професора і знайомі. Цілуються, прощаються...
Починає швидко темніти.
Пан Кованько вискакує з корзини і командує солдатам:
– Віддавай!
Кулю рвонуло догори, і, під вигуки «ура», вона зникає в темряві...
Як зараз, бачу величезну фігуру професора, його волосся, яке розвівається з-під широкополого
капелюха... Руки підняті догори, – він намагається розібратися у вірьовках...
І відразу зникає... Робиться абсолютно темно... Стає холодно і страшно... Деяким пані погано...
Чоловіки за декілька хвилин перед цим сміялися:
– Аж надто, панове, хитрими стали, наперед про небесну планиду знають... А ніякого затемнення і
не буде!
Ці чоловіки тепер в жаху кинулися бігти чомусь до села. Дехто ліг на землю... Моляться...
Голосять... Особливо жінки...
А вдалині реве сільське стадо. Ворони каркають тривожно і носяться низько над полем...
Моторошно і холодно.
