ГРИБОВСЬКИЙ Адріян Мойсеєвич
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Мемуарист, перекладач, громадський діяч.
З козацької родини. Батько, Грибовський М., – осавул Малоросійського козачого війська.
Народився 26 серпня (6 вересня) 1767 р. в м. Лубни Полтавської губернії Російської імперії (нині
– районний центр Полтавської області України).
Помер 27 січня (8 лютого) 1834 р. в с. Щуровому Коломенського повіту Московської губернії
Російської імперії (нині – Коломенський район Московської області РФ).
Навчався в гімназії при Московському університеті (1778-1782), Московському університеті
(1782-1783), якого залишив, аби заробляти на хліб.
Працював губернським секретарем Комісії нового кодексу (1784), секретарем Олонецького
приказу громадського прихистку (1785), дрібним чиновником в Кабінеті його Імператорської
Величності (1786-1787), в канцелярії Г. Потьомкіна (1787-1792). Під час російсько-турецької війни
вів «щоденник бойових дій», за даними якого складалися донесення Катерині II. При укладенні
миру в Ясах виконував роль конференц-секретаря.
Обіймав посади правителя канцелярії нового фаворита імператриці – П. Зубова (1792-1795),
секретаря Катерини II з прийняття прохань (1795-). Ставши її довіреною особою, брав участь у
вирішенні низки політичних питань. До речі, саме з-під пера Г. вийшов указ про заснування
Одеси.
Як літератор дебютував перекладом з французької мови повісті Ф.-Т.-М. де Бакюляра д’Арно
«Макін» (1782).
Потім настала черга інших творів цього автора – «Ерманс» (1782), «Небезпека міського життя»
(1784). Опублікував Г. і переклад першої частини роману Т. Смоллетта «Пригоди Перігріна
Пікля» (1788).
Однак головним доробком нашого земляка вважаються «Деякі нотатки з життя Катерини II» та
«Нотатки про службу статс-секретаря Грабовського та інших осіб», що охоплюють період з 1783
по 1802 рр.
Проте багатогранне та цікаве життя Г. мало і зворотній, зовсім не глянсуватий, бік. Батько
майбутнього знаного громадського діяча помер, коли син був ще дитиною. Залишившись без
чоловіка, мати подалася в черниці. Сам Г., виконуючи обов’язки скарбника Приказу громадського
прихистку, програв у карти солідну суму казенних грошей. Від суду затятого картяра врятував Г.
Державін, який з власних коштів компенсував розтрату, однак з державною службою прийшлося
розпрощатися. Деякий час Г. ніде не брали на роботу.
Зійшовши на трон, Павло I вислав Г. з Петербургу (1797), а вже наступного року його
заарештували й запроторили до Петропавловської фортеці, звинувативши в зникненні експонатів з
колекції Таврійського палацу. Після виплати зазначеної суми в’язня звільнили, однак через деякий
час знову заарештували і відправили вже до Шліссельбурзької фортеці. Лише в 1801 р. Г.
повернувся в Подільську губернію, де до самої смерті Павла I перебував під наглядом поліції.
Проте авантюрний склад характеру не дозволив Г. скніти на одному місці. Продавши маєток, він
переїхав до Москви, де жив на широку ногу: навіть придбав скрипку Страдиварі, на якій, до речі, непогано грав. Потім, збувши вже й столичну нерухомість, перебрався в Рязанську губернію, де
несподівано для усіх зайнявся винокурінням та відкупом. Успіху це не принесло і Г. вибрав нове
місце проживання – Коломну Московської губернії, де жили донька з зятем. В 1817 р. Г. оголосив
себе повним банкрутом. Цьому не повірив Сенат і розпочав судову тяганину, яка тривала 16 (!) років, завершившись на повну користь нашого земляка.
Серед друзів та близьких знайомих Г. – Г. Державін, О. Козодавлєв, П. Зубов, М. Емін, Г.
Потьомкін, О. Безбородько, О. Воронцов, І. Остерман та ін.
***
КРАСНОМОВНІСТЬ МОВЧАННЯ, з професійного кредо А. Грибовського
Важко переоцінити у політиці красномовність мовчання.
ЩО ЗА НАМІСНИЦТВО БЕЗ ЧИНОВНИКІВ, з запису в журналі Олонецького губернського
приказу громадського прихистку про початок його діяльності
1784 р., грудня 17
У виконання іменного Її Імператорської Величності височайшого Указу в 22 день травня цього
1784 р. …про перейменування Олонецької області в намісництво, після виконання Амвросієм,
єпископом Олонецьким і Каргапольським, звичних духовних обрядів правитель Олонецького
намісництва пан дійсний статський радник Гаврило Романович Державін відкрив наказ
громадського прихистку.
Гаврило Державін, Олександр Ведищев
Засідатель Юхим Веслоухов
Засідатель Федір Тимофєєв
Секретар Андріян Грибовський.
ФАВОРИТ ІМПЕРАТРИЦІ ВИДАВАВ ЧУЖІ ІДЕЇ ЗА ВЛАСНІ, з монографії О. Єлисеєвої
«Геополітичні проекти Г. Потьомкіна»
В колі помітних зовнішньополітичних діянь кінця єкатерининської епохи варто назвати «Перський
проект» останнього фаворита імператриці П. А. Зубова, поданий ним государині в 1796 р. під час
війни з Персією через напад на Грузію Астерабадського хана. Успішні дії російських військ,
якими керував брат тимчасового правителя В. А. Зубов, узяття Дербента і Баку, дозволили
Російської імперії розширити територіальні придбання в Закавказзі й одержати, як пропонував
Зубов, панування над західним узбережжям Каспійського моря.
Смерть імператриці поклала кінець воєнним операціям, проте сама ідея просування імперії в
Закавказзя мала велике майбутнє і поступово здійснювалася при онукові Катерини II –
Олександрові I протягом першої чверті XIX ст.
Важливо відзначити, що питання про приналежність проекту власне перу Платона Зубова
викликає сумнів. Останній статс-секретар Катерини II А. М. Грибовський, який тісно
співпрацював з Зубовим у роки його фаворитизму, повідомляє, що О. А. Безбородько, до якого
після смерті ясновельможного князя 1791 р. потрапила значна частина паперів покійного, пізніше
передав багато документів Потьомкіна новому фавориту, намагаючись підтримати свій танучий
вплив на справи.
НІС ЦАРИЦІ ПРИКРАШАВ «СНАРЯД», з оповідки П. Кошеля «Петербург: як він був при
Катерині Другій»
Першим до імператриці допускався обер-поліцмейстер з словесним повідомленням про добробут
столиці, про ціни на їстівні припаси, про різні події – і з запискою про тих, хто з чиновників
прибув чи вибув.
Після обер-поліцмейстера викликали по черзі статс-секретарів. Входячи, вони мали
дотримуватися наступного церемоніалу: робити государині низький уклін; на який вона реагувала
нахиленням голови, з посмішкою подаючи руку, яку візитер цілував; потім вона говорила:
– Сідаєте!
Сівши на стілець, доповідач клав на фігурний столик принесені папери і починав читати. Катерина
часом переривала, вимагаючи роз’яснень, дозволяючи заперечувати і сперечатися, і якщо її
наведені аргументи не переконували, залишала спірні папери в себе для подальшого вивчення.
На старості зір монархині так погіршився, що вона мусила читати в окулярах. Резолюції ж писала
чітким почерком, але з орфографічними помилками. З цього приводу в нотатках одного з статс-
секретарів, А. М. Грибовського, є дві наступних розповіді.
Коли Грибовський вперше з’явився у імператриці з доповіддю, то здивувався, побачивши її в
окулярах. Вона помітила це і, посміхаючись, запитала:
– Мабуть, для вашого віку ще не потрібен цей снаряд. Скільки вам років?
– Двадцять шість, – відповів Грибовський.
– А ми, – сказала імператриця, – під час довгострокової державної служби притупили зір і тепер
змушені одягати окуляри!
Іншого разу, віддаючи йому власноручну записку про статут, який вона особисто склала, для
Сенату, імператриця додала:
– Ти не глузуй з моєї російської орфографії. Я тобі скажу, чому не встигла її гарненько вивчити.
По приїзду в Росію я з великою старанністю почала вивчати російську мову. Тітка ж Єлизавета
Петрівна, довідавшись про це, сказала моїй гофмайстрині:
– Досить їй вчитися, вона й так розумна.
Таким чином, я могла учитися російській мові тільки з книг, без учителя, і це є причиною того, чому я погано знаю правопис.
ЧОМУ МОВЧАВ А. ГРИБОВСЬКИЙ, з дослідження В. Ярхо «Невдала кар’єра поета-
дипломата.. Чи міг О. Грибоєдов запобігти власній смерті?»
Березень 27-го. В «Московських відомостях» надруковано: з Тегерану надійшов лист, в якому
повідомляється по те, що майже вся російська місія на чолі з посланником Грибоєдов перебита під
час народного бунту. Численний натовп, незважаючи на військову варту з козаків і персів,
увірвався до будинку посланника, розламавши всі двері, і всіх, хто знаходився в місії заколов
мечами, крім декількох осіб, котрі зуміли врятуватися.
Так що ж робили наші козаки? Про їхню загибель – ні півслова! І звідкіля в народу взялися мечі?
Здивування, висловлене з приводу подій у Тегерані в щоденнику колишнього статс-секретаря
Катерини Великої Адріана Мойсейовича Грибовського, який в 1829 р. перебував в глибокій опалі і
проводив своє поміщицьке дозвілля за читанням офіціозів у глухомані власного рязанського
маєтку, відповіді так і не знайшло.
Грибовський, котрий у свій час був причетний до багатьох справ, «курирував» і перську політику, служачи директором канцелярії всесильного фаворита Платона Зубова, останнього улюбленця
Катерини II. Тепер же, перебуваючи у відставці, розважав себе тим, що копітко записував до
щоденника різноманітні новини, вичитані з газет, часто супроводжуючи їх цікавими коментарями
знавця політичних і придворних залаштунків. Проте з приводу подій в Тегерані він нічого не
написав. Та й не тільки він – впродовж понад трьох наступних десятиліть в Росії про загибель місії
в Персії не написано жодного рядка!
Лише коли Олександра Сергійовича Грибоєдова наздогнала посмертна слава віршотворця і
драматурга, про загибель автора «Горя від розуму» заговорили знову.
Версій того, що трапилося, висловлено немало, та найживучішою в Росії, з цілком зрозумілих
причин, виявилася та, яка вважала загибель Грибоєдова і його соратників «наслідком обурення
юрби тегеранської черні, підбурюваної, до того ж, англійськими агентами»...
