ГРЕКОВ Борис Дмитрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Історик.
З родини службовця. Батько, Греков Д., – начальник поштової контори.
Народився 9 (21) квітня 1882 р. в м. Миргороді Полтавської губернії Російської імперії (нині –
районний центр Полтавської області України).
Помер 9 вересня 1953 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований у Москві на
Новодівочому цвинтарі.
Навчався в Холмській і Радомській класичних гімназіях (до 1901), на історико-філологічних
факультетах Варшавського (1901-1905) і Московського (1905-1907) університетів.
Працював учителем Петербурзького комерційного училища (1907-1910), викладачем Вищих
жіночих курсів (1910-1916), Пермського філіалу Петроградського університету (1916-1918),
Таврійського університету (1918-1920), Ленінградського університету (1920-1937), директором
Інституту історії академії наук СРСР (1937-1953).
Академік академії наук СРСР (1935).
Дійсний член академії архітектури СРСР (1939).
Почесний член академії наук Білоруської РСР (1947).
Дійсний член Польської АН (1946).
Дійсний член Болгарської академії наук та мистецтв (1949).
Почесний доктор Празького (Карлового) університету (1947).
Почесний доктор Будапештського університету (1948).
Тричі лауреат Державної премії СРСР (1943; 1948; 1952).
Спеціалізувався з проблем господарських і суспільних відносин в Київській Русі, в Галицькій і
Закарпатській Русі; середньовічної історії Русі.
Займався дослідженням і виданням документальних матеріалів слов’янської історії.
Друкувався в «Вістях Таврійського товариства історії, археології і етнографії».
Як вчений дебютував працею «Новгородський будинок святої Софії. Досвід вивчення організації і
внутрішніх відносин крупної церковної вотчини» (1914).
Потім настала черга наступних доробків: «Досвід вивчення організації і внутрішніх відносин
крупної церковної вотчини» (1914), «Феодальні відносини в Київській Русі» (1935), «Київська
Русь» (1939), «Боротьба Русі за створення своєї держави», «Культура Київської Русі» (обидві –
1944), «Селяни на Русі з давніх часів до середини XVII століття» (1946), «Виноробний статут про
суспільний і політичний устрій Винороба» (1948), «Золота орда і її падіння» (1950).
Г. – також автор досліджень «Далеке минуле Західної України», «Найдавніші долі слов’янства у
прикарпатських областях», «Повість временних літ» про похід Володимира на Корсунь», «Юріїв
день і заповітні роки», «Ломоносов – історик», «Походження кріпосного права в Росії», «Історичні
переконання Пушкіна».
Всього перу нашого земляка належить понад 200 наукових праць.
Г. брав активну участь в підготовці до видання історичних пам’ятників «Російська Правда»,
«Судебники XVI-XVII століть».
Що стосується особистого життя, то наш земляк рано втратив матір (1894); за царизму його
виключили з гімназії (1900), а більшовики – заарештували (1930).
Президія АН СРСР заснувала премію ім. Б. Д. Грекова.
Іменем земляка названо вулицю в м. Миргород; будинок в якому він мешкав, прикрашає
меморіальна дошка з написом «У цьому будинку народився видатний радянський історик-
академік Борис Дмитрович Греков (21.04.1882 – 9.09.1953)» (1967); в місцевому парку «Перемога»
височіє його пам’ятник (1982).
У Москві вийшла книга Н. Горської «Борис Дмитрович Греков» (1999).
Серед друзів та близьких знайомих Г. – Г. Вернадський, М. Волошин, А. Маркевич, Н. Горська, С.
Шереметєв, П. Смирнов, Д. Петрушевський, М. Ернст, С. Платонов, І. Гревс та ін.
***
ПРАВДА – В ГЛИБИНІ
, з наукового кредо Б. Грекова
Правдиве і глибоке відтворення минулого.
СПОКУСЛИВА ТЕМА, з листа Б. Грекова Д. Петрушевському в 1912 р.
Спокуслива тема (економічна історія Русі – авт.)! Розміри землеволодіння, карта, помісна система, адміністрація і процес втягування в своє володіння сусідів – збіднілих монастирів – у мене вже
готові. Найважливіший і відповідальніший відділ – власне господарство Софійського будинку –
належить розробити протягом цієї зими.
ЛЮБИВ ЖИТТЯ І ЛЮДЕЙ, зі спогадів М. Дружиніна
М’який і добрий за вдачею Борис Дмитрович за своїми обдаруваннями і схильністю був створений
для спокійної і зосередженої праці ученого. ...Він любив життя і людей, цінував зв’язки з
близькими друзями і знайомими і, що особливо виявлялося в його висловах і діях, щиро і гаряче
любив свою Батьківщину і її народ...
А ще ясно усвідомлював, що живе в епоху великого перелому, який вимагає від кожного активних
дій і покладає на учених визначені, іноді дуже непрості обов’язки.
ПОРИНУВ У ВЕЛИКИЙ НОВГОРОД, з щоденника С. Шереметєва
Вечеряли з Грековим, який весь поринув у Великий Новгород.
СЛОВ’ЯНСТВО – НЕ ГІРШИЙ ЗРАЗОК ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ, з нарису О.
Єрмака «Академік з Миргородщини»
У 1921 році він повертається до Петрограду, де поряд із викладацькою роботою в університеті
вивчає соціально-економічні відносини російського села пізнього середньовіччя. Його наукові
праці 20-х-30-х років базуються на місцевому фундаменті археологічних досліджень. У довоєнні
роки вчений очолив сектор історії феодалізму Державної академії матеріальної культури в Москві.
...Саме тоді серед вітчизняних істориків розгорнулася жвава дискусія про характер суспільного і
громадського ладу стародавньої Русі. У 1932 році Б. Греков зробив свою відому доповідь на тему
«Рабство і феодалізм у Стародавній Русі», у якій, залучивши археологічний матеріал про
еволюцію форм знарядь у час раннього феодалізму, всупереч поглядам таких авторитетів
російської історіографії, як В. Ключевський, М. Рожков, П. Лященко, дійшов висновку, що можна
сміливо говорити про перемогу орного землеробства у наших далеких предків вже в ІХ-Х
століттях.
Значною заслугою Б. Грекова став доказ про те, що в Русі панували не рабовласницькі, як
вважалося раніше, а феодальні суспільно-економічні відносини. Автор розвіяв міф про відсталість
соціально-економічної структури суспільства у східних слов’ян та їх неспроможність до власного
державотворення.
У своїх дослідженнях, зроблених у час Великої Вітчизняної війни, вчений пропагує традиції
боротьби слов’янських народів за свою незалежність, розвінчує різні геополітичні «теорії»
ідеологів нацизму.
У книзі «Культура Київської Русі» він показав високий рівень розвитку східного слов’янства, яке
за своєю культурою нічим не поступається кращим зразкам європейської цивілізації.
Глибокі дослідження в галузі слов’янознавства отримали визнання в науковому світі.
Чимало зробив видатний вчений і для підготовки вузівських підручників із вітчизняної історії. Під
його керівництвом була вихована ціла плеяда молодих істориків, які з честю продовжили справу
свого наставника.
ПЕРЕД СИЛЬНИМИ СВІТУ НЕ ПЛАЗУВАВ, з розвідки С. Филимонова «Засновник
Кримського архіву»
Творчій біографії Б. Д. Грекова присвячено багато публікацій. Але ось що здалося мені дивним: кримський період життя та діяльності його в літературі висвітлювався мало, а часом і неточно.
...Зі встановленням в Криму у квітні 1919 року радянської влади Б. Д. Греков і А. І. Маркевич
подали до Наркомосвіти Кримської РСР заяву про необхідність звернути увагу на стан архівів
Криму. Борис Дмитрович запропонував проект облаштування в Сімферополі Центрального
архіву, метою якого повинно було бути збирання, зберігання, систематизація і науковий опис
документів.
22 травня 1919 року Кримський Центральний архів було засновано. Його завідувачем став Б. Д.
Греков.
Архів розгортає бурхливу діяльність: відряджає співробітників на місця з метою з’ясування
загального стану архівної справи, збирає й описує матеріали ліквідованих установ, організує
повітові відділення Кримцентрархіву.
У червні 1921 року Б. Д. Греков залишає Крим, але до кінця життя зберігає з ним зв’язки. Вони
виражалися не тільки в тому, що згодом він неодноразово відвідував Сімферополь і Севастополь, а
у вересні 1928 року навіть був присутній на засіданні Таврійського товариства історії, археології
та етнографії. Особисті спостереження історика над місцем розташування пам’яток Херсонеса, співставлені з літописними даними, дозволили йому по-новому поглянути на облогу й взяття міста
київським князем Володимиром 988 року.
Останній приїзд Б. Д. Грекова до Сімферополя у травні 1952 року був пов’язаний з участю в
об’єднаній сесії відділення історії та філософії і Кримського філіалу АН СРСР, присвяченій
проблемам історії Криму.
На закінчення вважаю за необхідне ознайомити читачів з інформацією, що свідчить про високу
моральність вченого. 1938 року в Сімферополі органами НКВС було заарештовано відомого
кримського археолога й історика Миколу Львовича Ернста, колегу Б. Д. Грекова по спільній
роботі в Таврійському університеті, Таврійській ученій архівній комісії і Кримському
Центральному архіві.
М. Л. Ернсту, німцеві за походженням, інкримінувалися шпигунство на користь Німеччини, а
також «германофільська пропаганда в кримській науці». Вирок – 8 років таборів. Відбувши строк, як кажуть, «від дзвоника до дзвоника», 1946 року М. Л. Ернст вийшов на волю. Коштів для
існування – ніяких. Можливості влаштувати ся на роботу за фахом – нульові.
Друзі і знайомі, як водиться, від «ворога народу» негайно відвернулися. Але в недавно
розсекреченій судово-слідчій справі М. Л. Ернста мені вдалося знайти дивний документ – відгук
про нього лауреата Сталінської премії, академіка Б. Д. Грекова. Ось повний його текст:
«Міністерство освіти. Микола Львович Ернст відомий мені як видатний археолог, фахівець з
історії мистецтва та історії СРСР. Йому належить кілька десятків друкованих праць з історії
переважно давнього Криму. Ці роботи внесли багато нового у висвітлення надзвичайно складної
його історії. Я не сумніваюся, що він може бути хорошим викладачем у вузах. Академік Б.
Греков».
Цей відгук, даний у 1947 році офіційним главою радянської історичної науки періоду сталінізму
репресованому археологові й історикові, робить честь обом ученим.
ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЗА ФОРМАМИ РЕНТИ, з книги Н. Горської «Борис Дмитрович Греков»
Греков продовжував послідовно відстоювати ідею становлення феодального ладу в результаті
розкладання патріархального родоплемінного суспільства. Він став автором найзакінченішої
концепції феодалізму в Київській Русі.
...Періодизація за формами ренти дозволила Грекову виділити в долі феодального селянства три
крупні етапи: Київська Русь і початок феодальної роздробленості (період примітивної
відробіткової ренти); XIV – середина XV ст. (рента продуктами); друга половина XV – XVI ст.
(розвиток панщини на основі зростання внутрішнього ринку і, як результат, розвиток кріпацтва).
СПОСТЕРІГАЮТЬСЯ РОЗХОДЖЕННЯ З ГРЕКОВИМ, з листа О. Улановського Н.
Улановській від 14 серпня 1955 р.
Рідна моя, добридень!
Хазари були дуже багатою державою. Вони вели торгівлю зі Сходом (Іран, Індія, Китай тощо), з
Візантією і її колоніями на Чорному морі і із слов’янськими племенами на північному заході.
...Ми знаємо, що хазари вели жваву торгівлю із слов’янськими племенами, вимінюючи у них мед, віск, хутро. Там, на межі лісів, хазари влаштували торгову факторію на березі ріки Самбатіон
(Дніпровські пороги). Ця факторія поступово розрослася в місто, самоврядне, як всі хазарські
міста і назване хазарами Самбрей.
...Цікавий факт – в «Повісті временних лєт» є «Похвальне слово великому кагану Київському
князеві Володимиру [Святому], написане митрополитом Іларіоном. Врахуй, що Володимир
Святий княжив набагато пізніше, і Хазарського царства вже, мабуть, не було...
Все це дещо розходиться з концепцією Грекова, згідно якої слов’яни «споконвіку» жили в Східній
Європі.
Цілу міцно
твій Альоша.
