ВАСИЛЕВСЬКИЙ Лев Маркович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Поет, критик, перекладач, видавець. Псевдонім – Авель.
З родини комерсанта. Батько, Василевський М., – власник книжкового магазину. Брат, Василевський І., – літературний критик, фейлетоніст.
Народився 15 (27) липня 1876 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 1 березня 1936 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Вчився в Полтавській гімназії, проте був виключений «за створення гуртка самоосвіти». Продов-
жував освіту на фізико-математичному факультеті Київського університету, звідки теж за участь
в демонстрації з приводу самоспалення в Петропавлівський фортеці народоволки М. Вєтрової йо-
го відрахували. Вступив на медичний факультет Харківського університету (1897-1902), який і за-
кінчив.
Працював епідемічним земським лікарем в Полтавській, Харківській, Володимирській губерніях
(1902-1904). Супроводжував І. Мечникова у його поїздці по охопленій чумою Астраханській губе-
рнії (1912). У подальшому В. – корабельний, військовий лікар. Очолював театральний відділ у га-
зеті «Мова», редагував «Вільні думки» (1907), журнали «Лелітки», «Ранок Росії», «Сонце Росії»
(1910). Кореспондент і член редколегії журналу «Студія» (1911), газети «Петроградський голос»
(1917). Співробітник Пролеткульту в Уфі (1920-1921).
Друкувався в газетах «Вісті», «Російський вісник», «Лікарняна газета», «Фельдшер», журналах
«Сатирикон», «Світ божий», «Журнал для всіх», «Щорічник Імператорських театрів», «Студія»,
«Мова», «Театр і мистецтво».
Як літератор В. дебютував двома віршами в «Полтавських губернських відомостях» (1895).
Потім настала черга збірників «Незлобиві пародії» (1908), «Вірші» (1911), п’єс римованих і в про-
зі «Каніо й Аніто», «Едельвейс», «Руїни» (усі – 1912), «Збірника мініатюр та одноактних п’єс»
(1914), книги «Земні облуди», «Слідами війни: враження військового лікаря» (обидві – 1916).
В. – автор актуальних брошур «Австро-Угорщина. Політичний устрій та національні питання»,
«Жіноче питання» (обидві – 1906).
Перекладав п’єси німецьких драматургів.
Під час громадянської війни отримав контузію, внаслідок якої майже зовсім втратив слух і був
змушений відійти від активної літературної діяльності.
Серед друзів та близьких знайомих В. – В. Брюсов, І. Бунін, І. Мечников, В. Брусянін, С. Горний, В. Гофман, Б. Левензон, В. Уманов-Каплуновський, Д. Цензор, О. Чюміна, Л. Яворська та ін.
***
ВІЙНА ОГОЛЯЄ ДУШІ
, з життєвого кредо Л. Василевського
Так, війна велика й надзвичайна саме тим, що вона оголяє людські душі, розкриває їх з
найнесподіванішого й іноді найпрекраснішого боку.
СЛІД НЕВИРАЗНОЇ КРАСИ, з вірша Л. Василевського «Повітряні мости»
Рождаются воздушные мосты
От тайного, нездешнего, к земному,
Они равны, – но в каждом по-иному
Хранится след неясной красоты.
СТІНА ПЛАЧУ, вірш Л. Василевського «У кольоровому дранті»
В цветных хламидах, в шапках с лисьим мехом
И с пейсами вдоль впалых, бледных щек,
Они стоят, и скорбь библейских строк
В их голосах звучит бессильным эхом.
Стена глуха, а свод небес далек.
Снуют мальчишки, дразнят их со смехом,
И падает на камни и песок
Отрава слез. – Шалом, – Шалом алейхом!
Здесь, в этой узкой щели, между стен,
Источенных веками, ржой и плеснью,
Вся их судьба: изгнание и плен.
Пусть небеса звучат весенней песнью, –
Здесь только стон. Здесь вечный плач и стон.
О, Аднай! О, горе! О, Сион!
ПОЕТИ ЗЧЕПИЛИСЬ В ТУМАНІ, пародія Л. Василевського на В. Брюсова
Гертруда – кузина Светлане,
А Гуго – Смальгольму свояк.
Поэты сцепились в тумане,
И их не распутать никак.
Погибли Роберт и Гертруда,
Жуковский же снова возрос.
Конечно, здесь не было чуда, –
Был метемпсихоз.
ОДНА З ВИТРАТ РЕВОЛЮЦІЇ, з статті С. Гладиша «Діти Дзержинського»
Відомо, що у всі часи за рахунками дорослих завжди платили діти. Коли менше, коли більше, проте завжди – сповна. І немає тому свідоцтва відвертішого і нещаднішого, ніж Росія початку
двадцятого сторіччя. З серпня дев’ятсот чотирнадцятого малолітки і підлітки відбивалися від
домівок, тікаючи «від німців» із західних губерній Росії. Події сімнадцятого року і громадянська
війна виплеснули в море поневірянь мільйони дітей. До 1915 вже 83848 їх залишилися без кусня
хліба.
«У сфері політичного біженства, – писав в 1924 році відомий лікар Лев Маркович Василевський, –
до випадків фізичної втрати дітей батьками і батьками дітей приєдналися не менш хворобливі
випадки, коли батьки і діти виявлялися по різні боки барикад».
Надія Костянтинівна Крупська на зустрічі з московськими педагогами на початку двадцятих
щиросердо призналася, що «дитяча безпритульність – одна з витрат революції». «Витрати» – сім
мільйонів дітей, що мандрують в ящиках під товарними вагонами, вмираючих з голоду і тифу на
вулицях міст і вокзальних площах, нещасних, які втратили людську зовнішність!
Скромно сказано! Армія знедолених дітей, які стали жорстоким, здобуваючи кошти для існування, діяла приголомшуюче нахабно і винахідливо. Одне тільки слово «безпритульник» викликало
трепетний страх обивателя і головний біль у міліції. Число кримінальних справ на малоліток
катастрофічно зростало: якщо в 1920 році таких було 12500, то 1925-й видав уже цифру 32635.
ІРОНІЧНА ВКАЗІВКА АВЕЛЯ, з статті С. Тяпкова «В. Брюсов і В. Жуковський (до історії
однієї пародії)»
15 квітня 1908 р. в газеті «Вільні думки» Л. М. Василевський (Авель) опублікував свою пародію
на В. Брюсова. «Другим планом» для пародії стала поема останнього «Виконана обіцянка».
Іронічна вказівка пародиста на метемпсихоз, тобто на вчення про переселення душі з одного тіла в
інше, підкреслювало головну ідею пародії, яка висміює «наслідувальну залежність» Брюсова від
знаменитого автора «Світлани» й «Смальгольмського барона».
«Виконана обіцянка» уявлялася Авелю прямим епігонським відтворенням архаїчної поетики і
«туманної» романтичної тематики Жуковського, що пішла в минуле.
Відчути традицію, якій слідував Брюсов, пародистові не складало великих труднощів, тим більше, що автор «Виконаної обіцянки» сам вказав жанр («романтична поема») і супроводив твір словами:
«Благоговійно присвячується пам’яті В. А. Жуковського».
…Вибраний Брюсовим пародійний прийом, не зважаючи на його очевидну «дріб’язковість», виявляється достатньо ефективним для комічної дискредитації романтичного ореолу
пародійованих балад.
….Опанувавши «прийомом» Жуковського, Брюсов не втратив при цьому ні дослідницького
відчуття історизму, ні щирого, як відзначено в присвяченні, «благоговіння» перед поетом його
«дитячої мрії» .
ВІДМЕЖОВУЙТЕСЯ ВІД ЗБОЧЕНЦІВ, з книги І. Кона «Місячне світло на зорі: обличчя і
машкара одностатевого кохання»
З погляду інтеграції гомоеротики у високу культуру велике значення мала автобіографічна повість
Кузьміна «Крила». Її героєві, 18-річному хлопчикові з селянського середовища Вані Смурову, важко зрозуміти природу свого інтелектуального й емоційного потягу до освіченого напіванглійця
Штрупа. Виявлений ним сексуальний зв’язок Штрупа з лакеєм Федором викликав у Вані
хворобливий шок, де огида переплітається з ревнощами.
Штруп пояснив хлопцю, що тіло дане людині не лише для розмноження, що воно прекрасне саме
собою, що «є зв’язки, м’язи в людському тілі, яких неможливо без трепету бачити», що
одностатеве кохання розуміли й цінували стародавні греки. В кінці повісті Ваня вибирає свою
долю і їде з Штрупом за кордон.
«Крила» викликали бурхливу полеміку. У більшості газет вони були розцінені як проповідь
гомосексуальності. Один фейлетон було озаглавлено «В алькові п. Кузьміна», інший –
«Відмежовуйтеся від збоченців». Відомий журналіст і критик Л. Василевський (Авель) писав:
«Звичайно, публіці немає справи до того, чи любить п. Кузьмін хлопчиків з лазні чи ні, проте
автор так похітливо смакує содомську дію, що «сміятися, звісно, не грішно над тим, що здається
смішним». Все ці «вакханти, пророки прийдешнього», простіше кажучи, потребують Крафт-
Ебінге і холодному душі, і роль критики зводиться до цього: проповідників статевих збочень
поливати холодною водою сарказму».
ОБЛИВАЄ ПОМИЯМИ, з листа М. Кузьміна В. Нувелю від 3 липня 1907 р.
Милий друже,
що Ви мене зовсім забули? Або Ви думаєте, що я знищений всіма помиями, які на мене виливають
з усіх боків (і «Русь», і «Сьогодні», і «Стол. ранок», і «Понед.»? *
Ви помиляєтеся. Приємності я не відчуваю, проте tu l’as voulu, Georges Dandin.
…Пишу багато: написав 2 оповідання – «Кушетка тітки Соні» і «Тінь Філліди», кінчив «Олексія» і
половину «Мартіньяна», написав 7 віршів і 2 романси.
…Поцілуйте Сомова, я йому не пишу, але люблю все так само, дуже б хотів бачити його роботи.
Що Іванови? Я писав йому двічі, навіть декілька разів у справі, проте нічого не одержав у
відповідь.
Чекаю осені спокійно, але радісно.
Ваш М. Кузьмін.
*«Понеділком» називали газету «Вільні думки». У даному контексті мова йде про
опублікований на її сторінках різкий фейлетон Л. Василевського «В алькові п. Кузьміна».
ВІДСУТНІСТЬ ЯСКРАВИХ ДУМОК, з статті М. Гумільова «Ю. Балтрушайтіс та інші»
Як не дивно, проте вірші Л. М. Василевського мають... багато спільного з віршами О. Є.
Котомкіна. Хай Л. М. Василевський пише:
Сумерки, как щупальцы, ползут,
Сумерки окутывают лес,
В умираньи медленном исчез
Отзвук ускользающих минут...,
а Котомкін:
Слышу я дивные звуки –
Все пробуждается вновь;
Первая горесть разлуки,
Первая грусть и любовь.
Хай Василевський переймається долею персидської жінки, яка «в дванадцять років дружина й у
двадцять п’ять стара й тягне свій вік без життєдайного променя», а Котомкін радісно запрошує
«брехливий світ» почути «хоч мало, брати, нас, але все таки ми слов’яни», хай при читанні їх книг
з’ясовується, що Василевський такий же незцілимий песиміст, як Котомкін – оптиміст, хай
перший пише в новому стилі, а другий в старому – їх ріднить однакова відсутність яскравих
думок, цікавих переживань, слів, вирваних з душі, благоговійного відношення до вірша й всього, що ми розуміємо під словом «поезія».
