ТЕРК-ДЕЛОНЕ Соня Єліївна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: французький.
Художниця. Один з фундаторів симультанізму. Перша в світі жінка, у якої за життя відбулася
виставка у Луврі.
З родини службовця. Батько, Терк-Делоне Є., – управляючий фабрикою.
Народилася 1 (13) листопада 1885 р. в м. Градизьку Полтавської губернії Російської імперії (нині –
Глобинський район Полтавської області України).
Померла в 1979 р. (1980?) в м. Парижі (Франція).
Навчалася в художній академії м. Карлсрує (1903-1905), Паризькій академії «Ла Палетт» (з 1905).
Писала абстрактні полотна з концентричними композиціями, складеними з великих, звучних,
геометрично розмежованих колірних зон.
Займалася книжковою графікою, театральними декораціями, в тому числі – для «Російських
вечорів» з всесвітньо відомою санкт-петербурзькою балетною трупою Сергія Дягілєва.
Внесла значний внесок у розробку теорії художнього симультанізму або орфізму (1912-1913).
Прийшла до ідеї тотального дизайну – все що її оточувало, повинне було мати симультанний
вигляд: капелюшки, сумочки, меблі, парасольки і... автомобіль. Між іншим, свій «Bugatti» вона
перетворила на дизайнерський, поклавши початок особливій моді – тюнінгу.
Нещодавно відомий меценат-колекціонер князь Нікіта Лобанов-Ростовський подарував 15
театральних ескізів Т.-Д. Національному художньому музею України.
Серед друзів та близьких знайомих Т.-Д. – С. Дягілєв, А. Озанфан, О. Екстер, В. Баранов-Россіне,
М. Ліберман, А. Дюнуає де Сегонзак, Т. ван Дусбург, Ф. Купка, Ж. Вальмьє та ін.
***
НІ КОПІЙ, НІ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ
, з творчого кредо С. Терк-Делоне
Ні копій, ні інтерпретацій натури.
ДИТИНСТВО В РАДІСНИХ КОЛЬОРАХ, зі спогадів С. Терк-Делоне
Спогади маленької дівчинки, яка жила серед ланів України, залишаються спогадами у радісних
кольорах.
Достигають кавуни і дині. Помідори підперізують червоним садиби, великі жовті соняшники з
чорними серцями вистрілюють в блакитне небо, легко, високо. Веселість, рівновага, довіра до
життя, родючий чорнозем.
Проїжджають невеликі підводи з нервовими і швидкими кіньми, яких запрягають взимку у сани з
грайливими дзвіночками. Все величезне, безмежне, але безмежність ця привітна, сповнена
веселості а la Гоголь, що був ще одним сином цієї землі.
ТІСНІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ, з статті О. Федорука «Мистецтво єднає Європу»
Маючи 21 рік вона виїхала до Франціі навчатися живопису. Через чотири роки вийшла заміж за
французького художника Робера Делоне. Саме з ним, видатним представником французького
мистецтва, Соня Терк-Делоне разрабила новий напрямок в мистецтві абстрактних композицій,
які потім, французький поет Гійом Аполінер назвав терміном «орфізм».
Соня Терк-Делоне – перша в світі жінка, у якої за життя була виставка у Луврі. Вона також
працювала над театральними декораціями, в тому числі – для «Русских вечеров» з всесвітньо
відомою санкт-петербургською балетною трупою Сергія Дягілева.
1920 роки Соня Делоне (Терк), разробила теорію «симультанізму» (від латинського
«одночасність, кольорові композиції»), прийшла до ідеї тотального дизайну – все що її оточувало,
повинне було мати симультанний вигляд: капелюшки, сумочки, меблі, парасольки і... автомобіль.
Вона разписаласвій Bugatti таким чином, щоб він створював єдиний ансамбль з її
«симультанними» туалетами. Чи то автомобіль повинен був доповнювати жінку, чи то жінка мала
б доповнювати автомобіль, але так був покладений початок зразу декільком речам: дизайнерським
автомобілям, особливій автомобільній моді – тюнінгу.
Взагалі українське мистецтво XX ст. було у тісних взаєминах з культурою Франції. Париж для
українських художників був Меккою і багато з них здобували тут мистецьку освіту.
Вже на початку століття французька критика високо оцінює твори Михайла Бойчука та його учнів.
Олександр Архипенко стає активним учасником паризького мистецького життя, бере участь у
формуванні кубізму в скульптурі.
З України до Парижа, як уже згадувалося, переїхали Соня Терк (Делоне), Олександра Екстер.
Активним художником був Володимир Баранов-Россіне. У 20-ті роки з Францією поєдналася
друга хвиля еміграції, що була викликана більшовицьким терором. Найбільший успіх випав на
долю таких знаних у Парижі митців, як Олекса Грищенко (1883-1977), Михайло Нечитайло-
Андрієнко (1894-1982), Василь Хмелюк (1903-1986). Тут працювали творчо і виставлялися в
Салонах І. Бабій, М. Бутович, М. Глущенко, В. Перебийніс, С. Зарицька. П.Омельченко, С.
Борачок, К. Редько, М. Бурачек та ін.
У Франції здобув визнання майстер акварелі М. Кричевський, який оспівав чарівні куточки
Парижу, мальовничі береги Сени, видатні пам’ятки світової архітектури.
У 1949 році в Парижі була організована «Виставка екзильних мистців», що об’єднала
представників різних шкіл. Сучасні ж виставки мистців української діаспори у Франції проходять
під високим патронатом ЮНЕСКО.
СПІЛЬНІ МОМЕНТИ ЗЕМЛЯКІВ, з кореспонденції Л. Корсун «Збагнути Вічність»
Ще в Парижі Архипенко тісно спілкується з художниками й вихідцями з України : Малевичем,
Кандинським, Олександрою Екстер, Сонею Терк-Делоне...
У них знаходять спільні моменти східноєвропейської спадщини. У Архипенка – сліди трипільської
культури (наприклад, в його «Жінці-вазі») та українського іконопису, зокрема в наданні великого
значення кольору.
ДОПОМОГЛА СПІВВІТЧИЗНИЦЯ, з розвідки О. Шатських «Баранов-Россіне В. Д. »
Роботи молодого живописця (Баранова-Россіне В. – авт.) демонструвалися також на виставках
«Вінок-Стефанос» (Петербург; 1909) і «Імпресіоністи», показаній в (Петербург, Вільно; 1909-
1910).
Як і багато хто з його колег, художник виїхав до Парижа (1910), де з 1912 року оселився в
знаменитій Ля Рюш. У світовій столиці мистецтв він спілкувався й із земляками, і з уродженцями
інших країн, творцями періоду «бурі й натиску».
Особливо тісна дружба зв’язувала його зі співвітчизницею Сонею Терк-Делоне і її чоловіком,
французьким живописцем Робером Делоне, засновниками орфізму, одного з найяскравіших
напрямків у новаторському мистецтві тих днів.
Уроки орфізму – повнокровні звучні фарби, динаміка безпредметних композицій, їхня
декоративно-ритмічна організація – були глибоко засвоєні й перероблені молодим живописцем у
власному ключі.
РІДКІСНІ ЗІБРАННЯ ПОСТУПОВО ЗНИКАЮТЬ, з дослідження А. Толстого «Музей Пті
Пале – оселя художників з Росії»
Музей сучасного мистецтва Пті Пале з’явився в Женеві 1968 року завдяки меценатові й збирачеві
Оскарові Гезу. Знавець і цінитель мистецтва художників – вихідців з Росії, він був і першим його
директором.
…Не дивно, що в колекції значне місце займають добутки художників російського зарубіжжя.
… Концепція музею опирається на досить рідкісну, особливо для приватного колекціонера,
просвітительську мотивацію діяльності. У передмові до каталогу музейних зібрань, що вийшли в
1996 році, Гез написав: «Я сподіваюся, що ця книга буде особливо корисна всім тим, хто шукає
добутки певного періоду, які Пті Пале готовий надати для проведення тих чи інших виставок, а
також історикам мистецтва, які, завдяки багатству цих зібрань і книзі, зможуть довідатися про
існування й одержати репродукції раніше невідомих або напівзабутих творінь для ілюстрування
своїх наукових праць».
До останнього часу зібрання нараховувало понад півтори тисячі добутків близько 300 художників,
що працювали на рубежі XIX і ХХ століть. Серед них чимало прославлених імен ...знаменитої
«Паризької школи».
Як уже було сказано, добутки вихідців із Росії завжди займали значне місце в зборах Пті Пале.
…Серед найзнаменитіших художників – вихідців із Росії, представлених у колекції музею, варто
назвати Марка Шагала й Хаїма Сутіна, Олександра Архипенка й Осипа Цадкіна, Наталію
Гончарову й Михайла Ларіонова, Соню Терк-Делоне й Тамару Лемпицьку, Хану Орлову й Андрія
Ланського.
На Заході набагато більше, ніж у Росії (а також у Білорусії й Україні), відомі імена досить
помітних майстрів «Паризької школи», котрі приїхали колись зі східних околиць Європи. …Крім
робіт кожного з цих майстрів (і, як правило, не однієї), у зібранні Пті Пале перебувають речі ...не
менш десятка художників з російським корінням, які працювали або кілька років, або добру
половину життя в столиці Франції.
…В останні роки ХХ століття й у новому тисячоріччі зібрання й сам Музей сучасного мистецтва
Пті Пале перетерпіли чимало змін. По-перше, розмиті межі зібрання – до нього влилися сотні
робіт безлічі майстрів другої половини й кінця минулого сторіччя з декількох країн Західної
Європи, насамперед зі Швейцарії.
По-друге, з різних причин, серед яких, імовірно, головними є фінансові, частина автентичного
зібрання О. Геза залишила рідні стіни – не лише на тимчасові виставки, як це не раз бувало
раніше, але й для переїзду в інші колекції й міста – внаслідок продажів.
Отут ми вступаємо в сферу «взаємно-врівноважених» оцінок. …Втрата цілісності одного з
найбільш представницьких приватних музейних зібрань Європи, де демонструвалися й твори
художників з Росії, наводить на смутні думки. Що це – знак часу, показник того, що колекції,
котрі сформувалися в другій половині минулого сторіччя, будуть поступово перерозподілятися?
Як би то не було, блискучі зібрання Пті Пале дуже жаль...
АВТОРА РОЗСТРІЛЯНО, КАРТИНИ ЗНИЩЕНО, з інтерв’ю Д. Горбачова О. Шапіро «Київ
1910-1930-х років був Меккою «лівих художників»
Наша бесіда з професором мистецтвознавства Дмитром Омеляновичем Горбачовим – про
проблему, яка не вирішується вже багато років – чи будуть повернуті роботи легендарних
українських майстрів із приватних колекцій на Батьківщину.
...Як відомо, переважна більшість картин українських представників авангарду та модерну були
знищені. А що стало з їхніми авторами? У інвентарних списках, що збереглися, навпроти назв
робіт читаємо: «Автора розстріляно, картину знищено». Дмитру Горбачову вдалося обробити
лише частину колекції, а зі знайдених картин створити фундаментальне дослідження
«Український авангард 1919-1930 рр.».
– Ви вивчили, наново відкрили й повернули в експозицію Національного музею роботи
«закритих» у радянські роки художників. Зараз імена Малевича, Петрицького, Терк-Делоне,
Екстер, Богомазова й інших майстрів, становлять «золотий фонд» музею. Розкажіть про свою
роботу «Український авангард» – як вона народилася?
– Приблизно у 1930-1940-х роках усі твори формалістичного спрямування, так звані антирадянські
картин були списані. У музеї існувало спеціальне приміщення, куди знесли всі картини, зняті з
підрамників і змотані в рулони. Їх мали спалити. Але оскільки картини були різноформатні (великі
й маленькі), то для них потрібні були спеціальні фургони. Картини склали й чекали оказії
знищити, а потім, напевно, забули. Так вони дійшли до наших днів...
Хоча деяким авторам не пощастило. Зображення з деяких полотен зчищували або різали полотна
на шматки... У ті роки живопис, заборонений владою, сприймався як творчість «ворогів народу».
У 1960-1970-х роках у підвали музейного запасника, де я розвішував Пальмова, Богомазова й
інших художників, почали приходити українські інтелігенти. Новина про ці «вернісажі із
запасників» долетіла до Москви... Потім до музею почали приходити іноземці, й мене вигнали з
музею. Приводом стало те, що у фондових запасниках я показував роботи офіційно заборонених
українських авангардистів відомому французькому мистецтвознавцю Жану Клоду Маркаде.
Document Outline
pp9
