ШМІДТ Петро Петрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Морський, політичний діяч.
З дворянської родини. Батько, Шмідт П., – старший морський начальник Бердянська; дядько,
Шмідт В., – флагман Балтійського флоту, сенатор.
Народився 5 (17) лютого 1867 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Розстріляний 6 (19) березня 1906 р. на о-ві Березань поблизу м. Очакова Одеського повіту
Херсонської губернії Російської імперії (нині – Миколаївська область України). Похований на
місці страти. Перепохований в Севастополі (1917).
Закінчив Бердянську гімназію (1880), Петербурзьке морське училище (1886).
Служив мічманом 8-го Балтійського флотського екіпажу (1886-1889), чиновником таганрозького
Азово-Чорноморського банку (1889-1892), офіцером Балтійського флоту (1892-1894),
Тихоокеанської ескадри (1894-1898), ревізором Добровільного флоту і Російського товариства
пароплавства та торгівлі (1898-1901), старшим помічником капітана і капітаном пароплава
«Діана» (1901-1904), старшим офіцером вугільного транспорту «Іртиш» (1904-1905), командиром
міноносця N253 Чорноморського флоту (1905).
Учасник Північної експедиції на криголамі «Єрмак» (1899).
Учасник першої російської революції (1905-1907).
Організатор Севастопольської «Спілки офіцерів – друзів народу» (1905).
Один з фундаторів «Одеського товариства взаємодопомоги моряків торгівельного флоту» (1905).
Кавалер італійської медалі за врятування команди італійського судна.
Наш земляк захоплювався живописом і музикою: грав на скрипці, віолончелі, роялі, гітарі.
Доступними засобами боровся з царським режимом. За участь в одній з політичних демонстрацій
заарештований та ізольований на броненосці «Три святителі» (1905).
Лейтенантові Ш. присвятили сторінки в книгах син Є. Шмідт «Червоний адмірал», письменники
К. Паустовський і А. Виноградова «Чорне море» і «Розстріляна мрія», В. Шерстобітов
«Легендарний лейтенант флоту П. Шмідт» і «Командую флотом. Шмідт».
В містах Очаків і Бердянськ, в середній школі №49 м. Севастополя функціонують музеї Ш.; в
Бердянську йому відкрито пам’ятник, а на місці розстрілу встановлена бетонна стела у вигляді
вітрила (1972).
Пам’яті Ш. був присвячений цикл акцій, що відбулися в Одесі й Очакові під егідою Асоціації
підводників ім. О. Маринеску і музею К. Г. Паустовського.
Серед друзів та близьких знайомих Ш. – З. Різенберг, С. Макаров, Є. Тілло та ін.
***
ТАК ЖИВУ
, з життєвого кредо П. Шмідта
Я маю жити так, щоб мені не соромно було розповісти про кожну хвилину мого життя, щоб я ні за
одну хвилину свого життя не почервонів.
І я так живу.
ВІЛЬНИЙ МАТРОС-ГРОМАДЯНИН, з офіцерського кредо П. Шмідта
Мордошльопам у мене місця немає! Я від них пішов з військової служби. Тут тільки вільний
матрос-громадянин, який суворо підпорядковується своїм обов’язкам під час служби.
НЕ ПОСТУПАТИСЯ, з політичного кредо П. Шмідта
Не поступитися жодною п’яддю завойованих людських прав.
НЕ ДОПУСКАТИ СЛАБКОСТІ, з листа П. Шмідта Є. Шмідту в 1903 р.
Дуже велика робота має бути закінчена, і тільки тоді я можу просити відпустити мене. Треба,
синочку, дивитися на речі по-чоловічому і не допускати в душі слабкості. Якщо пароплав під моїм
командуванням зазнав такої жорстокої аварії, то мій обов’язок не уникати …роботи для наведення
ладу.
Я хочу, щоб «Діана» після нещасть і лагодження була ліпшою і міцнішою, ніж раніше. Якщо я не
буду більше на ній плавати, то нехай вона плаває ще довго і благополучно без мене цілковито
справна. Скінчу все, тоді відпочину вдома з чистою совістю, а не як утікач-ледар.
ВІДДАТИ ВСЬОГО СЕБЕ, з щоденника П. Шмідта
Вона (повія, на якій Ш. одружиться і з якою згодом розлучиться – авт.) була моїх років. Шкода
мені її стало нестерпно. І я вирішив врятувати. Пішов до банку, у мене там було 12 тисяч, узяв ці
гроші і – всі віддав їй. Наступного дня, побачивши, як багато в ній душевної грубості, я зрозумів, що віддати тут потрібно не лише гроші, а всього себе.
Аби витягти її з трясовини, вирішив одружуватися. Думав, що, створивши їй обстановку, в якій
вона замість людської грубості знайде лише увагу і пошану, і витягну з ями.
ШЛЯХОМ РОЗЧАРУВАННЯ, з листа П. Шмідта Є. Тілло
Проклинаю своїх товаришів, часом просто ненавиджу їх. Я кляну долю, яка жбурнула мене в
середовище, де я не можу влаштувати своє життя як хочу, і грубію.
Нарешті, я боюся за самого себе. Мені здається, що таке суспільство дуже швидко веде мене
шляхом розчарування. На інших, можливо, це не впливало б так сильно, але я до хвороби
вразливий.
ЗАЛИШИТИ БУНТІВНИКІВ Я НЕ МІГ, з листа П. Шмідта З. Різенберг від 26 грудня 1905 р.
І ось того ж дня прийшли матроси флоту з рішенням, що вони обрали мене своїм ватажком. Я
змучився в зусиллях довести їм невчасність такого, не пов’язаного з усією Росією, матроського
повстання, але вони, мов стихія, мов юрба, не могли уже відступити, бо багато лиха вже накоїли
під впливом соціал-демократів, що безглуздо підняли їх на передчасний, неорганізований страйк.
Залишити цих нещасливих матросів я не міг, і я погодився керувати ними тільки в тому разі, якщо
вони відкинуть усі вимоги, крім Установчих Зборів.
ВАШИМ МІНІСТРАМ НЕ ПІДКОРЯЄМОСЯ, з телеграми П. Шмідта Миколі II 14 листопада
1905 р.
Славний Чорноморський флот, свято зберігаючи вірність своєму народові, вимагає від вас,
государю, негайного скликання Установчих зборів і більше не підкоряється вашим міністрам.
Командувач флотом П. Шмідт.
НА МЕЖІ ЕПОХ, з останнього слова П. Шмідта на суді
Я знаю, що стовп, біля якого я стану прийняти смерть, буде поставлений на межі двох різних
історичних епох нашої Батьківщини... Позаду за спиною у мене залишаться народні страждання і
потрясіння важких років, а попереду я бачитиму молоду, оновлену, щасливу Росію.
КРАЇНА ЗІТХНЕ ВІЛЬНО, передсмертні слова П. Шмідта
Незабаром молода, сильна і щаслива Росія зітхне вільно і забуде всіх нас, що віддали їй свої
життя.
ДУРНИХ НЕМА, з енциклопедії «Російські німці»
Засуджував соціал-демократів за недостатню увагу до вимог селян, а соціалістів-революціонерів –
за терористичні дії. Висловлювався на підтримку Засновницьких зборів, вибраних шляхом
загального подання голосів.
У Севастополі на мітингу, присвяченому виданню Маніфесту 17 жовтня 1905 р., виголосив
промову, в якій вимагав свободи політичним в’язням.
У числі 28 депутатів вибраний для ведення переговорів з властями про звільнення заарештованих і
відміну військового положення в місті.
...Після початку Севастопольського озброєного повстання ... об’їжджаючи на міноносці «Лютий»
ескадру, намагався привернути на свій бік інші кораблі, проте успіху не мав. Відхилив ультиматум
властей про здачу.
...Імператор Микола П повелів «виділити справу Ш. з інших справ і закінчити її якнайшвидше».
Припущення про можливу душевну хворобу Ш. імператор рішуче відкинув.
РІДНІ ВІДРЕКЛИСЯ, з нарису С. Смолянникова «Бунтівний «командувач флотом»: забуті
сторінки біографії»
Стрижнем світогляду молодого мічмана Шмідта, його «філософською релігією» була боротьба за
щастя всього народу (невіддільна від величезної особистої амбітності). Але його, як прийнято
зараз говорити, «соціальне оточення» зовсім не потребувало боротьби за свої права! Шмідту
залишилася єдина можливість – спробувати принести щастя бодай одній людині.
...І він таки потрапив до іншого світу – петербурзьких повій. Виконавцем ролі «врятованої вівці», що заблукала, стала «Домінік» (Домінікія Гаврилівна Павлова), «мадемуазель легкої поведінки»...
Цим своїм «неординарним» (м’яко кажучи) вчинком Шмідт кинув виклик і суспільству, і корпусу
морських офіцерів, і всій рідні. Зрозуміло, що про подальшу кар’єру не могло бути й мови.
Колишні друзі-офіцери викреслили його з свого життя, батько і дядько – прокляли, а сестри –
просто нічого не змогли (чи не захотіли) зробити.
І знову Шмідт залишився наодинці з собою і своїми ідеями. У такому стані він перебував до літа
1889 р., коли був звільнений у відставку через хворобу. Хворобою був нервовий зрив. Це
сприймалося як кінець. Ще б – життя пройшло безслідно для історії.
...Після севастопольських подій дядько Шмідта, повний адмірал, немов зійшов у небуття ще до
кінця життя. Він ніколи не з’являвся на людях, навіть в свята не відвідуючи Морські збори. ...Брат
змінив прізвище на Шмітт. Сестри, вийшовши заміж, поміняли прізвища раніше і до відомих
подій лютого 1917-го не афішували свою спорідненість з «бунтівним лейтенантом».
Законна дружина після страти Шмідта відмовилася від його імені, а син так і не повернувся до
розпусної матері. Здавалося, лише цивільна дружина Зінаїда Іванівна Різберг зберегла в серці
пам’ять про «поштового романтика».
ЗАСЬ ТРИВІАЛЬНОМУ РАЦІОНАЛІЗМОВІ, з розвідки В. Піскового «Честь мав»
Протягом кількох десятиліть ідеологічні жерці ретельно ліпили з нього образ полум’яного героя-
революціонера, переконаного поборника комуністичних ідеалів. А як же інакше? Якщо
адміральський син, учень елітного Морського кадетського корпусу під час канікул улаштовується
чорноробом у ливарний цех бердянського заводу Джона Грієвза – то не інакше, як за завданням
революційного гуртка...
Зате тепер новоявлені дослідники закликають «поглянути на «червоного адмірала» об’єктивно, без
політичних пристрастей». Проте в результаті риси історичного портрета з їхньої подачі набувають
іншої крайності: авантюрист-романтик з ознаками розпаду особистості, який заплутався і має
схильність до необдуманих вчинків. Далі – більше: «обережний і раціоналістичний шизофренік»,
котрий «полюбляв і вмів придурюватися для власного задоволення», «чудовий демагог в
інтелігентському стилі, геть безсовісний і безчесний». І зміст його життя, виявляється, зводиться
лише до задоволення амбіцій, непогамовної жаги прославитися, «упіймати найголовнішу свою
рибу в каламутному потоці безглуздого бунту».
…До нього на квартиру прибула делегація матросів із проханням очолити повстання. Спочатку
Петро Шмідт відмовив, переконуючи бунтівників у непідготовленості й передчасності їхнього
задуму. На жаль, його докази не подіяли.
Чудово усвідомлюючи, що заколот приречений, Шмідт як шляхетна й порядна людина вважав для
себе неможливим залишити в біді людей, що довірилися йому.
Цей учинок найпростіше назвати нерозсудливістю авантюриста, який пішов на неминучу
загибель. Легкодуха сірість взагалі воліє оцінювати те, що відбувається, з позицій тривіального
раціоналізму.
…Свою долю, визначену царським судом, Петро Шмідт прийняв, як і личить шляхетній людині, –
гідно, не вимолюючи пощади. Навпаки, всю провину за повстання він узяв на себе, чим урятував
від смерті вісьмох матросів.
ПАМ’ЯТНИК ЗАНЕДБАНИЙ І РУЙНУЄТЬСЯ, з нотаток І. Гержика «Березань. Острів
лейтенанта Шмідта»
Перекусивши нашвидкуруч, вирушив на екскурсію. Острів виявився рівним, де-не-де покритим
горбами, з обривистими берегами, а його рослинний і тваринний світ різноманітним.
У південній, найвищій частині, встановлено пам’ятник-обеліск лейтенантові Петру Шмідту.
Я побачив, що пам’ятник занедбаний і руйнується. Поряд із ним, на землі, гніздяться великі
баклани. У гніздах – пташенята. Щоб не турбувати птахів даремно, я швидко пішов, лякаючи
зелених ящірок, які шмигали під ногами.
РОЗСТРІЛЬНИЙ ПРИНЦИП ДОМІНО, бувальщина
Удосвіта 6 березня 1906 р. пролунали гвинтівочні залпи на острові Березань. Це виконали вирок
над лейтенантом Петром Шмідтом, кондуктором Сергієм Частником, комендором Миколою
Антоненком і машиністом Олександром Гладковим.
Стріляли 48 молодих матросів з канонерського човна «Терець». Позаду них стояли солдати, готові
стріляти в матросів. А на солдатів були наведені гармати «Терца».
Єзуїтський нюанс: командувати матросами призначили Михайла Ставракі – друга дитинства П.
Шмідта.
СУПЕРМЕН БІЛЯ ОСТРОВА МЕН, бувальщина
Наприкінці листопада 1903 року пароплав «Діана»,яким командував П. Шмідт, через недбалість
помічника налетів на підводну скелю поблизу острова Мен.
Капітан, наказавши команді терміново висадитися на берег, впродовж 16 діб (!) сам залишався на
судні і, зрештою, дочекався підмоги.
