КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Райх Зинаида [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

РАЙХ Зінаїда Миколаївна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Театральна актриса.

З міщанської родини. Батько, Райх М., – машиніст на залізниці.

Народилася 21 червня 1894 р. в с. Ближніх Млинах поблизу м. Одеса Російської імперії (нині – в

межах однойменного обласного центру України).

Померла 15 липня 1939 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похована на Ваганьківському

цвинтарі.

Навчалася в Бендерській гімназії, на київських Вищих жіночих курсах, в московських Державних

експериментальних театральних майстернях (1921-1924).

Працювала технічним секретарем газети «Справа народу», друкаркою Народного комісаріату

продовольства, інспектором Народного комісаріату освіти (1920-1921), актрисою театру В.

Мейєрхольда (1924-1938).

Як акторка дебютувала в театрі В. Мейєрхольда (у ролі Аксюші в п’єсі О. Островського «Ліс»

(1924).

Потім настала черга ролей дружини городничого в «Ревізорі» М. Гоголя, Софії в «Горі від розуму»

О. Грибоєдова (1928), Варвари в «Мандаті» М. Ердмана (1929), фосфоричної пані в «Бані» В.

Маяковського (1930), Віри в «Командармі-2» І. Сельвінського, Пелагеї-Кармен в «Останньому, рішучому» В. Вишневського (1931), Олени в «Спискові благодіянь» Ю. Олеші (1931), Маргарити

Гот’є в «Пані з камеліями» О. Дюма-сина (1935).

З владою порозуміння не знаходила. За протиурядову діяльність була виключена з 8-го класу

Бендерської гімназії; як член терористичної партії есерів, довгий час перебувала під поліцейським

наглядом.

Що стосується особистого життя, то наша землячка пережила нещасливий шлюб з С. Єсеніним

(«найжахливіше у моєму житті – Сергій»); арешт (з наступним розстрілом) останнього чоловіка В.

Мейерхольда; тяжку хворобу сина; сама перехворіла вовчаком, черевним і висипним тифом; мала

психічні розлади. І, зрештою, була убита у власній квартирі: за офіційною версією, місце мав

напад з метою грабунку.

У петербурзькому Театрі на Літейному поставили спектакль «Кохання і смерть Зінаїди Райх

(2005).

Серед друзів та близьких знайомих Р. – М. Чехов, І. Еренбург, С. Ейзенштейн, В. Яхонтов, А.

Марієнгоф, М. Охлопков, С. Юткевич, В. Лужський, І. Іл’їнський, Е. Гарін та ін.


***

МІЙ БОГ – ЛІРИКА

, з професійного кредо З. Райх

Ексцентрика і комедійність – не мій план, а лірика, це також важливо, а, може бути, й важливіше

на сцені, ніж перше: ексцентрика і комедійність.


ВРАЖАЄ СЦЕНІЧНА СМІЛИВІСТЬ, з оцінки творчості З. Райх М. Чеховим

Вражає ...Ваша легкість у виконанні важких завдань! А легкість – перша ознака справжньої

творчості. Ви були виключно єдині зі всією постановкою, а цього не можна досягти ні в одній

постановці Всеволода Емільовича (Мейерхольда – авт.), не маючи дару сценічної сміливості.


КОМЕДІЯ І ДРАМА, з оцінки творчості З. Райх Н. Мацкіним

В її гіперболічності (у комедії «Ревізор» – авт.) ...їй був наданий необмежений простір, і вона ним

скористалася в тій мірі, в якій це було необхідно її мистецтву, де зійшлися повіт і Петербург, плоть і мрійливість, самовпевненість і розгубленість, комедія і драма.


ЗАВЖДИ ГРАЛА СЕБЕ, з оцінки творчості З. Райх Т. Єсеніною

У кожній з своїх ролей Зінаїда Миколаївна грала, так би мовити, «себе».


ДОСЛУХАВСЯ ДО КОЖНОГО СЛОВА, зі спогадів О. Гладкова

Зінаїда Райх увійшла до життя Мейерхольда так, як до неї жодна жінка не входила. ...Мала

великий вплив..., навіть іноді пригноблюючий і такий, що тисне на нього, у неї з’являлися через це

недруги.

Часто бувало, вона не могла навіть порадити чогось мудрого, але Мейерхольд все одно її слухав.


ГУСТІ ЕРОТИЧНІ КОЛЬОРИ, зі спогадів Ю. Єлагіна

Раніше, в пітерській квартирі Мейерхольда все було скромно, зосереджено і тихо. Але коли

Мейерхольд переїхав до Москви, то постійні світські вечори змінили «скромну зосередженість». І

все завдяки Райх.

...Жіночі сценічні образи, які віднині незмінно грала Райх, були не лише перебільшені

режисерською інтерпретацією і штучно переміщені до центрального плану спектаклю, а й

забарвлені в густі еротичні кольори.

...Мейерхольд прагнув в кожному спектаклі підкреслити красу Райх. Він повністю підкорявся

велінням її таланту, тому «в «Горі від розуму» багато приділив любовним утіхам Софії з

Молчаліним і її частим переодяганнями на очах у глядачів.

ДІДУГАН ПОМОЛОДІВ, зі спогадів К. Гольцевої

Якби не було в житті Мейерхольда цього величезного, пристрасного кохання до неї, то він давно

перетворився б на втомленого дідугана.


НЕ СВОЇ РОЛІ, з дослідження Г. Коваєвої «Проблема творчості Зінаїди Райх (1924-1929)»

У 1925 р. Мейерхольд приступає до постановки спектаклю «Учитель Бубус» за п’єсою Олексія

Файко. Драматург, натхненний акторським талантом Марії Бабанової, написав для неї роль

Стефки, наділивши персонаж надзвичайною легкістю, повітряністю, тобто тими якостями, які

Бабанова і мала. Проте Мейерхольд, на велике здивування і обурення Олексія Файка, віддав цю

роль Зінаїді Райх – і не мав наміру відступати від свого рішення. Ні «Вчитель Бубус», ні Стефка, зіграна Райх, успіху не мали.

Проблема була дуже очевидна – героїні Райх поряд з бабановськими здавалися огрядними і

неповороткими. Вона поки що грала не свої ролі...

...Індивідуальність Райх повною мірою виявиться рік потому в спектаклі «Ревізор»... Зінаїда

Миколаївна зіграла городничиху «по-своєму», відмовившись від біомеханічних прийомів і

привносячи в образ властивий її природній натурі еротизм, що було відзначено багатьма

радянськими «цнотливими критиками» і користувалося великою популярністю у чоловічої

половини глядачів. ...Зінаїда Райх грала безмірну тугу за коханням.

...Ця роль принесла Райх успіх і відкрила в ній артистку, оскільки тут виявилася одна з важливих

особливостей її акторського дарування – здатність до створення гіперболічного образу, який

згодом простежуватиметься у всіх її акторських роботах.


УКЛІННЕ ОБОЖНЮВАННЯ, з кореспонденції Г. Веселовської «Пророк жаху»

Уклінне обожнювання другої дружини Зінаїди Райх народило виставу – трагічне освідчення в

коханні «Дама з камеліями», соціальне підгрунтя для якої він відшукав у книзі Августа Бебеля

«Жінка і соціалізм». 33 епізоди «Лісу», поставлені 1924 року, де Аксюша з Петром літали на

«гігантських кроках» – гойдалках, стали ілюзіоністським еквівалентом утопічних більшовицьких

кроків-п’ятирічок.

...1904 року, на самому початку своєї кар’єри, Мейєрхольд шокував прагнучий до легких розваг

Херсон, де він протягом двох сезонів відточував свою режисерську майстерність, випускаючи

ледве чи не щотижня нову виставу, не смішну комедію «Вишневий сад», текст якої отримав з рук

автора, Антона Павловича Чехова... Саме до «Вишневого саду», однієї з ранніх вистав

тридцятирічного режисера, вперше увійшов його майбутній супутник – Жах.

Так, із великої літери сам Всеволод Емільович писав це слово. Увійшов і залишився в його житті, його театрі, його долі назавжди.

НЕ ЗБЕРЕГЛА ДЛЯ ЄСЕНІНА ЦНОТИ, з книги А. Марієнгофа «Моє століття, моя молодість,

мої друзі і подруги»

Кого кохав Єсенін?

Найбільше він ненавидів Зінаїду Райх.

Ось її, цю жінку, з обличчям білим і круглим, мов таця, цю жінку, яку він ненавидів найбільше у

житті, її – єдину – і тільки.

Зінаїда сказала Єсеніну, що він у неї перший. І збрехала.

Цього Єсенін вибачити їй не міг. Не міг по-мужицьки, по темній крові, а не з розуму.

– Навіщо збрехала, гадина?!

І судома зводила обличчя, очі червоніли, руки стискалися в кулаки.

У вірші «Собаці Качалова» написано:

Она придет, даю тебе поруку.

И без меня, в ее уставясь взгляд,

Ты за меня лизни ей нежно руку

За все, в чем был и не был виноват.

Переконаний, що це стосується Зінаїди Райх.

Мені здається, що і в неї іншого кохання не було. Помани її Єсенін пальцем, вона від Мейерхольда

втекла б без гумового плаща і парасольки під час дощу чи граду.


ФАТАЛЬНИЙ ЛИСТ СТАЛІНОВІ, з розвідки А. Довбні «Коротка хроніка Зінаїди Райх»

У ніч з 14 на 15 липня 1939 року була убита актриса Зінаїда Райх, колишня дружина Сергія

Єсеніна. Люди, які знали поета, згадували, що свого часу Єсенін важко переживав розрив з Райх, котра пішла до режисера Мейерхольда, і, буваючи п’яним, частенько поривався «йти і бити Зінці

морду». Що ж... Кохав, напевно. Але смерть актриси не стала кінцем великої драми. Як не була і її

початком.

...Дружина опального режисера Зінаїда Райх написала лист Сталінові. У ньому жінка йшлося про

незгоду із закриттям театру свого чоловіка, а ще про те, що тим, хто не розбирається в мистецтві, не дано про нього судити, як далеким від політики акторам не цікава політика... Мабуть, лист цей і

став вироком подружжю.

...Після трьох тижнів допитів з побоями 65-річний Мейєрхольд підписав потрібні слідству

свідчення. Проте він не знав і ніколи вже не дізнається, що в ці ж дні в його квартирі, в 10

хвилинах пішки від Луб’янки, розігрується інша трагедія – продовження його власної.

Липневим вечором до квартири Зінаїди Миколаївни Райх подзвонили і зайшли двоє, що

рекомендувалися агентами НКВС. Під приводом перевірки печатки на кабінеті режисера вони

оглянули квартиру. ...У квартирі, окрім господині, залишалася домробітниця Лідія Чарнецька.

Двоє прибульців побували в кабінеті Мейерхольда, все уважно оглянули, однак балконні двері

залишили відчиненими. Потім, не закривши кабінет на замок, знов опечатали приміщення і пішли.

...Зінаїда Миколаївна сіла в своїй кімнаті за столик. Грошей на життя не було, і вона вирішила

обміняти облігації. Дістала їх з шкатулки і стала перераховувати.

Тим часом дві чоловічі фігури обійшли будинок, пройшли до двору, залізли на дах якогось

сарайчика, а звідти перескочили через поручні балкона. Потім увійшли до кабінету, відчинили

двері до квартири, через коридор пробігли повз завіску, за якою спала домробітниця, і увірвалися

до кімнати господині.

...Дорогою до лікарні Райх померла. Їй завдали 8 ножових поранень.

...Рана домробітниці Чарнецької виявилася не важкою, і через декілька днів жінка виписалася.

Незабаром її заарештували. Слідство було недовгим: допитувалися, чи зможе вона впізнати

убивць. Але переляканий на смерть свідок нікого не запам’ятав. Тоді колишню домробітницю

відправили до табору, відбувати покарання невідомо за що.

...Через місяць після вбивства до квартири прийшли будівельники, розділяти її на три– і

двокімнатну, з окремими виходами. У жовтні три кімнати віддали юній персоні з НКВС, за

чутками, вельми наближеною до велелюбного Берії. А дві – його водієві.


А ДИТИНА НЕ МОЯ, бувальщина

Коли З. Райх народила сина, вона зателефонувала С. Єсеніну і запитала, яке б ім’я той хотів дати

нащадкові.

Поет сказав, що не бажає синові «літературного» імені і після тривалих роздумів вимовив

«Костянтин» (пізніше, щоправда, похопився: «Чорти забирай, Бальмонта ж Костянтином звуть»).

Проте подивитися на хлопчика не поїхав.

Дещо пізніше випадково сталося так, що на ростовському вокзалі одночасно опинилася сам

Єсенін, його друг А. Марієногоф і З. Райх з немовлям.

Остання звернулася до Марієнгофа: «Скажіть Сергію, що їду з Костею. Він же його навіть не

бачив. Нехай зайде гляне. Не хоче зі мною зустрічатися, то я на цей час вийду з купе».

Єсенін, зрештою, пристав на пропозицію. Зайшов до купе, глянув на дитину. І констатував уголос:

– Чорненький!

Додавши після тривалої багатозначної паузи:

– А Єсеніни чорними не бувають.