ТУПТАЛО Данило Савович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Церковний діяч, письменник. В чернецтві – Димитрій (1668). Зарахований до лику святих
Російської православної церкви як Димитрій Ростовський (1757).
З козацької родини. Батько, Туптало С., – сотник Київського козачого полку, сподвижник Б.
Хмельницького.
Народився 11 (21) грудня 1651 р. в с. Макарові на Київщині (нині – районний центр Київської
області України).
Помер 29 жовтня (9 листопада) 1709 р. в м. Ростові Російської імперії (нині – обласний центр РФ).
Похований в Зачатьївському храмі Ростовського Спасо-Яківлівського монастиря.
Закінчив Києво-Могилянський колегіум (1662-1665).
Був проповідником в Чернігівському соборі (1674-1677), у Слуцьку (1677-1678), в Батурині (1679-
1680), ігуменом Київського монастиря святого Кирила (1680-1681), ігуменом Максаківського
Спасо-Преображенського монастиря (1681), Батуринського Крупицького Миколаївського
монастиря (1681-1684), проповідником Києво-Печерської лаври (1684-1694), Глухівського
Петропавлівського монастиря (1694-1697), Єлецького Успенського монастиря в Чернігові (1697-
1699), Новгород-Сіверського Спаського монастиря (1699-1701), в Ростові Великому (1702-1709).
Як літератор дебютував книгою «Руно окроплене» (1680).
Потім настала черга наступних доробків: «Руно окроплене» (1683), «Книга житія святих» в п’яти
випусках (1689-1700), «Апологія в утоленіе печали человЂка сущаго в бЂдЂ, гоненій и
озлобленій, вкратцЂ сложенная по совЂту святаго апостола Павла глаголющаго: утЂшайте друг
друга и созидайте каждого ближняго» (1700), «Міркування про образ Божий и подібність в
людині» (1714), «Розыск о расколнической брынской вЂрЂ, о ученій их, о дЂлах их, и изъявленіе,
яко вЂра их неправа, ученіе их душевредно и дЂла их небогоугодна» (1745), «Денні нотатки
святого чудотворця Димитрія митрополита Ростовського» (1781), «Дзеркало православного
сповідання (1805).
Його перу також належать «Дослід над розкольницькою бринською вірою» й п’єси «Комедія на
день Різдва Христового», «Комедія на Успіння Богородиці» та ін.
Головним літературним доробком Т. вважається чотиритомне видання «Четьїв-мінеїв», над яким
він працював чверть віку (1680-1705).
За життя наш земляк мав п’ятитомне видання власних творів (1869-1872).
У Ростові він заснував школу з викладанням грецької і латинської мов зі шкільним театром, для
якого писав драми, запропонував просвітницьку концепцію державного управлінь, у відповідності
до якої державою управляє освічений монарх, який керується принципами християнської моралі.
Багатотомна бібліотека Т. після смерті була передана до патріаршої бібліотеки до Москви, а
чернетки «Четьїв-мінеїв», у відповідності до заповіту покійного, були покладені до труни під
голову.
В Державному музеї Палехського мистецтва (РФ) зберігається портрет святителя Димитрія
Ростовського роботи невідомого художника.
Серед друзів та близьких знайомих Т. – І. Самойлович, І. Мазепа, М. Дзик, Г. Святополк-
Четвертинський, Л. Баранович, І. Максимович, Й. Нелюбович-Тупальський, Т. Василевич, В.
Ясинський та ін.
***
ПРИМНОЖЕННЯ ДУХОВНОГО
, з життєвого кредо Д. Туптала
Духовне, коли роздається, ще більше примножується.
ТИ МОЛИШСЯ ПО-РИМСЬКИ, видіння Д. Туптала 10 серпня 1685 року
Зачувши благовіст до заутрені, я не схопився звично до служби, а, підпавши під якусь
непереборну сонливість, проспав аж до читання Псалтиря. І весь цей час перед ним стояло
видіння: здавалося, що доручено йому було приглядати за якоюсь печерою, де покоїлися святі
мощі. Оглядаючи зі свічкою труни святих, побачив він там і святу великомученицю Варвару.
Приступивши ближче до труни, узрів її лежачою на боці, а на віку труни помітив якусь гнилизну.
Бажаючи вичистити труну, витяг мощі її з раки, переклав їх на інше місце. Очистивши раку, знову
підійшов до святих мощів і, підхопивши їх на руки, переклав на попереднє місце, але раптом
побачив, що свята Варвара жива. «Свята великомученице Варваро, добродійнице моя! Умоли Бога
про гріхи мої!» – вигукнув Димитрій. Свята відповідала йому так, мовби мала якісь сумніви
стосовно нього:
– Не знаю, чи зможу умолити, бо ж молишся ти по-римськи...
Почувши слова ці, святий захвилювався й засмутився, бо, надаючи особливої уваги письму, дещо
послабив він молитовне правило, молився коротко й зрідка, як римлянин. Отже, то було не просте
нагадування, а своєрідний наказ повернутися до звичного благочестивого життя. Ще не один раз
по тому з’являлися образи святих, які дивним чином не давали йому занепасти духом,
наснажували й додавали сил та розуміння для успішного завершення вікопомної праці.
ЧИ СТАНУТЬ ДОБРІ СПРАВИ ВЕЛИКИМИ, з «Азбуки духовної мудрості» Д. Туптала
Любов душі до духовних висловів служить знаком здоров’я її.
Спокою душі ніщо так не служить, як свобода від турбот і суєти.
У душі немилостивій Бог не перебуває.
Самих справ – без слова – мало для навчання.
Корінням і джерелами справ служать роздуми.
Добрі діла будуть тоді великими, коли ми не вважаємо їх великими.
ПРЕПОДОБНОМУ ЄВСТРАТІЮ ПЕЧЕРСЬКОМУ, присвята Д. Туптала
Кто может Христу сице быть подобный,
Яко Євстратій преподобный?
Христос бысть за ны на крестЂ распятый,
За него же взаєм распят ся Євстратій.
СВІДОК МОСКОВСЬКИХ УТИСКІВ, з монографії І. Жиленко «Синопсис київський»
Свят. Димитрій Савич-Туптало, більше відомий за своїм канонізаційним прозванням як святитель
Димитрій Ростовський, є останнім визначним українським церковним письменником тої величної
доби в історії нашої Батьківщини, яку історики звичайно називають епохою визвольних війн та
Руїною. Проте її правильніше назвати могилянською або, вірніше, помогилянською добою. Адже
якщо козацькі шаблі принесли простим українцям славу хоробрих і відчайдушних людей, їхньому
керівництву – поганих і переважно продажних політиків, а більшості населення нашої
Батьківщини – страждання ще жахливіші, ніж у найтяжчі часи польського панування, то
культурне будівництво к. XVI – поч. XVIII ст. поставило Україну в ряд найбільш освічених та
культурних націй Європи.
На жаль, свят. Димитрію не пощастило народитися в часі розвою цієї величної доби, і він став
свідком закономірного закінчення кривавої вакханалії другої половини XVII ст. – утиски
української культури московською державою. Вся діяльність святого пов’язана, власне, зі
спротивом цьому процесу. Сумною іронією є його канонізація саме в той час, коли за наказом
синодальної влади піддавалась нищівному цензуруванню найголовніша справа життя святого –
«Житія святих».
ОБСЯГ ОПРАЦЬОВАНОГО МАТЕРІАЛУ – ВРАЖАЮЧИЙ, з статті І. Савченко «Четьї-мінеї
та їх автор»
Цінність праці («Четьї-мінеї» – авт.) полягала не тільки в тому, що він опрацював і
систематизував фактично весь відомий на той час українцям огіографічний матеріал, обсяг якого
справді вражаючий. Укладаючи житійські тексти, Туптало прагне подати найдостовірніший та
художньо значущий матеріал, працюючи і як перекладач, і як редактор, і як письменник. Димитрій
зробив перший крок у справі наукового вивчення огіографії і критичного дослідження житій. Він
перший звернувся за джерелами для своєї праці на Захід.
…Життя Димитрія було тісно пов’язане з історичними подіями часу. На його прихильність
очікували і до його думки прислухалися навіть українські гетьмани Іван Самойлович та Іван
Мазепа. Можливо, колись вчені зможуть оцінити справжній внесок Туптала в історію не тільки
церковну, але й в світську.
ДОРОБОК ВИЩОГО СТУПЕНЯ ДОСКОНАЛОСТІ, з оцінки перекладу Д. Тупталом «Четьї-
мінеїв» М. Булгаковим
Праця щонайважливіша, величенна і виконана з особливим мистецтвом. Найважливіша за своїм
предметом, котрий багатьом благочестивим християнам є солодкий духовний хліб; особливо ще й
тому, що до св. Димитрія православні росіяни не мали рідною мовою Четьї-міней... Величезна:
тому що вона обійшлася своєму святому винуватцеві найщиріших, подвижницьких занять у плині
цілих двадцяти років...
Святитель дотримав у ній з абсолютною точністю всіх правил, яких тільки повинен дотриматися
історик у зображенні й звірянні матеріалів, в оцінці свідчень і в самому способі викладу. Що ж
стосується складу наших Четьї-міней; то його треба взагалі назвати щирим зразком слов’янського
красномовства, причому вищого ступеня досконалості.
МОСВИЧІ НЕ ЗМОГЛИ Б, з оцінки перекладу Д. Тупталом «Четьї-мінеїв» О. Пипіним
Для свого часу це була праця, єдина у своєму роді, яку, без сумніву, не зміг би здійснити ніхто з
московських книжників.
ЗАМІНИВ КОЛЕГІЮ, з оцінки перекладу Д. Тупталом «Четьї-мінеїв» Ф. Титовим
Те, що створено було в інших країнах, і у інших народів цілими більш-менш численними
колегіями вчених людей, у нас було виконано однією людиною і до того ж майже без усякої
матеріальної підтримки з боку суспільства. Це міг зробити тільки… православний чернець, який
отримав освіту в такій школі, якою була в XVII ст. Київська академія.
ЦЕ Є ДИВО, з доповідної митрополита Арсенія
За моїм розумінням, не мале й те чудо є, що через такий час тіло Преосвященного Димитрія, у
землі й бруді лежачи, саме в кінець не зотліло, і одяг на порох не перетворився. І таке диво за диво
не визнавати небезпека є моїй совісті, щоб не богоборствувати.
ІМПЕРАТРИЦЯ МАЛА ЙОГО ПОРТРЕТ, з кореспонденції І. Цвікало «Знайдення мощів
святителя Димитрія»
Боротьба митрополита Арсенія з розкольниками й лютеранами увінчалася торжеством відкриття
мощів святителя Димитрія, митрополита Ростовського.
Будинкова економічна канцелярія 18 вересня 1752 року донесла митрополитові, що в церкві
Зачаття Пресвятої Богородиці, у Яковлівському монастирі, пошкоджена від часу чавунна підлога.
Владика доручив оглянути цю місцину ігуменові Геннадієві, якому дозволялось за необхідністю
зрушити з місця й гробницю, яка була розташована над місцем поховання митрополита Димитрія.
Коли стали розбирати згнилі під підлогою дерев’яні бруси, то під ними знайшли в кам’яній
гробниці тіло похованого в 1709 році митрополита Димитрія майже зовсім нетлінним.
…Наступного року митрополитові Арсенієві повідомили про випадки зцілення біля мощів, і було
віддано розпорядження записувати такі випадки. На початку 1757 року за вказівкою уряду мощі
були оглянуті, і 19 березня того ж року Синод доповів государині, завдяки дивам, які відбуваються
біля нетлінного тіла святителя Димитрія, їх варто розглядати як святі й оголосити про це в народі.
Синод розпорядився перекласти мощі в нову раку, встановив дату святкування пам’яті святителя
21 вересня й благословив служіння перед мощами цілонічного пильнування й молебнів,
доручивши митрополитові Арсенієві складання житія й служби. Указ про відкриття святих мощів
з’явився 22 квітня 1757 року .
Імператриця прийняла найближчу участь у прославлянні догідника Божого. Вона
попросила митрополита Арсенія надіслати їй портрет святителя Димитрія й замовила для
його святих мощів багату срібну раку.
