НЕЙГАУЗ Генріх Густавович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Піаніст, педагог.
З інтелігентської родини. Батько, Нейгауз Г., – учитель музики; мати, Блуменфельд О., – піаністка;
дядько, Блуменфельд Ф., – піаніст, диригент, композитор; двоюрідний брат, Шимановський К., –
композитор.
Народився 12 квітня 1888 р. в м. Єлизаветграді Херсонської губернії Російської імперії (нині – м.
Кіровоград, адміністративний центр однойменної області України).
Помер 10 жовтня 1964 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому
цвинтарі.
Закінчив Школу майстрів при Віденській академії музики та сценічної майстерності (1914),
Петербурзьку консерваторію (1915).
Працював викладачем Московської консерваторії (1922-1964).
Народний артист РРФСР.
Заслужений діяч мистецтв РРФСР.
Дебютував на Вестфальдському музичному фестивалі в Дортмунді (1904).
Н. – автор книги «Про мистецтво фортепіанної гри. Нотатки педагога» (1958).
У м. Київ існує Товариство ім. Г. Нейгауза.
У м. Кіровоград функціонують дитяча музична школа №1 ім. Г. Нейгауза; народний музей Генріха
Густавовича Нейгауза; щовесни проводиться фестиваль піаністів «Нейгаузівські музичні зустрічі».
Фестивалі імені Н. також проводяться у Саратові (РФ), Телаві (Грузія).
У м. Москва з нагоди 120-річчя від дня народження нашого земляка пройшли вечори фортепіанної
музики (2008).
Що стосується особистого життя, то наш земляк за підозрою, що він – німецький шпигун, зазнав
арешту, просидів вісім місяців на Луб’янці і, зрештою, був висланий до Свердловська (1942).
Серед друзів та близьких знайомих Н. – П. Коханський, С. Ріхтер, Я. Зак, Л. Годовський, В. Асмус,
К. Ігумнов, Б. Яворський, Е. Гілельс, Є. Малінін, В. Крайнєв, О. Любімов, І. Андронніков, М.
Вільмонт, С. Фейнберг, Б. Пастернак, Р. Фальк, О. Габрічевський та ін.
***
ВНИКАТИ В НАСТРІЙ,
з професійного кредо Г. Нейгауза
Необхідно вникати в настрій – адже саме в цьому, ледве уловимому і такому, що не до кінця
піддається нотному запису, вся суть задуму, весь образ.
ЧУВ УСЕРЕДИНІ СЕБЕ МУЗИКУ, зі спогадів Г. Нейгауза
Коли мені виповнилося вісім чи дев’ять років, я став спершу помалу, а потім все більше і дедалі з
більшим азартом імпровізувати на роялі. Іноді (це було небагато пізніше) я доходив до повної
одержимості: не встигав прокинутися, як вже чув усередині себе музику, свою музику, і так майже
весь день.
...У шістнадцять-сімнадцять років я став «міркувати»; здатність усвідомлювати, аналізувати
прокинулася, я поставив весь свій піанізм, все своє піаністичне господарство під питання. Я
вирішив, що не знаю ні інструменту, ні мого тіла і все треба починати спочатку. Я місяцями (!)
став грати прості вправи і етюди... з однією лише метою: пристосувати мої руки і пальці цілком до
законів клавіатури, здійснювати до кінця принцип економії, грати «раціонально», як раціонально
влаштована піанола; звичайно, моя вимогливість до краси звучання була доведена до максимуму
(слух у мене завжди був хороший і тонкий) і це було, ймовірно, найціннішим за весь той час, коли
я з маніакальною одержимістю прагнув лише витягувати «якнайкращі звуки» з рояля, а музику,
живе мистецтво, буквально замкнув на ключ на дні скрині і довго-довго не діставав його звідти
(музика продовжувала своє життя поза роялем).
НА КОНЦЕРТИ З’ЯВЛЯЛИСЯ НАВІТЬ РОЗСТРІЛЯНІ, з книги Г. Нейгауза «Роздуми,
спогади, щоденники»
У Єлизаветграді, після того, як пішли австрійці й зазнали поразки петлюрівці (ми всіх цих принад
спробували, навіть короткої махновської інтермедії, навіть погромів григор’євських банд), коли
остаточно перемогли більшовики, ми з Карлом Шимановським, скрипалем Лип’янським,
композитором В. Дешевовим і скрипалем Б. Гайсинським, який незабаром помер, утворили – на
розпорядження уряду – МУЗО при місцевій Наросвіті. Спочатку діяльність наша була невпевнено-
невизначена, надто все було нове й незвичайне, згодом же ми зосередилися на влаштуванні
концертів власними силами...
Концерти, які ми влаштовували у великому гарному залі колишньої жіночої гімназії, мали такий
успіх, що місцеві дотепники говорили, ніби на них з’являються навіть розстріляні. Єлизаветград
ніколи ще не переживав такого «розквіту» музичного життя, як ...літа 1919 року.
ВСЕПРОНИКНА ЧУЙНІСТЬ, з оцінки Г. Нейгаузом творчості Я. Зака
Поєднання сильного ясного інтелекту, великого струнко організованого темпераменту, величезної
внутрішньої енергії, проникаючої музичної чуйності з дивовижною віртуозною майстерністю –
ось причини, враховуючи які я не можу не зарахувати Якова Зака до плеяди кращих сучасних
піаністів.
ПОНЕВІРЯЄМОСЯ, з листа К. Шимановського родині Коханських від 12 липня 1919 р.
Ми існуємо лише завдяки тому, що я тепер служу в місцевому комісаріаті Народної освіти,
непогано заробляю, і це нас рятує від різноманітних ускладнень. Ми з Гариком (Нейгаузом – авт.)
та іншими даємо концерти і навіть начебто плануємо відкривати школу. Мене тягнуть до Одеси на
таку саму посаду, однак я їхати не наважуюся – вже краще тут зі своїми поневірятися.
Про композиторську працю й мови бути не може. До четвертої години вечора сиджу в себе в
комісаріаті, і крім того маса обов’язків. Інколи почуваюся страшно втомленим.
З ГРОШИМА – ПОГАНО, з листа Г. Нейгауза К. Шимановському від 1 листопада 1919 р.
Довідався про ваш остаточний намір виїхати до Варшави. Попри те, що я це підтримую, мені дуже
стало сумно, адже чорт знає коли ми тепер побачимося. Я ж рішуче маю залишитися в Києві,
визначився вже як професор консерваторії й маю клас із 12 учнів. Незабаром почну концертувати.
Сумно мені, життя немає, настрій то понурий, то нервовий і панічний, із грошима погано,
страшенна дорожнеча...
Моєю мрією, з багатьох точок зору, було б, зрозуміло, їхати з Вами до Варшави, але усвідомлення
того, що я буду відірваний, можливо на довгі роки, від батьків і деяких інших людей, змушує мене
залишитися в Києві.
ЄВРОПЕЙСЬКЕ СПРЯМУВАННЯ, з статті Ю. Рубінчика «Генріх Нейгауз та його учні»
У 1906 році батьки послали Генріха і його старшу сестру Наталію, теж дуже хорошу піаністку,
вчитися до Берліна. ...Наставником обрали відомого музиканта Леопольда Годовського. Проте
Генріх узяв у Годовського лише десять приватних уроків і зник з його поля зору майже на шість
років. Почалися «роки мандрів».
Нейгауз жадібно вбирав усе, що могла дати культура Європи. Юний піаніст дає концерти в містах
Німеччини, Австрії, Італії, Польщі. Публіка і преса тепло приймають Нейгауза. У рецензіях
наголошується масштабність його дарування і звучить сподівання, що піаніст з часом займе
значне місце в музичному світі
СУЦІЛЬНЕ ТВОРЧЕ ГОРІННЯ, з статті В. Дельсона «Генріх Нейгауз»
Є люди, професія яких абсолютно невіддільна від їх життя. Це ентузіасти своєї роботи, люди
кипучої творчої діяльності, а життєвий шлях їх – суцільне творче горіння. Такий – Генріх
Густавович Нейгауз.
Так, і гра Нейгауза така, як він сам, – бурхлива, активна, а разом з цим організована і продумана
до останнього звуку. І за фортепіано ...відчуття немов «обганяють» хід його виконання, і в його
гру уриваються нетерпеливо-вимогливі, владно-окличні акценти, і все (саме все, а не тільки
темпи!) в цій грі нестримно стрімке...
УСЕ НАРОДЖУЄТЬСЯ НАНОВО, з рецензії в журналі «Музика» на творчість Г. Нейгауза
Його виконання сприймається з такою свіжістю, неначе його слухали вперше. Відбувається це не
тому, що виконуваний твір трактується по-новому – ні, трактування не міняється, але це не
повторення, не копіювання раніше знайденого, все тут дихає живою знадною красою нічим не
скутого життя – все народжується наново – як наново кожну весну на деревах шумить молоде
листя.
НІЧОГО ШТУЧНОГО, зі спогадів Я. Мільштейна
Хто в двадцяті-тридцяті роки слухав виступи Нейгауза, той на все життя набув чогось такого, що
не висловиш словами. Нейгауз міг грати більш-менш вдало (він ніколи не був піаністом рівним –
частково через підвищену нервову збудливість, різку зміну настроїв, частково – через примат
імпровізаційного початку, владу миті). Але він незмінно притягав до себе, надихав і надихав
своєю грою. Він був завжди іншим і в той же час одним і тим же художником-творцем: здавалося,
він не виконував музику, а тут же, на естраді, її творив.
Не було нічого штучного, шаблонного, скопійованого... Він володів дивовижною зіркістю і
душевною ясністю, невичерпною фантазією, свободою виразу, умів почути і виявити все потаєне,
приховане...
СТЕЛЯ МУЗЕЮ ПАДАЄ, з розвідки Н. Вареник «Глухий кут Нейгауза»
Якщо вам пощастить, блукаючи стародавніми вуличками Кіровограда, набрести на історичний
будинок, у якому багато років тому жив хлопчик Гаррі Нейгауз, ви ризикуєте впертися в глухий
кут.
– Коли 1965 року сюди приїхав із концертом усесвітньо відомий музикант Святослав Ріхтер, –
розповідає директор Меморіального музею Генріха Нейгауза Тетяна Фурлет, – він сказав, що,
доки в місті існуватиме «глухий кут Нейгауза», він до Кіровограда більше не приїде. Проте 1988
року, на 100-річчя свого вчителя, коли в місті було відкрито музей Генріха Густавовича, Ріхтер
усе-таки приїхав. Маестро відвідав наш музей, де тепер є подарунок від нього – відома книжка Г.
Нейгауза «Про мистецтво фортепіанної гри», видана французькою мовою. А вулиці, що
називалася б ім’ям нашого знаменитого земляка, у місті, як і раніше, немає...
...Музей видатного піаніста... ризикує, в буквальному значенні слова, «впасти на голови»
відвідувачів. Стеля будинку авторського ліплення відомого архітектора Якова Паученка
катастрофічно руйнується.
«Я НЕ МАВ НАМІРУ ПОШКОДИТИ ТВОЮ ГОЛОВУ», бувальщина
Нейгауз багато років товаришував з поетом Борисом Пастернаком. Коли велелюбний Пастернак
украв у Нейгауза дружину, той в люті ударив невірного друга по голові тим, що трапилося під
руку, а під руку трапився товстенний клавір опери Мейєрбера «Гугеноти».
Пастернак, похитнувся і закрив голову руками, а Нейгауз, котрий вважав поета геніальним, на
смерть за нього перелякався і з жахом кинувся до нього з вигуком:
– Борисе, пробач! Я не мав наміру пошкодити твою чудову голову!
