КРЕПТЮКОВ Данило Олександрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник.
З селянської родини.
Народився 11 (23) грудня 1888 р. в м. Сквирі Київської губернії Російської імперії (нині –
районний центр Київської області України).
Помер 22 жовтня 1957 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).
Навчався в Сквирському землемірному училищі.
За царату засланий до Архангельської губернії.
Учасник Першої світової війни (1916-1917).
Член Мурманського губернського комісаріату.
Виключений з ВКП(б) (1921).
Член правління Товариства московських письменників.
Друкувався в журналі «Вогник».
Як літератор дебютував збірником віршів «Лісові музи» (1914).
Потім настала черга оповіданням «Микитка» (1925), книг «Попи і підпопки» (1925),
«Підпалювачі» (1926), «Мамзер», «Часи» (обидві – 1928), роману «Пух-перо» (1929),
книги нарисів «Степові сходи» (1930), «Степ кличе» (1931).
Залишив багато рукописів, серед яких – «Про чорну пані і чекіста Кеппі» (1919),
«Ваганава» (1924), «Карльсон і Гольбергша» (1920), «Щастя» (1934), «Молочні фабрики»
(1930), «Від м'язів до машини «(1931).
Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Юргін, І. Батрак, Є. Левицька, О. Воронський
та ін.
***
ТАКИ ЗРОБИЛИ
, з роману Д. Крептюкова «Старт»
Хитаючись, увійшов до кімнати. З втомленою посмішкою сказав Каті: «Ми все-таки його
зробили, ...Катюшо...»
І повалився навзнак, навіть не дійшовши до ліжка – все з тією ж дивною, гарячковою
посмішкою.
***
ГЕРОЇ – ПЛАКАТНІ
, з статті В. К. «Крептюков Данило Олександрович»
Для Крептюкова характерна увага до побутових проблем, при цьому в нього показ
процесу руйнування старого світу яскравіший за показ будівництва нового. Образ
міщанина, готового на злочини заради задоволення своїх ницих інстинктів, розкрито в
романі «Пух-перо» в усьому його відразливому неподобстві. Однак роман цей
позбавлений ідеологічної цілісності і витриманості. Нові ж люди – комсомолець Дмитро
Свєрчков в «Мамзере», відповідальний працівник Квасников в романі «Пух-перо» –
плакатні; автор всіляко рекламує їх гідності, використовуючи примітивний прийом
прямого опису (про Квасникова – «це був проста, сердечна і мила людина»).
Механістичність розкриття образів більшовиків дозволяє говорити про попутницьку
природу творчості К.
Романи і повісті його страждають великими недоліками щодо форми. Вони завжди
розтягнуті, композиція їх слабка. Мова позбавлена смаку і претензійна, рясніє
неологізмами.
***
ЗАЧИТУВАЛИ ДО ДІРОК
, з огляду Р. Каца «Історія радянської фантастики»
Підготовка космічного старту (в романі Д. Крептюкова) показана лише як буденна
«частина загальнопролетарської справи»: побут заводу «Місячний скороход»,
змальований автором з великим знанням реалій, «фантастично» пізнаваний, а сама мета
(досягнення поверхні супутника Землі) надавала важкій виробничій праці високий сенс, дрібним конфліктам – принципову багатозначність, неосмисленому і кострубатому
залізяччю – облагороджений вигляд майбутніх частин ракетоплана.
Сергій Корольов, котрий в юності жадібно читав кожен випуск «Селени», пізніше
згадував про те, що тоді «був абсолютно упевнений: ракета для польоту на Місяць вже
практично готова. І мріяв хоча б учнем потрапити на «Місячний скороход «і встигнути до
старту подивитися на корабель «Стрімкий», і, якщо пощастить, доторкнутися рукою до
ребристого стабілізатора…»
Данило Крептюков справді зумів захопити читача відчуттям роботи-подвигу, поетизацією
цієї чи не рабської праці у три зміни, без інструментів, з «треба!» замість відпочинку, коли
після робочого дня сил вистачає лише дістатися ліжка.
...Дуже цікаві повідомлення під рубрикою «На місцях». Тут можна, наприклад,
ознайомитися з роздумами астраханського бібліотекаря про те, що і як читають каспійські
рибалки. «Книга тов. Пільняка припадає пилом на полиці новенька, ніхто її не бере. Зате
роман Д. Креп тюкова «Старт» зачитаний мало не до дірок.
***
СУСІДА ПОНЕСЛО
, з книги В. Шаламова «Двадцяті роки»
Письменницьке життя йшло в літературних об'єднаннях. Ніякого організованого
спілкування з діячами науки чи інших мистецтв письменники не мали.
Вже пізніше, з початку тридцятих років, отримав я запрошення з Будинку письменників
на зустріч працівників науки і мистецтва.
Я пішов. Головував Семашко. Вересаєв жваво наводив на виступаючих свій слуховий
ріжок.
З учених були брати Завадовські, ще молодий тоді математик Гельфонд.
Усі діячі науки були вищими за письменників на цілу голову в загальнокультурному сенсі.
Вони всі читали, всі знали з тих предметів, які потрібно знати письменникові.
Письменники ж виглядали убого. Вересаєв пробурмотів кілька слів про користь
перекладів Гесіода і Вергілія і сів.
Мій сусід, письменник Данило Крептюков (був такий), відзначивши важливість союзу
науки і художнього слова, став чомусь розповідати про свою дореволюційну, навіть
довоєнну службу в лейб-гвардії, про те, як він стояв на варті в саду, а великі князі чинили
розпусту, втішаючись з балеринами.